Оцінка зростання продуктивності праці

Оцінка зростання продуктивності праці – комплекс методів, за допомогою яких вимірюється продуктивність праці в окремих галузях, сферах економіки та ін. або народного господарства загалом. Для визначення продуктивності праці у США та інших розвинених країнах використовувалися два найважливіших показники: 1) обсяг ВВП на одну відпрацьовану годину, запропонований американським економістом А. Медісоном; 2) ВВП на одного зайнятого, запропонований Бюро статистики праці міністерства праці США. З цією метою дається передусім якісна характеристика цього поняття у нерозривному зв’язку з практикою використання даного показника, для чого вживається таке конкретизуюче поняття, як управління продуктивністю. Найбільш вагомим є внесок у якісний аналіз продуктивності праці таких відомих американських учених, як А. Медісон, Д. Кендрік, Е. Денісон, Р. Солоу. Позитивні аспекти такого аналізу значною мірою відтворюють погляди К. Маркса на цю проблему. До середини 70-х років вона розглядалася на суто академічному рівні, а пізніше стала пов’язуватися з розробкою програми підвищення продуктивності праці; якщо спочатку розглядалася економіка загалом або її окрема галузь, то в наступному періоді – на рівні підприємства, його окремого підрозділу і навіть виду діяльності; якщо раніше основною формулою обчислення продуктивності праці були відношення продукту

до витрат, то в наступному періоді – відношення результату до витрат. Крім того, раніше продуктивність праці вимірювалася щодо сукупного працівника, в т. ч. чисельності зайнятих або кількості відпрацьованих годин, а відтак – щодо різних категорій працівників та ін. Вихідною формулою для розрахунку продуктивності праці у США є Пп = випуск : витрати. Оскільки доцільніше під час вимірювання продуктивності праці використовувати не один, а комплекс показників, то ця формула перетворюється у схему (рис. 1). Згідно з концепцією Д. Сінка, на рівні підприємства, фірми або компанії виокремлюють сім взаємопов’язаних показників. Так, критерієм результативності праці (виробництво товарів і послуг такої якості і конкурентоспроможності, які перевищують відповідні показники продуктивності праці) він називає, по-перше, дієвість (ступінь досягнення системою поставлених перед нею цілей, ступінь завершення “необхідної” роботи). Для оцінки дієвості основними критеріями є якість, тобто створення необхідних речей відповідно до заздалегідь визначених вимог; кількість, тобто виготовлення всіх необхідних речей; своєчасність – виготовлення речей згідно з заздалегідь запланованими термінами. По-друге, економічність (ступінь використання системою необхідних речей), яка вимірюється за формулою Ресурси, що підлягають споживанню/Ресурси, які фактично спожиті. По – третє, якість, тобто ступінь відповідності системи вимогам, специфікаціям й очікуванням та ін. По-четверте, – співвідношення між валовими доходами і сукупними витратами. Традиційними фінансовими вимірниками результативності є такі фінансові коефіцієнти: ліквідності, структури цінних паперів, господарської діяльності, прибутковості, зростання, а також оцінні коефіцієнти. Конкретними показниками прибутковості є: співвідношення чистого доходу (після сплати податків) і обсягу продажу, а також відношення чистого доходу до власного капіталу. По-п’яте, продуктивність, яка кількісно є співвідношенням кількості продукції і кількості витрат на її випуск. По-шосте, якість трудового життя, яку Д. Сінк визначає як те, яким чином причетні до організації особи реагують на соціально-технічні аспекти цієї організації. По-сьоме, впровадження новинок, тобто прикладна творчість, або процес, за допомогою якого отримують нові досконаліші товари. З урахуванням перелічених критеріїв завданнями менеджера є визначення: 1) значущості і відносної ваги кожного критерію результативності; 2) вибір вимірювачів кожного критерію; 3) узгодження системи виміру з підвищенням продуктивності. Другий підхід до вимірювання продуктивності праці передбачає характеристику всіх аспектів кінцевої діяльності підприємства (рис. 2). Якщо перший підхід з точки зору практики сприяє підвищенню ефективності управління, але не дає цілісного уявлення про процес