7.2. Мовленнєвознавчі поняття і шляхи їх засвоєння
Результативність навчання мови в сучасній школі вимірюється не стільки мовними знаннями, уміннями й навичками, а рівнем мовленнєвознавчої підготовки, практичним володінням мовними засобами залежно від ситуації спілкування, готовністю учнів до ефективної комунікації – виконання ролі адресанта (того, хто створює висловлювання) і адресата (того, хто сприймає висловлювання). Засвоєння мовленнєвознавчих понять формує комунікативну компетенцію учнів.
Мовленневознавство об’єднує
Відбір і змістове наповнення мовленнєвознавчих понять зумовлено логікою навчання мови й мовлення згідно з чинними програмами, виробленням мовних умінь і навичок, характеризується поступовим ускладненням та узгодженістю мовленнєвознавчої змістової лінії з мовною, соціокультурною та діяльнісною. Необхідність засвоєння мовленнєвознавчих понять обгрунтована в працях українських лінгводидактів Я. Мельничайка, М. Пентилюк, М. Стельмаховича, Г. Шелехової та ін. Відповідно до Державного стандарту загальної середньої освіти України мовленнєва змістова лінія навчальної програми забезпечує вироблення й удосконалення умінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі).
За вимогами програми мовленнєва змістова лінія реалізується комплексно, інтергативно та передбачає взаємозв’язаний гармонійний розвиток умінь і навичок учнів з чотирьох видів мовленнєвої діяльності. Розроблена система роботи з аудіювання, читання й розвитку діалогічного та монологічного мовлення, а також визначено вимоги до володіння цими видами мовленнєвої діяльності. Засвоєння мовленнєвознавчих понять вимагає дотримання насамперед комунікативно-діяльнісного та функціонально-стилістичного підходів до навчання, переваги текстового дидактичного матеріалу не тільки на спеціальних уроках розвитку зв’язного мовлення, а й на уроках вивчення лінгвістичної теорії, передбачених мовною змістовою лінією програми. Мовленнєвознавча теорія повинна бути засвоєна учнями не стільки у вигляді визначень, формулювань та правил, а як усвідомлення вміння здійснювати навчальні дії з цими поняттями та правилами.
Засвоєння мовленнєвознавчих понять підпорядковується таким частковим принципам:
Розосередженості. Теоретичні відомості про мовленнєвознавчі поняття не даються учням зразу. Поняття розчленовується на певні смислові частини, що вводяться розосереджено й поступово з формуванням умінь виконувати більш складні мовленнєві вправи.
Поступового нарощення змісту поняття. Спочатку учням дається узагальнене уявлення про поняття, потім його зміст доповнюється, ускладнюється.
Практичної спрямованості. Теоретичні знання з мовленнєвознавства мають у школі виключно прикладний характер. Знання теорії не повинно бути самоціллю. Не всі поняття вивчаються теоретично. Основні з них спочатку засвоюються на практиці, потім усвідомлюється відповідне поняття. Учні повинні привчатися виводити поняття з практики мовлення.
Свідомості. Мовленнєвознавчі поняття не можуть бути зазубрені, завчені напам’ять без розуміння їх суті та змісту, перевіреного практикою мовлення.
Основні мовленнєвознавчі поняття, що засвоюються учнями у процесі оволодіння мовленнєвою діяльністю на уроках рідної (української) мови, можна розподілити на такі групи: відомості про мовлення і спілкування, відомості про текст, стилі мовлення, типи мовлення, види, жанри робіт.