СИСТЕМА “ПРИРОДА – НАСЕЛЕННЯ – ГОСПОДАРСТВО”
ТЕМА 4 ПРИРОДО-КОРИСТУВАННЯ ЯК НАУКА ПРО СТАВЛЕННЯ ЛЮДИНИ ДО ПРИРОДНИХ КОМПОНЕНТІВ
§19. Підтримання і відтворення, раціональні зміни екологічної рівноваги природних систем
– Сутність категорії “рівновага”. Категорія “рівновага” є однією з найважливіших у науці. Можна говорити про рівновагу в живій і неживій природі. Природні системи, що належать до відкритих систем, обмінюються енергією, речовиною, інформацією з навколишнім середовищем. Природна рівновага
– Принцип рівноваги. Згідно з принципом рівноваги, будь-яка природна система схильна розвиватися в напрямку стійкого стану. Нові системи зазвичай піддані різким коливанням і менш здатні протистояти зовнішнім впливам порівняно із зрілими системами, компоненти яких мали можливість пристосуватися один до одного. Природна рівновага означає, що екосистема зберігає свій стабільний стан і деякі параметри
Змінюючи екосистеми, людина порушує регіональну рівновагу в природі, екосистеми стають нестійкими, нездатними до саморегуляції та самопідтримання і перестають забезпечувати людям нормальний газообмін, очистку води, колообіги поживних речовин. Під впливом зовнішніх змін система переходить від одного стану стійкої рівноваги до іншого. Таке явище називають стійким розвитком.
Розвиток суспільства шляхом досягнення поставленої перед ним мети можливий лише за тих умов, коли глобальна система “людина – природне середовище” буде існувати, а це передбачає підтримання динамічної рівноваги між суспільством і природою. Екологічна рівновага – рівновага життя, яке підтримує стан низької ентропії (ступінь відхилення від стану рівноваги), а нерівновага – смерті при максимумі ентропії. Рівновага – невід’ємний елемент функціонування природи, який людина має враховувати як об’єктивний закон і значення якого людина має усвідомлювати. Принцип рівноваги діє в природі, йому підпорядковується функціонування людського організму, система “людина – природне середовище”. Однак рівновага – це тільки необхідний момент розвитку.
Відомий американський вчений Ю. Одум вказує на існування ряду рівнів або ступенів екологічної рівноваги. Урівноважений стан, в якому перебуватиме суспільство з природним середовищем, слід вважати станом штучної рівноваги.
Без сумніву, людина не відмовляється від перетворювальної діяльності, від створення синтетичних матеріалів з новими, невідомими в природі властивостями. В процесі своєї діяльності людина порушує природну рівновагу, однак взамін цього має формувати штучні цикли в природі, наприклад, створювати невідомі в природі способи розкладу синтетичних речовин. Концепція “штучної рівноваги”, будучи складовою загальної концепції екологічної рівноваги, дає змогу “примирити” еволюцію суспільства зі збереженням природного середовища і активність перетворювальної діяльності з підпорядкованістю її об’єктивним законам.
М. Ф. Реймерс сформулював таке правило соціально-екологічної рівноваги: “Суспільство розвивається доти й оскільки, доки й остільки зберігається рівновага між його тиском на середовище і відновленням цього середовища – натурально-природним і штучним”. Це правило встановлює співвідношення рівноваги і розвитку.
Аргументи і факти
Синергетика (наука, що вивчає процеси самоорганізації, виникнення, підтримки, стійкості та розпаду структур) виявила такі відмінності врівноваженої системи від неврівноваженої:
– система реагує на зовнішні умови;
– поведінка є випадковою і не залежить від початкових умов, але залежить від передісторії;
– притік енергії створює в системі порядок, і тому зменшується її ентропія;
– система поводить себе як єдине ціле і так, ніби вона є осередком далекосяжних сил.
ВИСНОВКИ
Під впливом зовнішніх змін система переходить від одного стану стійкої рівноваги до іншого. Цей перехід називають стійким розвитком.
Стан рівноваги, в якому перебуває суспільство з природним середовищем, називають станом штучної рівноваги.
Поняття штучної рівноваги не дає приводу думати про наявність одного ідеального стану системи “людина – природне середовище”, до якого потрібно наближатись.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)