виробництва, то другий, крім того, дає змогу створювати програми з вимірювання продуктивності праці, оскільки включає ефект, часткову продуктивність, якість і сучасність. Надалі О. з. п. п. (відношення продукту до витрат) передбачає, що узагальнений показник конкретизується з урахуванням виготовлених товарів і наданих послуг, а як витрати враховувалися витрати живої праці, основного капіталу, сировини і матеріалів, а також купівельних послуг, що на практиці було наслідком використання багатофакторної моделі. Для вимірювання обсягу виготовленої продукції могли використовуватися показники повної або доданої вартості, обсягу продажу в поточних або постійних цінах, вартість наданих послуг. Ці показники брались у співвідношенні на одну відпрацьовану або оплачувану годину на одного зайнятого. При вимірюванні показника матеріаловіддачі похідними показниками слугували випуск продукції на 1 дол. у постійних цінах. Проте найчастіше показник матеріаловіддачі розраховувався щодо витрат енергії. При вимірюванні показника капіталовіддачі розрахунок здійснювався з урахуванням випуску товарів і послуг на 1 дол., вкладений в основний капітал, або на 1 дол. амортизації. Недоліком таких показників було те, що в них, як правило, не враховувалося поліпшення якості. Найбільше цей недолік виявляється при частій заміні асортименту продукції. Для вимірювання продуктивності праці у різних сферах економіки використовуються різні показники та неоднакові види витрат. Так, у підприємницькому секторі (складовими якого є не сільськогосподарський сектор, не фінансові корпорації, промисловість, товари довготривалого використання, товари короткотривалого використання, а також промисловість найбільш розвинених капіталістичних країн, в т. ч. державні підприємства) за показник береться випуск продукції на оплачуваний час усіх зайнятих, а видом витрат виступають витрати живої праці (робочої сили); для вимірювання продуктивності праці лише у недержавному секторі (включає не сільськогосподарський сектор і промисловість), за винятком державних підприємств, показником стає випуск продукції на одиницю основного капіталу, а видом витрат – витрати основного капіталу; для отримання показника продуктивності праці у недержавному секторі (складовими якого є не сільськогосподарський сектор, промисловість і окремі галузі – сталеплавильна та автомобілебудування) за показник береться багатофакторний показник продуктивності праці, а за вид витрат – робоча сила і основний капітал (жива та уречевлена праця). У всіх трьох випадках Бюро статистики праці щорічно з 1978 р. друкує результати вимірювання. Якщо при вимірюванні продуктивності праці враховуються лише витрати живої праці і основного капіталу, то формула багатофакторної моделі матиме вигляд: Мф = Q/ (XL + BK), де X і B – відповідні ваги для підсумовування витрат живої праці та основного капіталу; L – витрати живої праці; К – витрати основного капіталу; Q – обсяг випущеної продукції. Щодо витрат основного капіталу найдоцільніше врахувати економію матеріальних засобів у процесі виробництва. Якщо до названих двох факторів додається організація виробництва, то багатофакторна модель набуває вигляду Q = F(K, L, t) – Якщо в процесі виробництва не враховуються технологічні зміни, то показник багатофакторності виражається такою формулою: Q = A(t) f(L, K), – де множник А – сукупний ефект випуску продукції за даної кількості зайнятих і розміру постійного капіталу. У разі диференціації цієї формули в часі і ділення на обсяг виготовленої продукції основним рівнянням багатофакторної продуктивності стане, де Wk – коефіцієнт еластичності випуску за капіталом (відносна частка основного капіталу), WL – коефіцієнт еластичності щодо живої праці; Wk + WL = 1 – припущення, згідно з яким продуктивність праці не залежить від обсягів виготовленої продукції. З цієї формули випливає, що темп приросту випуску Q/Q дорівнює приросту загального фактора продуктивності А/А плюс зважена середня зміни витрат живої праці і капіталу. Якщо темп приросту випущеної продукції вимірюється з урахуванням витрат живої праці і капіталу, то темп приросту багатофакторної продуктивності праці дорівнюватиме темпу часткової продуктивності праці за