Остарбайтери’

Тема 1. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945). ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА (1941-1945)

§ 3. ЖИТТЯ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В РОКИ ВІЙНИ

5. Остарбайтери’.

Провал плану бліцкригу, мобілізація працівників промисловості та сільського господарства до діючої армії спричинила в Німеччині гострий дефіцит робочої сили. Щоб вирішити цю проблему, гітлерівське керівництво розпочало вербування робітників на окупованих територіях. Так звані служби праці та вербувальної поліції друкували оголошення в газетах, використовували різні пропагандистські

засоби, щоб переконати молодих людей у перевагах життя та праці в Німеччині. Проте навіть за найбільшої довіри до цієї пропаганди навесні 1942 р. лише 10 % мешканців окупованих територій завербувалися добровільно, насамперед шукаючи порятунку від голоду. Більшість утікала, усілякими способами ухилялася чи просто не з’являлася на вербувальних пунктах. Тому окупаційні власті, визначивши для міст і сіл певну кількість працездатних людей для вивезення до Німеччини, домагалися виконання поставлених
завдань примусовими засобами.

За словом “вербування” приховувалося планомірне полювання на людей. З цією метою влаштовувалися облави, упіймані утримувалися в таборах примусової праці. На ухиляння українців від праці на користь Німеччини окупанти реагували чимдалі жорстокіше. Вони спалювали оселі, конфісковували зерно й майно, брали в заручники рідних і близьких, застосовували катування.

З наступом радянських військ у 1943 р. Гітлер наказав забирати всіх чоловіків віком 15-65 років для фортифікаційних робіт, відновлення розбитих

 Остарбайтери

Відправлення українців на примусові роботи до Німеччини. Черкащина. 1942 р.

1 Остарбайтери назва робітників із Східної Європи в Третьому рейху.

 Остарбайтери

Перепустка остарбайтера

Шляхів. Наказ передбачав також насильну евакуацію для використання робочої сили в Німеччині та в зоні бойових дій. Водночас із нацистськими військами, які відступали на захід, рухалися так звані робочі колони. Загалом, жертвами примусового вербування стали майже 2,4 млн чоловік. У Німеччині робітники із СРСР працювали в найсуворіших дискримінаційних умовах. Вони були зобов’язані носити на одязі знак “ост”. За наказом рейхсфюрера СС Г. Гіммлера остарбайтерів належало утримувати в таборах окремо від німецького населення та решти іноземних робітників. Остарбайтерам дозволяли залишати табір винятково за виробничих потреб. Прогулянка в місто в межах місцевої поліцейської дільниці була для них нагородою чи заохоченням. З часом остарбайтерам дозволили виходити в місто в певні години. Були запроваджені штрафи, фізичні покарання, відправлення в концтабори, смертна кара. Улітку 1942 р. остарбайтерам дозволили листування з рідними. Кожному робітнику можна було писати додому не більше двох відкритих поштових листівок на місяць, які контролювалися цензурою. На листи й посилки з дому обмеження не поширювалися.

Надзвичайно дискримінаційною була оплата праці остарбайтерів. З їхньої зарплати вираховували різні податки, плату за харчування, одяг і взуття, навіть перевезення на місце роботи. Зрештою, до видачі залишалося від 1-2 до 3-5 марок на тиждень. Однак і їх не було де витратити: у Німеччині на всі товари діяла карткова система, а остарбайтерам карток не видавали. Робітники, які працювали в сільському господарстві чи хатньою прислугою, часто взагалі не отримували заробітної плати. Лише в березні 1944 р. остарбайтерів прирівняли до інших іноземних робітників за оплатою праці. У більшості випадків їхнє харчування було таким, що вони не могли втриматися від дрібних крадіжок навіть під загрозою потрапити до концтабору. Шанси на виживання людей визначалися здебільшого місцем роботи. На державних підприємствах умови праці й побуту були найважчими, у сільському господарстві прохарчуватися було легше.

Робоча зміна на підприємствах тривала 8-12 год. Хатня прислуга та наймити в бауерів працювали від зорі до зорі. Вихідними вважалися 4-5 год вільного часу в другій половині дня в неділю. Часто до східних робітників застосовувалися фізичні покарання.

Історичний факт

Відомо, що на підприємствах Ф. Фліка від непосильної праці та голодування загинули 40 тис. східних робітників і в’язнів концтаборів.

У трудових таборах міст Таль і Галле на утримання одного робітника виділялося 22,5 марки на місяць, а на годування собаки, що стерегла в’язнів, – 20 марок, що було типовим і для інших таборів.




Остарбайтери’