Організація, ефективність економічної розвідки

Економічна безпека підприємства

Розділ 3. ЕКОНОМІЧНА РОЗВІДКА

(економічне шпигунство)

3.2. Організація та ефективність економічної розвідки

Інформація як основний фактор ефективної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. До початку 90-х рр. минулого століття (радянський період) вітчизняні підприємства, зокрема підприємства АПК, практично не відчували ніяких ризиків у своїй діяльності, оскільки вони знаходились в державній власності та були пов’язані договорами-зобов’язаннями держзамовлення. В свою чергу, державні інтереси в галузі економіки жорстко захищались правоохоронними органами та спецслужбами.

Тепер ситуація кардинально змінилась. Будь-який господарюючий суб’єкт, незалежно від обсягу його робочих активів, знаходиться в оточенні різноманітних ризиків, які здатні миттєво знищити фінансові та матеріальні ресурси. Водночас державні структури, що мають стояти на захисті підприємництва, фактично не діють.

– Якщо спробувати провести аналіз причин провалу більшості великих і малих підприємств України, зокрема й підприємств АПК, то можна дійти висновку: основна причина невдач – це невміння, не усвідомлення важливості, а також іноді не бажання займатися збиранням, обробленням та аналізом інформації стосовно оточуючого середовища підприємства.

Окрім того можна відзначити недостатній

рівень наукових розробок в даній галузі. Так, в Україні цим питанням займається лише декілька фахівців, серед яких A. A. Чернявський, Г. А. Андрощук, П. П. Крайнєв, Г. К. Нікіфоров. Дещо краща ситуація в Росії, де останнім часом спостерігається зростання кількості наукових та практичних розробок в галузі інформаційно-аналітичної роботи на підприємстві. На жаль, лише зараз на цю проблему почали звертати увагу деякі українські підприємці, але мало хто з них може визначити тип необхідної для підприємства інформації, кваліфіковано організувати її пошук, уникнути ефекту дезінформації, уміло використати отриману інформацію при прийнятті рішень та для організації поточного контролю фінансово-господарської діяльності.

– В умовах ринкової економіки підприємство не може ефективно працювати без глибокого розуміння її рушійних сил, не маючи найновішої інформації про стан ринку, на якому воно працює. При цьому необхідно враховувати можливості підприємства, а також інтерeси інших учасників ринку та окремих осіб, які можуть не завжди керуватись лише вимогами ринку.

Виходячи з викладеного, стає зрозумілою необхідність створення на підприємстві такого структурного підрозділу, на який будуть покладені функції інформаційного центра із завданнями збирання, обробки та аналізу інформації, яка буде забезпечувати прийняття керівництвом виважених управлінських рішень. На сучасному українському підприємстві таким підрозділом може бути підрозділ (служба) економічної розвідки підприємства.

Основними цілями даного підрозділу можуть бути:

1. Вчасне забезпечення керівництва надійною та повного інформацією про зовнішнє середовище підприємства. Виявлення факторів ризику для підприємства.

2. Організація максимально ефективної інформаційної роботи, що виключатиме дублювання функцій різними підрозділами.

3. Відпрацювання короткострокових та довгострокових прогнозів впливу зовнішнього середовища на господарську діяльність агропромислового підприємства. Розроблення рекомендацій щодо локалізації та нейтралізації виявлених ризиків.

4. Підсилення сприятливих та зниження несприятливих впливів зовнішнього середовища на господарську діяльність підприємства

5. Пошук нових ідей, технологічних розробок, методів роботи тощо, які можуть бути впроваджені на підприємстві та дадуть можливість досягнути переваг в конкуренції.

– Для продуктивного ведення господарської діяльності керівництву підприємства необхідно приймати рішення різного рівня, інформаційну підтримку яких забезпечує система економічної розвідки.

Управління великою компанією може передбачати такі рівні: управління всередині компанії, управління діяльністю компанії на внутрішньому ринку країни, управління діяльністю на міжнародному ринку, управління поточною діяльністю та управління стратегічним розвитком. Але як мінімум будь-яке підприємство включає управління поточною діяльністю та управління стратегічним розвитком.

