Наслідки неочікуваної інфляції. Антиінфляційні заходи

УРОК 52

Наслідки неочікуваної інфляції. Антиінфляційні заходи

Мета уроку: формувати в учнів знання про негативні наслідки неочікуваної інфляції; пояснити відмінність кейнсіанського та монетаристського підходів у тлумаченні антиінфляційної політики й заходів її реалізації; визначити специфічні особливості антиінфляційної політики для кожної країни та різних етапів розвитку економіки; розглянути як прямі, так і непрямі засоби боротьби з інфляцією.

Основні поняття: неочікувана інфляція, антиінфляційна політика, прямі

й непрямі засоби боротьби з інфляцією.

Тип уроку: узагальнення й систематизації знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

III. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

Як ви вважаєте, чому наразі інфляція стала постійним фактором економічного життя й остаточна її ліквідація практично неможлива? (По-перше, що нижчим є темп інфляції, то важче Ті зменшити. По-друге, досвід розвинених країн свідчить про те, що помірна, порівняно стабільна та передбачувана

інфляція не створює значних проблем в економіці. Вона навіть може стимулювати певне пожвавлення виробництва та підвищення зайнятості. А от її неконтрольоване зростання сприяє розвитку негативних процесів в економічному організмі, уражаючи виробництво, розподіл та споживання.)

IV. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова й банківська політика.

З метою стримування інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика – це макроекономічна політика, спрямована на стабілізацію загального рівня цін і пом’якшення інфляційної гостроти.

Антиінфляційна політика здійснюється за допомогою стратегії і тактики, які передбачають систему заходів проти інфляційних процесів. Вона може бути активною, спрямованою на ліквідацію причин, що породили інфляцію, і пасивною, яка являє собою пристосування до умов інфляції.

V. Вивчення нового матеріалу

Антиінфляційна політика передбачає: регулювання сукупного попиту; регулювання сукупної пропозиції.

Першому напряму віддавали перевагу кейнсіанці, другому – монетаристи.

Кейнсіанці грунтувалися на тому, що підняти рівень пропозиції можна, формуючи ефективний попит за допомогою державного замовлення та дешевого кредиту.

Ці заходи уряду сприяють скороченню спаду виробництва та зменшенню безробіття.

Однак така антиінфляційна політика призводить до поглиблення дефіциту державного бюджету, який не повинен покриватися додатковою емісією грошей.

Кейнс пропонував покривати його за допомогою державних позик, які можна погасити в майбутньому. Ця політика дає позитивний ефект упродовж низки років.

Монетаристський напрям антиінфляційної політики виник пізніше, коли кейнсіанські рецепти боротьби з інфляцією не лише були вже достатньо апробованими, але й їхні недоліки стали очевидними. Зокрема, у деяких країнах істотно зріс державний борг і збільшувати його далі було практично неможливо.

За цих умов монетаристи запропонували радикальні методи боротьби з інфляцією. Вони виходили з обмеження сукупного попиту шляхом проведення грошової реформи конфіскаційного типу та бюджетного дефіциту за рахунок скорочення соціальних програм.

Оскільки монетаристи грунтуються на твердженні, що інфляція є виключно грошовим феноменом, то метод шокової терапії дозволяє різко скоротити темпи зростання грошової маси і швидко збити інфляцію.

Однак цей метод супроводжується значним спадом виробництва та скороченням зайнятості.

Варіантом шокової терапії є грошова реформа конфіскаційного типу – обмін старих грошей на нові в певному співвідношенні без зміни номінального рівня доходів і цін.

Оскільки пропоновані заходи важко переносить населення, то інфляційна політика мала дати ефект за порівняно короткий час.

 Наслідки неочікуваної інфляції. Антиінфляційні заходи

Шокова терапія

 Наслідки неочікуваної інфляції. Антиінфляційні заходи

Поступове зниження інфляції

Умовні позначення: AS – сукупна пропозиція; AD – сукупний попит; Y – національний дохід; Е, Е1, Е2 – витрати.

Іншим методом монетаристського напряму антиінфляційної політики є метод поступового зниження темпів інфляції (метод градуювання). Цей метод передбачає поступове збивання темпів зростання грошової маси за допомогою багаторазового, але незначного зниження рівня цін. Метод градуювання дозволяє уникати глибокого спаду, знижуючи інфляцію поступово.

