Початок політичного етапу визвольного руху

ТЕМА 1 Україна НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

§3. Початок політичного етапу визвольного руху

1.Створення та діяльність національних партій.

2. Неукраїнські партії й рухи.

Пригадайте етапи визвольного руху в українських землях.

1.На початку XX ст. на Наддніпрянщині з’являються перші українські політичні партії.

 Початок політичного етапу визвольного руху

 Початок політичного етапу визвольного руху

Обкладинка першого видання брошури М. Міхновського “Самостійна Україна”. 1900 р.

Утворення українських політичних партій на початку XX ст. в межах Наддніпрянщини

1900 р. у Харкові виникла Революційна українська партія (РУП). Її засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Б. Каменський, М. Міхновський, Л. Мацієвич, Б. Мартос, Б. Матюшенко. Програму під назвою “Самостійна Україна” для неї написав М. Міхновський, який проголосив українське самостійництво на засадах радикалізму, безкомпромісність, рішучість, прагнення поліпшити долю народу політичними засобами, боротьбою проти царизму. Нагадавши пункти Переяславських статей, він зробив висновок, що це був договір
двох держав, які, залишаючись “цілком незалежні одна від другої щодо свого внутрішнього устрою, схотіли з’єднатися для осягнення певних міжнародних цілей”. Російські ж монархи порушили умови цього договору. Тому для подальшого розвитку України потрібна власна держава.

Членами РУП були переважно студентська молодь та учні середніх навчальних закладів. Поширюючи серед українства листівки та прокламації, партія дотримувалася мирних форм політичної діяльності. В умовах розгортання революційного руху від РУП в 1902 р. відкололася група активістів, які на чолі з М. Міхновським заснували Українську народну партію (УНП), яка виступала за повну національну незалежність України. Проте ця партія так і не стала масовою загальноукраїнською організацією. Центром її діяльності був Харків. М. Міхновський не погоджувався співробітничати із загальноросійськими партіями, а стверджував, що визволення України – справа тільки українського народу.

 Початок політичного етапу визвольного руху

М. Міхновський (другий ряд, перший праворуч) серед соратників. Харків

 Початок політичного етапу визвольного руху

Міхновський Микола (1873-1924)

Громадський діяч. Народився в с. Турівка на Київщині. Навчався на юридичному факультеті Київського університету. Був одним з ініціаторів утворення “Братства тарасівців” (1891). Працюючи адвокатом, виступав на політичних процесах, брав активну участь в українському національному русі. Був одним з організаторів та лідерів створеної в 1901 -1902 рр. Української народної партії, написав для неї програму, в якій обстоював ідею самостійності української держави. Після Лютневої революції 1917 р. – ініціатор створення українського національного війська. За Гетьманату зблизився з Українською демократично-хліборобською партією, але після проголошення гетьманом П. Скоропадським федерації з Росією взяв активну участь у поваленні його режиму.

У 1903 р. київська громада РУП винесла на обговорення “Нарис програми” партії, в якому вимагала повної автономії України у “внутрішніх справах з забезпеченням рівноправності населяючих її національностей і на підставі найширшої демократичної конституції з Народною Радою, яко законодавчими зборами і яко вищою заступничою політичною інституцією країни”. У партії розгорнулася дискусія про співвідношення боротьби за національне і соціальне визволення. Серед її членів існували також розбіжності в баченні майбутніх відносин з Росією. Це врешті – решт призвело до того, що в січні 1905 р. частина діячів партії на чолі з М. Меленевським заснувала Українську соціал-демократичну спілку. Вона ввійшла до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП). У статуті новоствореної організації зазначалося: “Спілка” займається організацією пролетаріату, що говорить українською мовою, у місцевостях, де немає комітетів РСДРП, її громади являються самостійними організаціями”.

У грудні 1905 р. відбувся другий з’їзд РУП, на якому її перейменували в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Лідерами партії стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, М. Ткаченко. УСДРП заявила про намір захищати лише інтереси українських робітників, наперед звузивши свою соціальну базу.

З ухваленої 1905 р. Програми Української соціал-демократичної робітничої партії //

Хрестоматія з історії України: XIX – поч. XX ст. – С. 205.

Які тенденції національно-визвольного руху початку XX ст. знайшли відображення в цьому документі?

У Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст. поряд із соціалістичними та націонал-революційними виникли партії ліберального спрямування. 1904 р. утворилася Українська демократична партія (УДП), якою керували О. Лотоцький, В. Чеховський, Є. Чикаленко. Паралельно С. Єфремов, Б. Грінченко, М. Левицький організували Українську радикальну партію (УРП). Наприкінці 1905 р. вони об’єдналися в єдину Українську демократично-радикальну партію (УДРП), яка виступала за надання автономії Україні в складі перетвореної на конституційну монархію Росії.

Майже всі політичні українські партії виступали за автономію України в складі майбутньої федеративної Росії. В Україні також поширився вплив російських, єврейських, польських партій, що висували конкретні вимоги.

Окрім суто українських партій в Україні функціонували осередки інших політичних організацій, насамперед загальноросійських, які представляли два табори – лівих і правих. Із числа лівих партій діяли анархісти (здебільшого в Одесі й Катеринославі), більшовики на чолі з В. Леніним, які відмовлялися від співробітництва з ліберальною буржуазією, та меншовики, котрі відстоювали організацію робітників на зразок німецької соціал-демократичної партії. Подібною до двох останніх партій була єврейська партія “Бунд” (“Всеобщий еврейский рабочий союз”). 1906 р. ці три політичні сили формально об’єдналися в Соціал-демократичну партію, яка стала популярною серед робітників.

Партія соціалістів-революціонерів, лідером якої був В. Чернов, у своїй діяльності часто вдавалася до терору. 1905 р. її учасники заснували Всеросійський селянський союз, метою якого було передання землі тим, хто на ній працює.

До правих політичних сил належали Конституційно-демократична партія, “Союз 17-го октября”, чорносотенні організації. Конституційно – демократична партія (кадети) була однією з найчисленніших, до її членів належали вчені, викладачі, адвокати. В Україні ця партія була популярною серед інтелігенції. Серед її впливових учасників значилися І. Лучицький, В. Науменко, Д. Григорович-Барський, П. Смирнов, М. Василенко та інші. Друкованим органом українського осередку партії була київська газета “Свобода и право”.

Центральне місце серед правих партій належало “Союзу 17-го октября” (октябристи), заснованому в 1905 р. До цієї організації, яку очолював московський підприємець О. Гучков, входили представники земств, поміщиків, торгово-промислової буржуазії. Октябристи вимагали збереження монархії та єдності імперії.




Початок політичного етапу визвольного руху