Характер інформації для кожного рівня рішень, що приймаються, буде значно відрізнятись. Відповідно роботу підрозділу економічної розвідки підприємства доцільно розділити хоча б на дві складові.

– Стратегічна складова економічної розвідки займається збиранням та аналізом стратегічної інформації про глобальні процеси в економіці, політиці, технології тощо, які можуть вплинути на розвиток підприємства.

Основними принципами планування розвідувальної діяльності в економіці є спочатку визначення цілей проведення розвідування, потім визначаються потреби в інформації, і вже після цього визначаються джерела отримання необхідної інформації.

Ціллю стратегічного рівня прийняття рішень (розширення виробництва, диверсифікація, перехід в іншу галузь, впровадження нового продукту тощо) є визначення направлення подальшого розвитку підприємства. Такі рішення визначають потребу зорієнтуватись на ринку та проаналізувати перспективи його розвитку.

На жаль, в нашій країні керівники підприємств дуже мало уваги приділяють стратегічному управлінню, і це призводить до того, що понад 90% робочого часу витрачається на розв’язання несподіваних проблем, ускладнень, залагодження зривів справ.

– Оперативно-тактична складова економічної розвідки займається збиранням та аналізом оперативно-тактичної інформації для прийняття керівництвом обгрунтованих рішень стосовно поточних проблем підприємства.

Ціллю оперативно-тактичного рівня прийняття рішень (реконструкція цехів, закупівля нового обладнання, навчання працівників для випуску нової продукції чи виконання нового виду робіт) при видимому направленні подальшого розвитку є вибір оптимального шляху його досягнення та мінімізація витрат при цьому.

Цілі розвідувальної діяльності жорстко структуровані. Кожна ціль визначається ціллю вищого порядку, залишаючись при цьому незалежною за характером своїх потреб і джерелами інформації. Так, після стратегічної цілі – визначення направлення – визначається оперативно-тактична ціль – вибір найкращого шляху розвитку та просування по ньому.

Попереднє планування розвідувальної діяльності необхідне також, щоб в майбутньому не відбулось перевантаження інформацією, що накопичується. Кожне підприємство має свою специфіку, тому певна інформація для одного підприємства є життєво важливою, для іншого – абсолютно непотрібною.

Особливо важливо, щоб на підприємстві існував замкнутий цикл підготовки матеріалів, починаючи від визначення показників збору інформації, її класифікації, автоматизованої обробки і закінчуючи її аналізом, розробленням прогнозів та практичних рекомендацій. Такий розвідувальний цикл можна поділити на складові:

– планування та направлення на виконання – складання завдання розвідки, підготовка плану збирання інформації, віддавання наказу виконавцям завдання та контроль за ходом виконання;

– збирання – добування інформації та передача її спеціалістам для обробки;

– оброблення – початкове оброблення зібраної інформації, надання їй визначеної форми (переклад, переформатування комп’ютерних даних);

– оцінка – перетворення зібраної інформації в дані розвідки (узагальнення, аналіз та синтез, всебічна оцінка);

– висновки – створення прогнозів, вироблення практичних рекомендацій, моделювання ситуацій;

– розповсюдження – передача даних розвідки замовникам.

Але необхідна інформація може надходити в значних кількостях. Тому для спрощення доступу та ефективної роботи з нею необхідно формувати комп’ютерні інформаційні бази даних для збереження та обробки наявної розвідувальної інформації. Вигляд і форма таких інформаційних баз даних може розроблятись на кожному підприємстві самостійно з урахуванням його вимог та особливостей (програмістами підприємства або на замовлення сторонньою організацією).

Особливу увагу слід приділяти вивченню доступних джерел інформації та отриманню необхідних даних із офіційних джерел інформації. З одного боку, це економічно вигідно, оскільки потребує значно менших витрат коштів, ніж застосування напівлегальних та нелегальних методів вивідування даних, з іншого боку, саме легальні джерела дають близько 95% всієї необхідної інформації (навіть у військовій справі).

Також необхідно з’ясувати, хто із співробітників на підприємстві має інформаційні зв’язки в державних органах управління, міністерствах, відомствах, банківських структурах, правоохоронних органах, засобах масової інформації тощо. Аналіз таких зв’язків проводиться з метою врахування можливостей їх ефективного використання.