Однак політика поступового зниження темпів зростання грошової маси нерідко зумовлює виникнення інфляційної інерції: попередня інфляція породжує майбутню, що спричиняється, зокрема, індексацією грошових доходів. Індексація – це механізм, за допомогою якого заробітна плата може бути частково або повністю захищена від зростання загального рівня цін. Уважається, що політика градуювання є успішною в тому випадку, коли зростання грошової маси та рівня цін не перевищує 20-30% на рік.

Вибір методу шокової терапії і методу поступового зниження темпів зростання грошової маси залежить від соціально-економіч – ної ситуації в країні. Обидві ці концепції пропонувалося використовувати під час переходу до ринкової економіки пострадянських держав.

Одним з альтернативних варіантів монетарних методів боротьби з інфляцією є політика регулювання цін і доходів, що передбачає узгодження між зростанням доходів і зростанням цін (адаптивна політика, альтернативна монетаристським методам боротьби з інфляцією). Цей підхід виник у зв’язку з тим, що скорочення інфляції за допомогою зростання безробіття спричиняє величезні витрати, які визначаються так званим коефіцієнтом втрат. Він показує, скільки відсотків реального річного обсягу виробництва потрібно внести, щоб скоротити рівень інфляції на один відсотковий пункт. Ці втрати виражаються в зниженні рівня життя населення, тому держава має оцінити величину очікуваних втрат через високу інфляцію.

Політика регулювання цін і доходів означає, що уряд або заморожує ціни й номінальні доходи, або обмежує збільшення грошової заробітної плати збільшенням середньої (у країні) продуктивності праці, а підвищення цін обмежує підвищенням витрат на заробітну плату. Політика регулювання цін і доходів включала в себе такі компоненти: обмеження заробітної плати й цін; податкове регулювання доходів; посилення ринкового механізму. Однак ця політика не виправдалася, тому більшість країн із ринковою економікою не використовує її.

Вибір конкретних заходів боротьби з інфляцією зумовлений характером інфляції, який для кожної країни має специфічні особливості та глибину. Залежно від характеру інфляції визначають й комплекс боротьби з нею.

Засоби боротьби з інфляцією можуть бути прямими й непрямими. Найчастіше проявляється така закономірність: чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальними є прямі засоби впливу уряду й центрального банку на економіку і грошову масу як її складову.

1. Непрямі засоби передбачають:

1) регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком;

2) регулювання позикового й облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком;

3) обов’язкові резерви комерційних банків;

4) операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів.

5) регулювання відсоткових ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність з причини її недостатньої ринковості. Повноцінний ринок цінних паперів, у тому числі ринок державних зобов’язань, у нас відсутній, відповідно, центральний банк не може впливати на грошову масу через купівлю-продаж цінних паперів.

2. Прямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають:

1) пряме й безпосереднє регулювання державою кредитів, а отже – грошової маси;

2) державне регулювання цін;

3) державне (за узгодженням із профспілками) регулювання заробітної плати;

4) державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси дуже поширена на Заході. США в 60-70-х pp. неодноразово заморожували ціни на численні товари. Півтора десятиліття після Другої світової війни знадобилося країнам західної Європи, щоб розпочати лібералізацію цін, та й то неповну. Франція повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 р. Ф. Рузвельт виводив США з найглибшої кризи 30-х pp. шляхом жорсткого державного регулювання економіки. У більшості країн існували спеціальні закони, які обмежували прибуток від торговельного посередництва.

Інфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи завершувалися, як правило, оновленням економіки та її підйомом. Тому більшість дослідників розглядають кризу як переламний момент в науково-технічному, соціальному, політичному й економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються цілком однаково, тому навіть власний досвід в умовах сьогодення вимагає переосмислення. Засоби, що допомогли іншим країнам вийти з кризи й подолати інфляцію, мабуть, слід застосовувати, ураховуючи конкретну ситуацію.

VI. Закріплення нових знань і вмінь учнів

1. Впишіть номер визначення кожного терміна.

