Стилістика української мови
Нормативність мовлення
Найголовнішою особливістю, ознакою мовленнєвої культури є нормативність мовлення, бо в ній знаходить свій вияв визначальна сутність, ознака всенародної літературної мови і мовлення окремої особи, сформоване у кожного вміння всебічно користуватись мовою в її соціально усвідомлених і усталених формах, кожна з яких має статус літературної норми.
Мовна норма в “Українській мові. Енциклопедії” витлумачується як сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються
Нормою у мові здебільшого є те, що стало надбанням усіх носіїв літературної мови. Норма мови – одне з усталених явищ культури мовлення. Статус мовної норми неоднаковий. Чим ширше певне мовне явище використовується і усталюється писемно, тим очевидніша його нормативність, тим менше така мовна одиниця стає об’єктом для різних оцінок, кваліфікацій.
Розрізняють такі основні різновиди мовних норм:
– фонетичні (і фонологічні) норми. Вони стосуються закріпленого у всенародній літературній практиці вимовляння голосних і приголосних звуків, різних їх поєднань. Нормативним, наприклад, є чергування в закритому складі з, у відкритому: дім – дому, піч – печі, перехід у певних позиціях приголосних, , у, , , у, , : нога – ніжка – нозі, рука – ручка – руці, вухо – вушко – у вусі;
– орфоепічні норми. Виявляються вони в усталеному традицією вимовлянні наголошених і ненаголошених голосних звуків, дзвінких і глухих приголосних, різних звукосполучень, окремих граматичних форм, у правильному наголошуванні слів. Наприклад, дзвінкі приголосні в кінці слів (дуб, діловод, мороз, трикотаж) потрібно вимовляти без оглушення, дзвінко: голосний в усіх позиціях вимовляється і чується виразно – як звук низького піднесення; на початку слова вимовляється чітко; в словах ганок, гудзик, грати, гава перший звук задньоязиковий, проривний;
– лексичні норми. Ці норми стосуються того лексичного значення чи значень слів, які закріпились за кожним словом. Наприклад, на означення зустрічі двох чи кількох осіб (здебільшого за домовленістю) вживається слово побачення, а не зобачення (діалектизм); слово матеріалістичний (який грунтується на ідеях матеріалізму: матеріалістичний світогляд; вузькопрактичний, корисливий: матеріалістичне почування) відрізняється значенням від слова матеріальний (такий, що стосується матерії: матеріальний добробут); слово переворот може мати близькі одне до одного значення (полісемічне слово): 1) фігура вищого пілотажу, під час виконання якої літак перевертається навколо напрямку польоту на кут у 100° чи більше; 2) різка зміна, злам у розвитку чого-небудь, у чиємусь житті; 3) зміна існуючого суспільно-політичного ладу, насильницький (переважно) переворот у житті народу, тобто революція, також і переворот у якій-небудь галузі знань, у виробництві;
– фразеологічні норми. Сутність цих норм виявляється у такому вживанні фразеологізмів, при якому не змінюється їх зміст і граматична будова: за боки братися – сильно сміятися; на вудочку попастися – дати себе ошукати, обдурити; байдики бити – нічого не робити; теревені правити – говорити дурниці; переливати з пустого в порожнє; наговорити три мішки гречаної вовни і всі неповні – не сказати нічого важливого;
– морфемно-словотвірні норми. Такі норми полягають у правильному вживанні морфем (значущих частин слова): п’ятдесяти, а не п’ятидесяти; помідорів (Р. в. множ.), а не помідор; нормативними, зокрема, вважаються паралельні форми: плечей і пліч, весіль і весіллів;
– морфологічні норми. Вони виявляються в дотриманні у мовленні усталених форм слів – форм відмінка, роду, числа, особи, виду, часу, способу, стану; в структурі морфологічно незмінних слів – повнозначних (переважно прислівників), службових і вигуків;
– синтаксичні норми. Ці норми полягають у літературних формах словосполучень, сполучень слів, членів речення і речень: завдавати шкоди (а не шкоду), наслідувати вчителя (а не вчителю), звернутися на адресу (а не по адресу), робота за сумісництвом (а не по сумісництву) тощо; ненормативною в реченні Більшість учнів класу вчасно розв’язала задачу була б множинна форма розв’язали та ін.;
– орфографічні норми. Такі норми представлені в загальнообов’язкових правилах написання слів: наприклад, написання слів разом або через дефіс, з великої чи малої літери (орел – птах, Орел – прізвище); префікси роз-, без – завжди пишуть із літерою з: розбити і розпитати тощо;
– пунктуаційні норми. Вони виявляються в правилах, якими регулюється вживання розділових знаків у писаному і друкованому текстах;
– стилістичні норми. Дотримання цих норм забезпечує найраціональніше вираження думок за конкретної життєвої ситуації, бо при цьому максимально враховуються мета, характер мовлення і його стильова належність. Наприклад, слово заява в значенні письмового прохання, оформленого за певним зразком і адресованого якійсь офіційній особі, установі чи організації, – це елемент лексики, термінології офіційно-ділового стилю; заява як виклад певного усного повідомлення становитиме мовне явище розмовно-побутового стилю: Твоя заява мені ні до чого (тобто сказане тобою). До типових явищ стилістики належить уживання слів із значенням певної суб’єктивної оцінки – зменшеності, пестливості, зневажливості тощо, а також частина ознак, якими, наприклад, мовне оформлення поетичного твору відрізняється від оформлення типових матеріалів газети або наукової праці з хімії, коли, скажімо, допускається тільки якась одна синтаксична сполучуваність певного слова з іншими. Наприклад, стилістично нормативними вважають словосполучення в змаганнях беруть участь (а не приймають), екзамени складають (а не здають) та ін.
Нормативність становить спеціальну й визначальну ознаку літературної мови, оскільки мовні норми полягають у дотриманні всіх реалій, явищ літературної мови. У своєму найтиповішому вияві мовні норми єдині і обов’язкові для всіх користувачів літературною мовою. Цим вони відрізняються від “діалектних норм”, які територіально обмежені, менш усталені функціонально, помітно стихійні, бо їх дотримуються мешканці тільки частини національної території. Норми літературної мови мають всенародно-освітній статус, підлягають таким оцінкам, як правильно чи неправильно, логічно, точно, образно, етично та ін. Чим більша кількість мовців дотримується мовних норм, тим більше вони стають всенародно звичними. Явища діалектного мовлення з багатьох соціальних і власне мовних причин лягають в основу формування літературної мови. Наприклад, усне мовлення Середньої Наддніпрянщини стало підгрунтям сучасної української літературної мови.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)