– Таким чином стає зрозумілим, що робота з пошуку необхідної для підприємства інформації не повинна покладатись лише на працівників підрозділу економічної розвідки. До такої роботи повинні долучатись також (відповідно до можливостей) працівники інших підрозділів. Але необхідно зазначити, що така робота повинна всіляко заохочуватись, що дасть змогу підвищити якість інформації та швидкість її надходження.

Оскільки для роботи керівникам підприємства потрібна інформація різного характеру (загальнополітична, економічна, технологічна, банківська, ринкова, галузева тощо), буде доцільним, окрім підписки на спеціалізовані періодичні видання, встановлення відділом економічної розвідки контактів зі спеціалізованими фірмами, які накопичують та опрацьовують інформацію за певною тематикою.

В цілому про ефективність розвідки можна судити не за чисельністю співробітників, кількістю відділів, технічною оснащеністю, а за трьома показниками:

1. Своєчасність одержуваної інформації.

2. Точність інформації.

3. Адекватність наступним подіям.

Ефективність будь-якої діяльності визначається за схемою “витрати – ефект”, так, для розвідувальної діяльності можна назвати чотири види ефекту:

– прибуток;

– економія ресурсів;

– утримання ринкових позицій в кризових ситуаціях (мінімальні збитки);

– попередження матеріальної та моральної шкоди.

Оскільки на підприємстві більша частина інформації, що використовується, не є секретною, то створення комп’ютерної локальної мережі, яка пов’язуватиме різні підрозділи, вирішить проблему вчасного розповсюдження відкритих інформаційних документів.

Інформація оперативно-тактичного та стратегічного характеру повинна надаватись посадовим особам, які займаються плануванням та несуть відповідальність за прийняття рішень, відповідно до наявного у них допуску до конфіденційної інформації.

– Система економічної розвідки повинна не лише забезпечувати необхідною інформацією всіх зацікавлених осіб, а й одночасно забезпечувати контроль за її цільовим використанням. До ознайомлення з конфіденційними документами співробітники підприємства можуть допускатись лише після перевірки на лояльність та при наявності виробничої необхідності.

В наш час, коли роль інформації як виробничого ресурсу постійно зростає, не можна залишати сферу інформаційного забезпечення управління підприємницькою діяльністю без достатньої уваги. Дане питання потребує нагальних теоретичних та практичних розробок. Робота системи економічної розвідки підприємства дасть певний мультиплікаційний ефект, поєднуючи інтереси забезпечення економічної безпеки підприємства з розв’язанням питань маркетингу, оскільки на її основі виробляється ефективна економічна політика підприємства.

Схема організації економічної розвідки у великих корпораціях. Більшість великих корпорацій, як правило, є олігополістами і мають на ринку 2-4 подібних собі конкуренти. Маючи великі капіталовкладення і могутню виробничу інфраструктуру, вони не можуть піти в ринкову нішу як, наприклад, “Кока-Кола” чи “Жиллет”, і приречені долею на вічну конкурентну боротьбу між собою. Тому усі вони мають добре розгалужені мережі економічної розвідки і служби безпеки. На початку 80-х рр. корпорації США зазнавали збитків від економічного шпигунства близько 20 млрд. доларів щорічно. За деякими даним, у той же час великі корпорації на організацію розвідки витрачали близько 1,5 млрд. доларів, тобто на кожен долар витрат по добуванню секретної інформації отримано понад 13 доларів доходу. В традиційному бізнесі хорошим вважається прибуток у розмірі 15-25 центів, у венчурному підприємництві – 1-2 долари прибутку на долар витрат. Як бачимо, сфера діяльності розвідки настільки вигідна, що не може залишатися поза увагою великих корпорацій. Деякі корпорації мають тисячі і навіть десятки тисяч агентів економічної розвідки і служби безпеки. Ефективність розвідки багато в чому залежить від організації.

