Особливості узагальнення і систематизації найважливіших відомостей з мови

9.2. Особливості узагальнення і систематизації найважливіших відомостей з мови

Зміст шкільного курсу української мови визначається двома чинниками: метою навчання і предметом вивчення. Мета навчання української мови в старших класах полягає в розвиткові інтелектуально-креативних здібностей випускників, формуванні навичок самостійної навчальної діяльності, що закладають грунт для розвитку мовної особистості, здатної до самоосвіти. Предметом вивчення є українська літературна мова в її реальному функціонуванні в різноманітних етно

– й соціолінгвістичних умовах як складова багаторівневої системи, що постійно розвивається, удосконалюється, є об’єктом пізнання й засобом оволодіння іншими предметами. Звичайно, змістова частина української мови як навчального предмета має бути достатньою для всіх типів середніх навчальних закладів України, щоб забезпечити готовність випускників до подальшого навчання, самоосвіти, активної участі в громадському, виробничому, культурному житті держави.

Відповідно до Державного стандарту базової і повної середньої освіти провідними завданнями навчання української мови в старшій школі

є формування мотивації до вивчення мови та літератури; пізнання через мову історії, культури народу, естетичних та моральних цінностей; формування духовного світу учнів, світоглядних уявлень загальнолюдських ціннісних орієнтирів; вироблення вмінь орієнтуватися в потоці різноманітної інформації, знаходити, сприймати, аналізувати, оцінювати, застосовувати на практиці відомості, одержані в словесній чи іншій формі; розвиток умінь вільно спілкуватися у різних ситуаціях, формулювати й висловлювати власну думку, розуміти інших людей, знаходити спільну мову з ними; подальший розвиток базових лексичних, граматичних, стилістичних, орфоепічних, правописних умінь і навичок на основі узагальнення й поглиблення знань учнів про мову як суспільне явище; удосконалення павичок самостійної начальної діяльності, розвиток інтелектуальних, творчих здібностей учнів. Визначені завдання реалізуються через мовленнєву, мовну, соціокультурну, діяльнісну (стратегічну) змістову лінії.

Провідним напрямком навчання в старших класах стає узагальнення й систематизація найважливіших відомостей з мови, засвоєних в основній школі (5-9 кл.) з урахуванням їх комунікативної значущості.

Важливе значення має відбір мовних відомостей, що забезпечували б ефективність навчання української мови. Мовна змістова лінія повинна бути не просто сукупністю роздрібнених теоретичних відомостей, а систематизованим викладом структурно-семантичної теорії з урахуванням внутрішньорівневих, міжрівневих і міжпредметних зв’язків. Таким чином, провідними постають семантичний і функціональний аспекти, що передбачають посилення уваги до значення й функції мовних одиниць у мовленні.

Так, на відміну від середньої ланки в старших класах під час повторення й узагальнення відомостей з фонетики, завдання ускладнюється й полягає в удосконаленні знань учнів про звукову систему української мови, опануванні методично адаптованих відомостей з фоностилістики, необхідних для правильної побудови власні їх висловлювань усіх стилів мовлення, а також у формуванні стійких фонетико-орфоепічних умінь і навичок, до яких належать розуміння всіх звуків під час аудіювання, правильну вимову звуків у мовленнєвому потоці, нормативне наголошення слів і словоформ, комунікативно доречне інтонаційно-ритмічне оформлення мовлення.

З мстою формування культури мовлення учнів звертається увага на засоби милозвучності української мови – чергування окремих голосних і приголосних звуків, спрощення у групах приголосних, використання паралельних форм слів тощо.

Робота, спрямована на усунення орфоепічних помилок, здійснюється шляхом свідомого засвоєння літературної норми, використання артикуляційно-зіставних і аналітико-синтетичних прийомів, зокрема, прийому фонетичного аудіювання, прийому наслідування зразка, показу смислорозрізнювальної ролі звуків тощо. Систематичне розосереджене застосування орфоепічних вправ на уроках української мови сприяє формуванню в учнів культури усного мовлення.

При вивченні української мови важлива роль відводиться роботі над засвоєнням її лексичного багатства.

Для реалізації мети й завдань навчання лексики необхідно знати й обов’язково брати до уваги основні тенденції розвитку сучасної лексичної системи з урахуванням останніх змін, передусім таких, як відкритість, динамізм, складність структури, нерівномірність і різні темпи розвитку окремих її шарів. Усі ці якості створюють певні труднощі у засвоєнні лексики, головною з яких є великий обсяг словникової складу та його постійний рух.

Треба враховувати, що словниковий склад української мови значно збільшився. Актуалізувалася лексика, що в словниках радянського періоду мала приміть застаріле або діалектне, наприклад, біржа, гімназія, губернатор, гувернантка, обряд, тощо. Ця лексика є важливою з методичної точки зору, оскільки більшість слів пасивного словника перейшли до активного, тобто стали комунікативно значущими. У зв’язку з цим учні повинні знати, що в словниках радянського періоду ці лексеми мали примітки на зразок: “заст.”, “арх.”, “діал”, а також супроводжувалися коментарями “до 1917 року”, “у капіталістичних країнах”, “у віруючих” тощо, які сьогодні не відповідають дійсності і створюють труднощі для учнів.

Отже, необхідно допомогти старшокласникам правильно працювати зі словниками, грамотно здійснювати інформаційний пошук. Учням буде корисно дізнатися, щ< сучасна лексикографія активно використовує можливості комп’ютерної техніки.

