Ордолібералізм

Ордолібералізм (лат. ordo – порядок, устрій і liberalis – вільний) – концепція вільного, заснованого на приватнокапіталістичній власності та ринковому механізмі саморегулювання економіки. Основними напрямами державного регулювання вони називають: 1) опосередкований вплив на розширене відтворення; 2) формування економічного устрою з метою створення гідного для людини механізму ефективної вільної конкуренції (ordo) у поєднанні з обмеженим державним регулюванням суспільного устрою. Теоретичні основи O. заклав німецький економіст В. Ойкен.

Проте, на відміну від лібералів – класиків, представники O. виступали за сильну державу, здатну подолати монополістичні тенденції в економіці. Держава не повинна безпосередньо регулювати господарські процеси, що нібито властиво засадам колективізму (а отже, марксистської економічної теорії) і веде до появи загального благоденства. В. Ойкен вбачав важливий засіб підвищення ефективності економічної діяльності та продуктивної економічної політики у планах суб’єктів економіки на основі реалістичних міркувань з урахуванням наявної в них виробничої бази, що сприяє зростанню їх конкурентоспроможності.
Відповідно до цього повинні провадитися соціально-економічна політика, зокрема регулювання діяльності монополій через цінову політику, квотування тощо в тих галузях, де вони неминучі; соціальна політика розподілу доходів через механізм прогресивного оподаткування, встановлення мінімальної заробітної плати, регулювання робочого часу, соціальне страхування та ін.; екологічна політика (захист природних ресурсів від хижацького використання) та ін. За таких умов хибними є положення O. про необхідність існування лише приватної власності, про те, що колективізм означає господарське безладдя і марнотратство (у такому разі це не справжній колективізм); антиісторичними є твердження про можливість існування вільної конкуренції та ін. Концепція O. також відірвана від практики, оскільки в Німеччині запроваджена модель змішаної економіки.




Ордолібералізм