Перемінно-вологі ліси. Лісостепи й степи. Пустелі та напівпустелі. Вертикальна поясність

Розділ VI Материки північної півкулі

Тема 1. Північна Америка

& 37. Перемінно-вологі ліси. Лісостепи й степи. Пустелі та напівпустелі. Вертикальна поясність

Пригадайте: 1. ТІ То таке вертикальна (висотна) поясність? 2. Від чого залежить різноманітність висотних поясів?

Перемінно-вологі ліси. Сучасні екологічні проблеми. На південному сході материка в умовах субтропічного мусонного клімату розташована зона перемінно-вологих лісів. Тут, на родючих грунтах жовтоземах і червоноземах, що містять багато перегною, ростуть ліси з

бука, дуба, карликової пальми, кипариса, магнолії. Живе багато птахів: папуги ара, дикі індики, крихітні колібрі. У річках трапляється майже шестиметровий міссісіпський алігатор.

Через родючі грунти та цінні породи дерев зона перемінно-вологих лісів у природному стані майже не збереглася.

Лісостепи та степи. У Північній Америці зони лісостепів і степів простягаються в меридіональному напрямку – від тайги на півночі до узбережжя Мексиканської затоки на півдні. Тут, на захід від Міссісіпі, в умовах

континентального помірного й субтропічного клімату опадів випадає менше, ніж на сході. Тому переважає трав’яниста рослинність. Степи в Північній Америці називають преріями (з фр. prairie – лука).

Велика кількість перегною та незначне зволоження в степах сприяли формуваню найродючіших у світі грунтів – чорноземів. У рослинному покриві переважають злаки: ковила, бізонова трава, тонконіг. їх насінням живляться типові тварини степу – гризуни: тушканчики, хом’яки, миші, байбаки, лучні собачки. Вони живуть у глибоких розгалужених норах. На гризунів полюють хижі птахи, лучний вовк койот (мал. 90), змії.

З великих травоїдних тварин колись у преріях чималими стадами жили бізони. їх вага сягала 1000 кг. Проте через надмірне полювання поголів’я цих копитних значно скоротилося. Нині бізони охороняються в заповідниках.

З XIX ст. степи майже повністю розорані й зайняті посівами зернових культур. Це негативно позначилося й на тваринному світі степів.

Пустелі та напівпустелі. У Північній Америці пустелі та напівпустелі не становлять суцільної смуги. Вони займають частину внутрішніх плоскогір’їв Кордильєр, Мексиканське нагір’я та Каліфорнійське узбережжя. Пустелі є в помірному, субтропічному та тропічному поясах. На бурих і сіро-бурих грунтах пустель ростуть полин, агави, юки, колючі чагарники. Типові рослини американських пустель – різноманітні кактуси. Одні з них мають форму кулі (діаметр до 2,5 м). Їх називають їжаковими. Інші – цереуси – нагадують свічки й досягають висоти 15-20 м (мал. 91). У деяких кактусів їстівне насіння, а їх стеблами годують худобу. У стовбурах старих кактусів утворюються дупла, де живуть птахи.

З тварин поширені ящірки, черепахи, пустельна сарана.

– Визначте, використавши карти атласу та зміст підручника, чому ліси ростуть тільки в східній частині й не поширюються в глиб материка.

 Перемінно вологі ліси. Лісостепи й степи. Пустелі та напівпустелі. Вертикальна поясність

Мал. 90. Койот

 Перемінно вологі ліси. Лісостепи й степи. Пустелі та напівпустелі. Вертикальна поясність

Мал. 91. Кактуси цереуси

Вертикальна (висотна) поясність. Вертикальна поясність зумовлена передусім зміною з висотою співвідношення тепла й вологи: знижується температура й атмосферний тиск, зростає сонячна радіація, а на висоті 2000-3000 м – хмарність і кількість опадів. Відповідно змінюється склад рослин і тварин та процеси грунтоутворення. Із збільшенням висоти гір і з наближенням до екватора зростає кількість висотних поясів. Найнижчий пояс збігається з природною зоною сусідньої рівнини.

Найповніше вертикальна поясність Кордильєр представлена на півдні в субтропічному поясі на хребті Сьєрра-Невада, де сформувалося п’ять поясів ландшафтів. Тут на висоті до 1200 м схили гір укриті твердолистяними вічнозеленими лісами та чагарниками, які ростуть на коричневих грунтах. Вище, на висоті до 1700-1900 м, на бурих лісових грунтах поширені вологолюбні хвойні ліси із сосни, кедра, ялини білої. До 2800-3000 м підіймаються ялинові ліси на підзолистих грунтах. Ще вище, на висоті до 3800 м, переважають альпійські луки на гірських лучних грунтах. Найвищі пасма гір укриті багаторічними снігами та льодовиками.

Із просуванням на північ кількість поясів скорочується. Так, у Скелястих горах на південному заході Канади поясів уже чотири. До висоти 1400 м простягаються хвойні ліси з ялини, ялиці, сосни жовтої. Вище, до 2000 м, сформувалися гірські чагарники. Ще вище, до 2500 м – альпійські луки. На висоті 3000 м починаються льодовики.

У субарктичному поясі на північному заході Кордильєр Аляски поясів усього три. До 1000 м схили вкриті хвойними лісами. Вище тягнеться гірська тундра. На висоті 1500 м – сніги й льодовики.