Термін

Визначення

Інфляція пропозиції

1. Перехід від адміністративного ціноутворення до ринкового

Гіперінфляція

2. Рівень інфляції, що відповідає прогнозованому для цього періоду

Галопуюча інфляція

3. Зростання загального рівня цін, спричинене надлишковими сукупними видатками

Інфляція попиту

4. Стале зростання загального рівня цін, що супроводжується зниженням купівельної спроможності грошей

Збалансована інфляція

5. Зростання загального рівня цін з року в рік приблизно однаковим темпом

Передбачувана інфляція

6. Зростання загального рівня цін, зумовлене зростанням витрат на одиницю продукції

Помірна інфляція

7. Зниження темпів інфляції шляхом відповідної макроекономічної політики

Інфляція

8. Зростання загального рівня цін, унаслідок якого відносні ціни не змінюються

Антиінфляційна стратегія

9. Зниження загального рівня цін

Лібералізація цін

10. Сукупність заходів монетарної політики, упорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності, що спрямовані на недопущення галопуючої інфляції в майбутньому

Дезінфляція

11. Інфляція, рівень якої вимірюють однозначними числами

Відповідь: 6, 5, 12, 3, 8, 2, 11, 4, 10, 1, 7, 9.

2 . Розв’яжіть тестові завдання.

1. Антиінфляційна стратегія не передбачає:

А) ефективної монетарної політики;

Б) упорядкування державних фінансів;

В) раціоналізацію структури національної економіки;

Г) періодичного заморожування цін і заробітної плати.

2. Основа антиінфляційної програми в Україні в 90-х pp.:

А) заморожування цін і заробітної плати;

Б) припинення імпорту енергоносіїв;

В) приборкання інфляційних очікувань;

Г) індексація номінальних змінних.

3. Гіперінфляцію не характеризують такі події:

А) ціни зростають на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік;

Б) усі прагнуть запастися речами й позбутися грошей;

В) вартість життя зростає, тому наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін;

Г) фірми посилено вкладають кошти в інвестиційні товари, унаслідок чого обсяг національного виробництва різко збільшується і виходить за межі природного.

4. Згідно з монетаристською концепцією, єдиною причиною інфляції є:

А) структурні особливості національної економіки;

Б) спіраль “зарплата – ціни”, що виникає за значного зростання номінальної зарплати;

В) надмірний темп приросту грошової маси порівняно з темпами зростання ВВП;

Г) підвищення відсоткових ставок;

5. Непередбачена незбалансована інфляція супроводжується:

А) збереження рівня доходів;

Б) зниженням реальної вартості заощаджень;

В) збереженням рівня ефективності національної економіки;

Г) зниженням видатків всіх суб’єктів.

6. Джерелом інфляції пропозиції є:

А) збільшення видатків на споживання;

Б) збільшення інвестиційних видатків;

В) зростання витрат на одиницю продукції;

Г) збільшення сукупних видатків;

Відповідь: 1 – г; 2 – в; 3 – г; 4 – в; 5 – б; 6 – в.

3. Розв’яжіть задачі.

Задача 1

У таблиці наведено певні економічні параметри країни за три роки.

Рік

Грошова маса, млн. грн.

Швидкість обігу грошей, кількість оборотів за рік

Індекс цін, %

1

1000

6,0

100

2

1200

6,2

110

3

1500

6,5

130

Якою була динаміка номінального й реального валового внутрішнього продукту:

А) у другому році порівняно з першим;

Б) у третьому році порівняно з другим?

Відповідь: у першому році номінальний і реальний ВВП збігаються й дорівнюють 6 млрд. грн. (1000-6,0).

У другому році номінальний ВВП країни становить 7,440 млрд. грн., а реальний ВВП – 6,763 млрд. грн. (7440/1,1 = 6743).

Темп приросту номінального ВВП країни в другому році порівняно з першим становить 124 % (7440/6000 • 100 %). Темп зростання реального ВВП у другому році дорівнює 113 %.

У третьому році номінальний ВВП країни становить 9,750 млрд. грн., а реальний ВВП – 7,500 млрд. грн.

Темп зростання номінального ВВП у третьому році порівняно з другим становить 131 %, а темп зростання реального ВВП – 110,9 %.

VII. Підсумок уроку

VIII. Домашнє завдання

1. Опрацювати теоретичний матеріал.

2. Підібрати статистичні дані щодо інфляції в Україні. Результати оформити у вигляді таблиці. Зробити висновки.




Наслідки неочікуваної інфляції. Антиінфляційні заходи