Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник
РОЗДІЛ 3
4 ЗДІБНОСТІ В НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
4.1. Поняття навчальності та її структура
Навчальність – це характеристика індивідуальних можливостей учня до осмислювання й засвоювання навчальної інформації, тобто запам’ятовування матеріалу, розв’язування задач, виконання різних типів контролю та оцінки навчальної діяльності.
У широкому розумінні навчальність є проявом загальних здібностей людини, що виражає її пізнавальну активність, можливості до засвоювання
Узагальненість (або глибина) розуму – це центральний компонент здібностей до навчання, який проявляється в розвитку здатності учня орієнтуватися на сутності на відміну від другорядних характеристик предмета вивчання. Узагальненість мисленнєвої діяльності як високий рівень узагальнення операцій та способів діяльності є ядром інтелекту як загальних розумових здібностей. Перенос знань (включаючи й операції) у відносно нові умови також спирається на узагальнення і також є ознакою високого потенціалу розумового розвитку. Протилежною узагальненості розуму якістю є поверховість, часто конкретність мислення.
Гнучкість розуму виявляється в можливостях учня відходити від безперспективної стратегії вирішення питання й шукати інших, продуктивніших шляхів. Така здібність проявляється у легкості переходу від одної системи дій до іншої, від прямих зв’язків до обернених, дає змогу розв’язувати протиріччя знаного й вимог задачі, забезпечує оригінальність і своєрідність рішення, протилежною якістю тут виступає інертність.
– Стійкість розуму – це стійка орієнтація на засвоєні раніше способи дій у ситуаціях, коли умови задачі, “зашумлюючи” основні відносини, провокують хибні рішення (і тут при орієнтації на правильне рішення немає протиріччя з гнучкістю – як окресленням діапазону правильних рішень).
Усвідомленість мисленнєвої діяльності виступає як здатність описувати та обгрунтовувати свої дії у формі вислов-лювань.
– Обов’язковою умовою навчальності є й самостійність мислення або чутливість до допомоги інших.
Із самостійністю як показником навчальності тісно пов’язана чутливість до допомоги дорослого. На цій основі побудована методика діагностики навчальності – метод дозованої підказки. Суть її полягає в тому, що дорослий, запропонувавши учневі складну задачу (зорієнтовану на зону його найближчого розвитку), надає лише трохи дозованої інформації у вигляді натяку, аналогії, вказівки на напрям аналізу або застосування певного принципу. Загальний принцип пред’явлення підказки – від загального до конкретного. Далі через усний самозвіт дитини її міркування вголос фіксується, на якому рівні підказки дитина її прийняла й самостійно розв’язала задачу. Учень, який має узагальнене мислення, швидко бачить перспективність застосування підказки у вирішенні поставленої проблеми. Маючи інструменти “економічного” мислення, особистість уже здатна діяти самостійно й відшукувати рішення за порівняно короткі строки, з огляду на продуктивність менш інтелектуально обдарованих людей.
Всі представлені компоненти, коли вони є в учня, визначають таку характеристику носія, як “економність” його мислення. Це називається сумарним кількісним показником навчальності. Під цим поняттям розуміється ефективність шляху досягнення мети, і зокрема в умовах навчання. Економність мислення – це кількість ходів міркувань, звернень до умов завдання з метою виділити загальне відношення.
Діагностувати навчальність можна й відповідно до кожного з інших її компонентів: з’ясувавши, наскільки дитина вміє узагальнити, вийти на вищий рівень розуміння сутності понять та ідей, явищ і процесів, у яких намагається розібратись (узагальненість), як вона виявляє пластичність у пошуку рішень (гнучкість), у той же час відкидаючи все зайве (стійкість), наскільки розгорнуто вона може обгрунтувати свої дії (усвідомленість).
Навчальність передбачає розгляд мотиваційної сфери особистості учня, його пізнавальних інтересів, установок на взаємовідносини з освітнім оточенням, оскільки для розвитку здібностей до навчання дитини має значення соціально-психологічний мікроклімат навчальної групи, її приймання учіння як цінності, характер відносин між педагогом і учнем і навіть ситуація в сім’ї дитини.
Отже існують такі складники навчальності:
– рівень розвитку пізнав сильних можливостей учня: особливості його мислення й мовлення, пам’яті й уваги, сенсорних і перцептивних процесів;
– особливості особистості учня, своєрідність його характеру, емоційно-вольової й мотиваційної сфер;
– характер ставлення учня до матеріалу, який засвоюється, до навчальної групи, педагогів і батьків або до інших людей, які впливають на його становлення як суб’єкта навчальної діяльності;
– Якості, що визначають можливості спілкування дитини й відповідні їм прояви особистості;
– Індивідуальні особливості активності й саморегуляції особистості учня.
Основними якостями пізнавальних процесів, які забезпечують ефективне навчання, прийнято вважати довільність як здатність керувати пізнавальними процесами (довільність уваги, запам’ятовування, сприймання, аналітико – синтетична діяльність) та здатність до рефлексії, яка базується на розвитку мовленнєвих можливостей людини. Особливо важливими тут є здібності до розуміння й використання різних видів знакових систем (символьної, графічної, образної) як інструментів організації та презентації внутрішньо-психологічного змісту учня.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)