В арктичному поясі в Кордильєрах (на хребті Брукса) існує лише два пояси: до 500 м – гірська тундра, вище – вічні сніги й лід.

Мексиканське нагір’я вирізняється багатством і розмаїттям природи. На зволожених східних схилах до висоти 1000 м панують вологі тропічні ліси. Тут поширені дуб, платан, магнолія, деревоподібні папороті, ваніль. Між 1000-2000 м вони переходять у мішані ліси з дуба, платана, горішника, сосни, ялівцю. Вище 3000 м ростуть хвойні ліси – спочатку соснові, а потім ялівцеві. Між 4000-4500 м знаходиться пояс альпійських луків. На висоті 5000 м починаються льодовики.

На посушливих східних схилах нагір’я в нижньому поясі переважають пустелі з кактусами, яких тут відомо до 500 видів: від крихітних кулястих до велетенських цереусів (4-20 м заввишки). До кактусів домішуються агави, юки, колючі чагарники. Вище простягаються савани з густими травами й поодинокими акаціями.

В Аппалачах, висота яких ледь перевищує 2000 м, поясів три. До висоти 600 м схили вкриті широколистими лісами з платана, бука, липи, цукрового клена, а на півдні – тюльпанового дерева, каштана, горіха. Вище ростуть мішані ліси. До листяних порід домішуються сосна біла та ялиця бальзамічна. Вершини гір понад 2000 м укриті хвойними лісами. Гори ніде не підіймаються вище лісової межі. Ліси Аппалачів нині сильно розріджені, а подекуди повністю вирубані.

Зміна природи материка людиною. Екологічні проблеми. Унаслідок господарської діяльності людини природа Північної Америки зазнала великих змін. Найбільші екологічні проблеми материка – це забруднення промисловими відходами повітря й води, ерозія грунтів, вирубування лісів, опустелення. Аби зберегти природні комплекси в їх первісному вигляді, створено багато заповідників і національних парків.

Природні об’єкти Північної Америки, занесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Майже 100 природних і культурних об’єктів материка включено до Списку природної спадщини ЮНЕСКО. Лідерами за їх кількістю є Мексика (34 об’єкти) і США (21 об’єкт).

Перлиною північноамериканської природи є Йєллоустонський національний парк, створений у Скелястих горах США. Він існує з 1872 р. Парк знаходиться на висоті майже 2300 м над рівнем моря. На його території є мальовничі ландшафти, каньйони, печери, вулканічні озера, гарячі джерела, грязьові вулкани та гейзери. Більша частина парку вкрита застиглою лавою. У хвойних лісах збереглося багато хижаків, зокрема таких рідкісних, як чорні ведмеді та ведмеді гризлі, пуми.

Чудовим витвором природи на території США є Великий Каньйон річки Колорадо. Каньйон – глибока ущелина в середній течії – простягся на 350 км, його ширина – від 6 до 28 км, а глибина – до 1,8 км. Щороку ці заповідні місця відвідують мільйони туристів.

Ще один відомий національний парк Північної Америки — Долина смерті, розташований у міжгірній западині в пустелі Мохаве. Він знаходиться на 86 м нижче від рівня моря. Це найглибша безводна западина на Землі. У 1913 р. тут зафіксували температуру повітря +56,7 °С.

У передгір’ях Аппалачів розташований Національний парк Мамонтова печера, де під охороною держави перебуває найдовша у світі карстова печера. Довжина дослідженої частини – понад 587 км.

На північному заході Канади, у дельті річки Атабаска, знаходиться Національний парк Вуд-Баффало, заснований ще в 1922 р. Тут в умовах хвойних і мішаних лісів збереглося найбільше у світі поголів’я бізонів – понад 62 тис. тварин. Також є чорні ведмеді, олені, лосі, бобри. Парк – це єдине місце гніздування білих американських журавлів.

Коротко про головне!

– Перемінно-вологі ліси характерні для мусонних кліматичних областей східного узбережжя материка. Тут на жовтоземах і червоноземах ростуть бук, дуб, пальми, кипарис, магнолія. Живуть папуги, колібрі, дикі індики.

– Зони лісостепів і степів займають внутрішні частини материка. Тут сформувалися родючі чорноземні грунти під трав’янистою рослинністю, яка збереглася лише в заповідниках. Серед тварин переважають гризуни, хижі птахи, змії, койоти. Зрідка трапляються бізони.

– У Кордильєрах простежується вертикальна поясність. Склад поясів залежить насамперед від широти місцевості та висоти гір. Найповніше вертикальна поясність представлена на півдні субтропічного поясу.

– Природні комплекси Північної Америки дуже змінилися внаслідок господарської діяльності людини. Для збереження природи материка було створено багато об’єктів, частину яких занесено до Списку природної спадщини ЮНЕСКО.

1. Порівняйте перемінно-вологі ліси Північної Америки з вологими екваторіальними лісами Південної Америки.

2. Охарактеризуйте зону степів.

3. Розкажіть про вертикальну поясність у Кордильєрах.

4. Які природоохоронні території Північної Америки вам відомі? Покажіть їх на карті.

5. Підготуйте повідомлення про один із природних об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Північній Америці.

6. Поміркуйте, які природні зони материка й чому найбільше постраждали від господарської діяльності людини.




Перемінно-вологі ліси. Лісостепи й степи. Пустелі та напівпустелі. Вертикальна поясність