Розвідувальна служба великої корпорації найчастіше відокремлена у формі холдингової компанії, штаб-квартира якої також знаходиться подалі від очей співробітників компанії. Компанії з річними оборотами у десятки мільярдів доларів мають ринки усередині країни базування й у десятках закордонних держав. Тому усі спецслужби розвідувальної організації корпорації поділяються на дві групи :

1) спецслужби країни базування;

2) спецслужби в закордонних країнах.

Спецслужби в країні базування, як і закордонні, ведуть роботу за різними напрямками: зв’язок з державними розвідувальними службами, лобізм у державних і місцевих законодавчих та виконавчих органах влади, безпосередня розвідка конкурента. Передусім розвідка корпорації намагається встановити зв’язок з державною розвідувальною службою. Ці зв’язки встановлюються на основі особистих, коли в спецслужби корпорацій приймаються на роботу розвідники, що ідуть у відставку, з державних служб. Державні спецслужби можуть передавати “побічну” продукцію розвідки корпораціям, що не представляє цінності з погляду військово-політичних цілей і яка має важливе значення для фірми.

Лобізм формується за допомогою забезпечення політичної кар’єри відданих фірмі кандидатів у депутати парламенту і місцевих органів влади. Функцію лобіста може виконувати і радник парламентарія, урядового функціонера.

Безпосередня розвідка конкурента в організаційному плані здійснюється через діяльність філій розвідувальної служби корпорації, розміщених по окремих регіонах країни базування. При цьому вони можуть спеціалізуватися за окремими напрямками економічної розвідки: фінансової, технологічної, кадрової і т. ін.

Поряд з філіями центральної штаб-квартири спецслужби корпорації у її системі можуть бути і відносно самостійні агентства, що також працюють за багатьма напрямками. На відміну від філій агентства можуть виконувати і замовлення на секретну інформацію ззовні, хоча всю основну діяльність, зрозуміло, підпорядковують інтересам корпорації.

Як штаб-квартира розвідувальної служби, так і її агентства мають самостійних агентів і резидентів з відповідним підпорядкуванням. Цих розвідників, що виконують різноманітні самостійні завдання, класифікував ще 400 років до н. е. китайський полководець Сунь-Цзи, і ця класифікація, за словами А. Даллеса, залишається актуальною до наших днів. Сунь-Цзи виокремив п’ять категорій розвідників.

“Місцеві розвідники” – сучасною мовою – це агенти з рядових працівників підприємства, організації конкурента, що мають доступ до інформації. “Внутрішні” розвідники, названі Сунь-Цзи, також є завербованими агентами, але з управлінського персоналу об’єкта розвідки. Місцеві і внутрішні розвідники класифікуються тепер, як агенти на місці об’єкта. Розвідники, “що повертаються”, за класифікацією Сунь-Цзи, – це, як правило, розкриті службою безпеки і перевербовані агенти супротивника (конкурента). їх називають “подвійними агентами”. Вони використовуються для дезінформації конкуруючої сторони. “Розвідники смерті” – сучасною мовою “агенти, що не повертаються”, доставляють помилкову інформацію супротивнику, і можуть загинути. В економічній розвідці не використовуються. Нарешті, “розвідники життя” чи “проникаючі агенти” у сучасному понятті. Вони проникають на об’єкт, добувають необхідну інформацію і повертаються з нею в штаб-квартиру. Цей вид агентів також використовується в економічному шпигунстві. До цих п’яти груп агентів, а точніше, замість “агенти, що не повертаються” варто ввести нову категорію: агента-експерта, що, обробляючи легальні матеріали, відшукує необхідну економічну інформацію про конкурента.

– Наприклад, міжгалузеві баланси, що готував Держкомстат СРСР, були таємницею і публікувалися в статистичних збірниках з розривом приблизно в п’ятнадцять – двадцять років. Президент компанії “Интеллиджент Десижи Системо” з Берклі (США) Д. Стайнберг міжгалузевий баланс СРСР 1988 р. реконструював за два тижні (правда, на баланси за 1970-1987 рр. потрібно було по 6-7 місяців. Як відомо, у бюджетах СРСР, які публікувалися, військові витрати визначалися в розмірі 20 млрд. руб. Д. Стайнберг встановив, що в 1987 р. військові витрати СРСР склали 119,5 млрд. руб. у поточних цінах. За словами М. С. Горбачова питома вага військових витрат складала 18% національного доходу країни, що рівнозначно 114 млрд. руб. Як бачимо, дослідження експерта виявилося дуже точним.

