Націоналізація землі

Націоналізація землі – перехід приватної власності на землю у власність держави у формі конфіскації або викупу. У Росії Н. з. було здійснено у формі конфіскації згідно з Декретом про землю: вся земля з її надрами, лісами і водами без викупу переходила у власність держави, внаслідок чого були ліквідовані залишки феодально-кріпосницьких пережитків на селі. Конфіскована земля була розподілена між селянами за кількістю осіб у родині, внаслідок чого вони отримали у своє користування бл. 94% земельного фонду. Селяни також звільнялися від щорічних

орендних платежів, від боргів в сумі до 3 млрд руб. золотом та інших видів заборгованості. З часу націоналізації земля перестала бути товаром, але її не можна було передати у спадок. Це сприяло зниженню цін на продукти харчування (див. Земельна рента). Н. з. також сприяла створенню великих державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів), переведенню сільського господарства на індустріальну основу, проведенню масштабних меліоративних робіт, раціональному розміщенню продуктивних сил, розбудові
міст. Водночас Н. з. у разі відсутності у працівників колгоспів і радгоспів стимулів призводить до втрати землею дбайливого господаря, нераціонального використання землі, надмірної розораності земель, зменшення посівних площ, природоохоронних, заповідних земель та інших негативних явищ. У 90-х в Україні та постсоціалістичних країнах здійснювалася здебільшого економічна необгрунтована політика денаціоналізації землі, а в деяких країнах земля поверталася власникам або законним спадкоємцям (реституція), за бажанням власник замість землі міг отримати відповідну грошову компенсацію. Н. з. у менших масштабах здійснюється в більшості країн, у т. ч. у розвинених під час націоналізації окремих промислових об’єктів. Н. з. застосовується для розвитку економічної інфраструктури, створення природоохоронних, заповідних зон тощо.




Націоналізація землі