винятком темпу приросту випущеної капіталоозброєності, помноженому на коефіцієнт еластичності випуску продукції за основним капіталом. Наступними кроками у вимірюванні продуктивності праці є: по-перше, визначення правильної вибірки видів діяльності. Оскільки оцінка за показником компенсації робочої сили не може бути застосована до діяльності уряду і некомерційних організацій, державних підприємств і домогосподарств (у даному випадку береться вмінена рента), а також доходів, отриманих з-за кордону (для яких відсутні дані за витратами праці або капіталу), то для вимірювання продуктивності праці беруться часткові показники такої продуктивності. По-друге, визначається зміст категорії “випуск”, для чого використовується показник вартості, доданої обробкою у постійних цінах, а для окремої галузі – показник ВВП. По-третє, здійснюється вимірювання витрат основного капіталу, яке розпадається на проблему визначення змісту основного капіталу, його оцінки за терміном служби за повною або абсолютною вартістю, а також агрегування різних видів цього капіталу. До основного капіталу у США належать устаткування і будівлі (43 групи), земля і товарно-матеріальні запаси. Під час вимірювання продуктивності різних видів капіталу беруться відповідні види кривих ефективності. Для процесу агрегування різних видів капіталу як вага використовуються рентні ціни кожного типу активів. Внаслідок чого витрати капіталу загалом характеризуються зваженою сумою відсоткових змін активів за відповідною рентною ціною за формулою, де К – загальні витрати капіталу, Ік – зважена сума відсоткових змін активів за остаточною вартістю, R=(R0 + R1) : 2, де R0,R1 – відповідна рентна ціна базисного і поточного років. Витрати робочої сили вимірюються кількістю оплачених годин, зайнятих у сферах матеріального і нематеріального виробництва, приватних підприємців, а також не – оплачуваних працівників сімейних підприємств без урахування віку працівників, їх стажу тощо. Для визначення ваги витрат праці і капіталу всі витрати на оплату робочої сили, дохід власників капіталу, амортизації, а також частини непрямих податків беруться за одиницю, причому питома вага оплати робочої сили слугує вагою для витрат праці (WL) аl – WL = Навага для витрат капіталу. Питома вага різних видів доходів для промисловості становила 1948 р. 68,1%, 1981 – 74,8%; для капіталу відповідно 31,9 і 25,2%.

О. з. п. п. дається також із урахуванням різних видів виробничих функцій: 1) функції, в якій науково-технічний прогрес не пов’язується ні з працею, ні з засобами праці (капіталом), тобто нейтрального НТП, за формулою: У = А(t)f(КtLt) = AejtKtaLtb, де А(t) = Aejt – функція, яка відображає вплив на ефективність багатьох факторів, синтезованих у поняття НТП; 2) виробнича функція із працезаощаджуючим науково-технічним прогресом, за формулою У= >4(Г)/.); 3) функція капіталозберігаючого НТП, згідно з формулою Y = f (А(r)К, L.). При цьому ряди змінних Yt Кt Lt вважаються відомими, але оцінюються значенням коефіцієнтів а і (3. Згідно з розрахунками економістів, вклад найважливіших факторів у зростання продуктивності праці у недержавному сільськогосподарському секторі США з урахуванням виробничої функції був такий: ІТ (інформаційних технологій) у 1974 – 1990 – 0,49%, у 1996 – 1999 – 1,1%; в тому числі ПК (персональні комп’ютери) – відповідно 0,27% і 0,63%, програмного забезпечення 0,11 і 0,32%, засобів зв’язку 0,11 і 0,15%; вклад решти капіталу становив 0,86 і 0,75%; відпрацьованих людиногодин 1,16 і 1,5%; якості робочої сили – 0,22 і 0,31 %. Водночас в американській літературі і на практиці для вимірювання продуктивності праці береться до уваги концепція факторів виробництва Б. Сея, згідно з якою джерелами новоствореної вартості є праця, капітал і земля. Насправді капітал (який ототожнюється із засобами виробництва) і земля не є джерелами такої вартості, передусім додаткової вартості, а лише окремими факторами (фактори не можна ототожнювати з джерелами), які сприяють виникненню синергічного ефекту, а досвідчений управлінський персонал – досягненню такого найвищого ефекту.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Задачі на масову частку елемента
Оцінка зростання продуктивності праці