Піднесення папства в епоху розвинутого Середньовіччя

РЕЛІГІЙНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

§ 8. Церква в другій половині XI – XVст.

1. Піднесення папства в епоху розвинутого Середньовіччя

Залежність від світської влади знижувала моральний рівень духовенства та церковну дисципліну. Не дотримувалися монастирські статути, вироджувалося чернецтво, на ченців дивилися як на невігласів і нероб. Це підштовхнуло чернецтво до руху за реформу монастирів, підвищення ролі духовенства та звільнення церкви від світської залежності. Цей рух зародився в середині X ст. в абатстві Клюні

в Бургундії й отримав назву клюнійського.

Одним із керівників клюнійського руху був монах Гільдебрант, за участі якого в 1059 р. було прийнято рішення, що папу повинні обирати кардинали без будь-якого втручання світської влади. Оскільки кардиналів міг призначати тільки діючий папа, то імператори втрачали можливість впливати на їхнє рішення.

У 1073р. Гільдебрант став папою і прийняв ім’я Григорія VII. Новий папа почав здійснювати клюнійську програму на практиці. Він заборонив білому духовенству

брати шлюб, а єпископам – приймати світську інвеституру. Григорій VII висунув також ідею про те, що духовенство на чолі з папою стоїть над королями і світською владою.

Через це виник конфлікт між Григорієм VІІ і німецьким імператором Генріхом IV. У 1076 р. імператор оголосив Григорія VII недостойним папського сану. Натомість Григорій VII відлучив Генріха IV від церкви, звільнивши його підданих від присяги. Так почалася боротьба за інвеституру. Імператор був змушений поступитися, адже відлучений від церкви монарх не міг правити державою. У січні 1077 р. Генріх IV прибув до замку Каносса, де тоді перебував папа. Імператор три дні стояв під стінами замку босоніж на снігу, вбраний у лахміття, і благав папу пробачити його. На четвертий день Генріха допустили до папи і він припав йому до ніг із криком: “Святий отче, помилуй мене!” Григорій VII дарував імператорові відпущення гріхів.

Але драматизм каносських подій залишився без наслідків: невдовзі Генріх знову повернувся до своєї звички призначати єпископів. У тривалій боротьбі з німецьким імператором Генріхом IV за інвеституру єпископів Григорій VII виявився фактично переможеним. Йому довелося покинути Рим і шукати захисту в Салерно. Там папа й помер у 1085 р. Але Григорій VII добився головного – зміцнення авторитету папства. Зрештою, ворогуючі сторони дійшли згоди і 1122 р. уклали у Вормсі договір. Згідно з його положеннями, імператор відмовлявся від права призначати єпископів, їх вільно обирали. Однак за імператором і за папою зберігалося право затверджувати їх на посаді. Інвеститура була поділена на світську і духовну. У Німеччині спочатку імператор вручав новообраному єпископу скіпетр (світська інвеститура), а папа – перстень і посох (духовна інвеститура). В Італії й Бургундії все було навпаки – духовна інвеститура передувала світській.

 Піднесення папства в епоху розвинутого Середньовіччя

Імператор Генріх IV у замку Каносса. Мініатюра. XII ст.

ІНВЕСТИТУРА (від латин, investio – одягаю) – 1) церемонія введення васала у володіння земельним феодом (світська інвеститура); 2) призначення на церковні посади (духовна інвеститура).

 Піднесення папства в епоху розвинутого Середньовіччя

Папа Інокентій III. Фреска. XIII-XIV ст.

Найвищої могутності папство досягло за понтифікату Інокентія III (1198-1216). Це був один із найвпливовіших римських пап епохи Середньовіччя. Він намагався зміцнити церкву, врегулювати відносини з імператорською владою та встановити зверхність над нею. Інокентій III відновив усі папські володіння в Італії. Якщо його попередники називали себе “намісниками св. Петра”, то Інокентій III проголосив себе “намісником Бога на землі”.

У 1274 р. за понтифікату Григорія X було прийнято новий порядок обрання пап конклавом кардиналів. Слово “конклав” у перекладі з латини означає “замкнена кімната”. Тепер кардиналам належало проводити засідання в цілковитій ізоляції від зовнішнього світу. Якщо упродовж трьох днів кардинали не могли обрати папу, то їм подавали на обід і вечерю лише одну страву, а через п’ять днів – тільки хліб і воду. Такі умови повинні були сприяти прискоренню обрання папи.

КАРДИНАЛ (від латин, cardinalis – “головний”) – вищий, після Папи Римського, чин у католицькій церкві. Посада кардиналів існує з VI ст., коли папи почали розподіляти свої обов’язки з єпископами сімох невеликих містечок, розташованих біля Рима. Згодом кардинали стали першими радниками в церковних справах.

Знак кардинальського достоїнства – червона шапочка є символом готовності пролити кров за церкву.

Історична цікавинка

Після смерті Климента IV в 1268 р. в містечку Вітербо зібралися кардинали, щоб обрати нового папу. Але упродовж півтора року кардинали так і не змогли дійти згоди. їхня гризня так набридла міській владі, що з вулиці було зачинено двері будинку, де засідали кардинали. їм давали лише таку мізерну кількість харчів, яка б не дозволила померти з голоду. Це подіяло й 1 вересня 1271 р. кардинали обрали папою Григорія X. Щоб уникнути скандальних затримок під час виборів ївоєї кандидатури, Григорій X запровадив систему конклаву, яка, по суті, збереглася до наших днів.

На кінець XIII ст. папство, здавалося б, одержало рішучу перемогу. Але конфлікт світської й духовної влади вплинув на політичну і моральну свідомість європейців. Обидві влади, нещадно звинувачуючи одна одну, вносили в думки людей сум’яття, що затьмарювало ореол непогрішності як над папами, так і над імператорами.




Піднесення папства в епоху розвинутого Середньовіччя