Особливе місце в організації розвідувальної роботи корпорації займає створення різного роду благодійних фондів, товариств. Особливу роль фонди і товариства відіграють у забезпеченні лобізму.

Наступною складовою частиною організації економічної розвідки є її закордонна мережа. В першу черга вона розгортається в країнах базування філій корпорації – ринків капіталу, сировини і збуту продукції. Потім – у країнах, де є потенційні ринки, на які планується вихід корпорації. Розгортання розвідувальної мережі здійснюється також за декількома напрямками.

Передусім, організуються філантропічні фонди, як правило, у країнах, які переживають серйозні соціально-політичні і структурні економічні кризи. Внутрішні ринки цих країн потенційно-перспективні, тут дешева робоча сила і гострий нестаток закордонних інвестицій. Тому благодійні фонди дають прекрасну можливість для вербування агентів зі збирання необхідної інформації і відповідного їх винагородження, забезпечення лобізму.

Для забезпечення більш солідних внутрішніх агентів створюються різного роду дорадчі комітети, комітети підтримки окремих акцій. Вони організуються в країнах з різним рівнем розвитку економіки для забезпечення контактів з банківськими, промисловими і політичними колами

Країни, що становить інтерес для корпорації. Зрозуміло, вони їх притягують високими гонорарами, за що одержують “делікатну” інформацію. Різного роду комітети створюють “Форд моторз компани”, “Дженерал моторз” та ін. Останнім створений в 1974 р. “Європейський дорадчий комітет”, бюджет якого дорівнював бюджету державної розвідувальної служби Франції.

Завдання лобі зводиться до створення сприятливої атмосфери в зовнішньому середовищі корпорації і нейтралізації впливу несприятливих факторів цього середовища. Тому лобізм розгортається в політичній, економічній, соціальний сферах, у засобах масової інформації.

Важливу роль в організації розвідувальної роботи корпорацій за кордоном відіграють її філії. Переважна більшість співробітників, у тому числі й серед управлінського персоналу, є громадянами країни базування філії. Оскільки їх добробут забезпечується закордонною фірмою, їхні економічні інтереси мимоволі схиляються на користь закордонної корпорації.

Нарешті, за кордоном можуть працювати самостійні агентства й агенти. Агентства займаються вербуванням “місцевих” і “внутрішніх” агентів. Проникаючі агенти найчастіше вербуються з “місцевих” і “внутрішніх” агентів. Підготовка “свого” проникаючого агента – справа дорога і складна, він готується роками зі студентської лави.

Схема організації розвідки великих комерційних корпорацій подана на рис. 4 .

Не виключається, що розвідслужби великих корпорацій можуть використовувати послуги незалежних розвідувальних агентств. Є багато таких фірм, серед яких найбільш відомі “Джорж Уокнехт”, “Континентл телефон енд сеплай компани”, “Спайз інкорпорейтед” та ін. Ці незалежні агентства нараховують в окремих випадках тисячі агентів, їх послугами користаються сотні і тисячі корпорацій.

Організація розвідки в середніх фірмах. Зрозуміло, середні компанії не можуть дозволити собі утримання могутньої і широкої мережі економічної розвідки, оскільки не володіють відповідними фінансовими ресурсами. Разом з тим у них достатньо засобів, щоб утримувати хоча і невелику, але спеціалізовану службу розвідки.

– Принципові особливості організації розвідки полягають у наступному:

1. Організація розвідувальної роботи ведеться вузьким колом людей (у межах кількох чоловік).

2. До розвідувальної роботи на конфіденційній основі залучаються кваліфіковані фахівці фірми.

3. Більшою мірою використовуються послуги незалежних розвідувальних агентств і фахівців.

Незалежно від того, хто конкретно організує розвідувальну роботу, загальне керівництво здійснює одна з перших осіб адміністрації фірми – перший президент, генеральний директор чи перші їх заступники, які наділені широким колом розпорядницьких функцій, що особливо необхідно для оперативного вирішення питань у розвідувальній роботі.

