Політичне панування

Політологічний словник

Політичне панування – це політична категорія, яка означає здатність конкретної соціальної групи поширювати дію правил, звичаїв і традицій на певному політичному просторі, в межах якого застосовується примус і насильство. Це насилля не є ані єдиним, ані нормативним засобом політики, воно є її специфічним засобом, і коли всі інші засоби є неефективними, насильство стає ultimatio (останнім засобом) політики. Таким чином, політику характеризує не тільки панування, а й те, що вона базується на примусі та насильстві. У цьому

плані заслуговує на увагу, наприклад, не тільки гуманітарна риса західної цивілізації, а й її прихована, але стійка риса: постійне звернення до насильства.

Відповідно до М. Вебера, потрібно розрізняти три типи П. н.: традиційний, харизматичний і раціональний.

Традиційний тип П. п. грунтується на побутовій вірі в святість вікових традицій та в легітимність тих, хто покликаний здійснювати владу цими засобами. Головою держави тут має бути спадковий монарх, а традиційним політичним устроєм – монархія.

В

основі харизматичного П. п. лежить дуже палке поклоніння конкретній, здібній за певними ознаками особистості або наказам, які вона надає. Найхарактернішою є особистість диктатора. Харизма – це грецьке слово, яке означає “милість”, “дар” і сприйняте з термінології християнства. Харизма – це форма П. п., яка пориває з повсякденним політичним порядком, умовностями і тому є “революційною силою”, типовою для епох, які пов’язані з традицією.

Раціональне П. п. базується на вірі в легальність порядків та права як характеристиці тих, хто має здійснювати панування в політичній системі, завдяки цій системі. Раціональне П. п. Грунтується на існуванні права як сукупності абстрактних правил, обов’язкових для усіх, в тому числі і для вищого керівництва країни.

Інакше розуміє поняття “панування” К. Маркс. Він пов’язує панування з такими категоріями, як відчуження та експлуатація. Отже, його необхідно розуміти тільки в контексті цих понять. Термін “панування” Маркс замінив на термін “диктатура пролетаріату”, тому що, на його думку, відчуження найбільш масштабне та відчутне для пролетаріату. Він розрізняє п’ять форм відчуження: відчуження через гроші, через релігію, через політику, через засоби комунікації та працю. Формам відчуження відповідає форма правління держави як інституту політичного панування соціально-класової групи.

П’єр Бурдьє продовжує традицію Маркса та розвиває його концепцію відчуження. Він стверджує, що панування тим ефективніше, чим більше воно утаємничене.

В сучасну епоху категоріальний статус отримує поняття “глобальне панування”.

Бурдьє П. Социология политики / Пер. с фр. – М., 1993; Кола Д. Политическая социология / Пер. с фр. – М., 2001; Маркс К. и Энгельс Ф. Избранные произведения в трех томах. – Т. 2 – М., 1985; Панарин А. Искушение глобализмом. – М., 2002.

В. Храмов




Політичне панування