Особливої уваги з боку словесника вимагає збагачення словника учнів власне українською лексикою, словами, що витворилися в українській мові й були засвідчені в історичних пам’ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики й формують національні ознаки мови: будинок, бондар, громада, жоржина, красень, лелека, мереживо тощо. На це спрямовує й чинна програма. Оскільки українська мова, що функціонує в країні і, зокрема в школі, і досі багато в чому залишається препарованою, “узгодженою” з російською, значною мірою втрачається її самобутність і привабливість. Обмеження у вжитку власне української лексики, української фразеології, заміна їх російськими відповідниками, міжмовна уніфікація не дають змогу репрезентувати державну мову в усьому її розмаїтті та багатстві барв. Відтак важливе значення матиме залучення до занять з мови, крім наявного в підручниках, текстового (мовного) матеріалу, що містить власне українську лексику і такому ж мовленню граматичні форми і синтаксичні конструкції. Знайомство учнів із власне українською лексикою повинно грунтуватися передусім на позалінгвальному принципі, який відображає розвивально-виховний характер словникової роботи. У результаті систематичної копіткої роботи в активному словнику учнів мають з’явитися такі слова, як берегиня, варто, водограй, майдан, часопис, гречний тощо. Для цього використовуються різні види вправ, переважно на текстовій основі.

Помітним потоком вливаються в повсякденне життя слова іншомовного походження. Основними причинами запозичень є необхідність найменування нового предмета та поняття: банкомат, сканер, дискета, принтер, пейджер, модем тощо; сприйняття іншомовного слова як більш престижного: ексклюзивний, бутик, візажист, офіс, імідж, супермаркет тощо; потреба у використанні евфемізмів: канцерогени; необхідність спеціалізації понять: експорт, імпорт тощо.

Переважна більшість запозичень потрапила в українську мову з англійської. Основними сферами запозичень є ринкова економіка – бізнес, економіка, фінанси; політика – брифінг, спікер, істеблішмент, рейтинг, саміт тощо; масова культура, розваги, відпочинок – шоу, ді-джей, ремікс, кліп, хіт, фан тощо; оргтехніка – картридж, монітор, мультимедіа, файл, інтернет тощо. Це відкриває можливості для інтеграції знань учнів з української та англійської мов.

Вимагають особливої уваги інновації, що з’явилися в мові внаслідок різноманітних семантичних перетворень, зокрема – переосмислення. Мовознавці вважають переосмислення одним із джерел збагачення словникового складу української мови.

Необхідно показати учням, що в процесі переосмислення можуть брати участь лексичні одиниці будь-якого шару. Наприклад, іменник дах останнім часом став використовуватися в значенні “чиєсь заступництво”; дієслово “схуднути” розвинуло значення “девальвуватися”. При цьому слід наголосити, що в сучасній українській мові семантичні перетворення пов’язані з розширенням стилістичної дифузії, розхитуванням мовної норми.

Практичну спрямованість має узагальнення й систематизація відомостей з морфології. Оскільки в середній ланці учні познайомилися з системою частин мови, їхніми ознаками й категоріями, у них сформовані навички вживання частин мови в різних стилях мовлення. Таким чином, наявний грунт для введення в старших класах нового аспекту – вивчення частин мови з точки зору їх функцій у різних умовах спілкування, а також формування умінь і навичок комунікативно виправдано використовувати мовні засоби в мовленні.

Учням корисно дізнатися, що різні частини мови можуть надавати текстові різного стилістичного забарвлення, що залежить від значення кожної частини мови, особливостей її форм та емоційно-експресивних відтінків. Головна функція частин мови в тексті – комунікативна, однак вони можуть виконувати й додаткову, стилістичну функцію, бо служать виражальними засобами мови. Учні повинні знати морфологічні синоніми, що розрізняються засобами граматичного вираження й стилістичним уживанням, стилістичну функцію самостійних і службових частин мови. Синтез вивчення граматичної теорії й удосконалення культури мовлення старшокласників можливий за допомогою мовленнєвих вправ, у процесі виконання яких реалізується комплексний підхід до аналізу мовних засобів, здійснюється взаємозв’язок роботи з повторення граматики з мовленнєвим розвитком учнів. До таких вправ належать:

– вправи на осмислення виражального мовленнєвого потенціалу морфологічних одиниць;

– вправи, що передбачають висунення гіпотез про комунікативний намір автора при виборі варіанта мовного вираження у випадках можливої лексичної й граматичної синонімії;

– обгрунтування доречності використання певних морфологічних одиниць у тексті;

– аналіз тексту.

Учителеві доводиться ураховувати зв’язки морфології з орфографією, лексикологією, синтаксисом, стилістикою, риторикою. Важливо не зупинитися на формальному показові різних частин мови, а висвітлити їхні виражальні можливості, що визначають використання різних частин мови в певних стилях мовлення.

Узагальнення і систематизація відомостей з синтаксису в 11 класі також має практичну спрямованість. Опанування учнями синтаксичних відомостей у 8-9 класах дає змогу для формування умінь і навичок уживання різноманітних синтаксичних конструкцій у власному мовленні, ураховуючи їх виражальні можливості, що визначає стильову закріпленість цих конструкцій.

Учні повніші оволодіти засобами експресивного й емоційного, книжного й розмовного синтаксису й навчитися вдало використовувати синтаксичні засоби в контексті.




Особливості узагальнення і систематизації найважливіших відомостей з мови - Довідник з української мови


Особливості узагальнення і систематизації найважливіших відомостей з мови