Середнє підприємство може дозволити собі утримувати спеціальний розвідвідділ чи групу, про яку знає дуже вузьке коло осіб. Відділ може бути самостійним чи групою якого-небудь підрозділу фірми. Він може називатися “відділ дослідження зовнішнього середовища”. Цей відділ організує економічну розвідку за такими основними напрямками:

– обробка легальної економічної інформації про конкурентів службовцями фірми;

 Організація, ефективність економічної розвідки

Рис. 4. Схема організації розвідки крупних підприємств

– вербування “місцевих” і “внутрішніх” агентів у конкурентів;

– встановлення контактів з незалежними агентствами й агентами;

– організація лобі на місцевому рівні.

Усі відзначені напрямки роботи вимагають бюджетного забезпечення, крім витрат на утримання організаторів розвідки, тобто спеціальних працівників. Завдання останніх зводиться не стільки до добування інформації, скільки до організації такого добування, причому здебільшого в прихованій формі. Ці витрати визначаються обсягом і цінністю інформації, що переробляється.

Насамперед необхідно обробити доступний, але іноді об’ємний матеріал про конкурентів, що міститься у відкритій інформації: газетні, теле – і радіоматеріали, статистична звітність, проспекти, постачальники, покупці і т. ін. Завдання полягає в тому, щоб у всіх відділах і службах знайти фахівців, що могли б відбирати й обробляти відповідну інформацію про конкурентів. Цим працівникам необхідно забезпечити доступ до інформаційних матеріалів, дати можливість відвідувати виставки, бібліотеки, огляди тощо. Дана робота може бути організована на конфіденційній основі. Вона може частково ставитися в службові обов’язки, а частково повинна заохочуватися відповідними надбавками до заробітної плати, преміями, пільгами і т. ін. Фінансист повинен стежити за фінансовою стійкістю, платоспроможністю конкурентів, покупців, постачальників. Служба головного інженера, технолога – за НДДКР, патентами, ліцензіями, організацією виробництва; працівникам кадрових служб найлегше стежити за персональними переміщеннями в зовнішньому середовищі.

Робота з вербування місцевих і внутрішніх агентів не може бути передоручена комусь, крім безпосередніх працівників відділу – це очевидно. Контакти з незалежними розвідувальними агентствами й агентами також повинні вестися цими ж особами. У той же час до роботи з забезпечення лобізму можуть залучатися фахівці фірми, що за сферою своєї роботи можуть мати контакти з місцевою адміністрацією. Для цих цілей також можуть використовуватися окремі благодійні акції, що організовуються фірмою.

Особливості організації розвідки малими підприємствами. Малі підприємства також повинні вести комерційну розвідку того середовища, у якому вони функціонують. Оскільки малі підприємства працюють на вільних, хоча і локальних ринках, у них на відміну від великих корпорацій і середніх фірм є безліч конкурентів. Організація служби економічної розвідки щодо них стає недоцільною з погляду ефективності.

– Організатором збору цієї інформації виступає менеджер малого

Підприємства. Інформацію він може одержати :

А) у консультантів спеціальних консалтингових фірм, що на основі огляду відкритої інформації можуть дати відповідний висновок про стан того чи іншого підрозділу ринкової інфраструктури;

Б) у працівників підрозділів ринкової інфраструктури, що можуть працювати консультантами в малому підприємстві на умовах сумісництва і за відповідні гонорари представляти необхідну інформацію, давати поради;

В) у незалежних розвідувальних агентств і агентів;

Г) нарешті, якщо мале підприємство має спонсором велику фірму, воно може одержувати деяку інформацію від її служби.

Таким чином, особливості організації економічної розвідки на підприємствах різних типів зводяться до зміни співвідношення між зовнішніми і внутрішніми джерелами одержуваної інформації. В міру збільшення розмірів підприємства відносно скорочується частка інформації, агентів, що купується в незалежних розвідувальних агентствах, консалтингових фірмах і консультантів й зростає значення спеціальних розвідувальних підрозділів корпорацій.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Організація, ефективність економічної розвідки