Predmety


Поняття про психічне здоров’я

ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ
Підручник

РОЗДІЛ 5

ОСНОВИ ПСИХІЧНОГО ТА ДУХОВНОГО ЗДОРОВ’Я

5.1. Поняття про психічне здоров’я

Стан психічного здоров’я – об’єкт численних спостережень учених. ВООЗ констатує, що розлади психічного здоров’я серед дітей з кожним роком зустрічаються частіше. У зв’язку з цим на сьогодні найбільш перспективним є комплексний підхід до оцінки психічного здоров’я.

Психічне здоров’я – стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів та забезпечує адекватну до умов дійсності регуляцію поведінки та діяльності. Зміст поняття не вичерпується медичними та психологічними критеріями, у ньому завжди віддзеркалюються суспільні та групові норми і цінності, які регламентують духовне життя людини (за психологічним тлумачним словником).

На думку директора відділу охорони психічного здоров’я ВООЗ Н. Сарторіуса, психічному здоров’ю можна дати таке визначення: по-перше – це відсутність явних психічних порушень; по-друге ~ певний резерв сил людини, завдяки яким вона може подолати не очікувані стреси; по-третє – стан рівноваги між людиною та навколишнім середовищем, гармонії між ним та суспільством.

За визначенням В. П. Петренка і Є. А. Щербини, “психічне здоров’я – це такий відносно стійкий стан організму й особистості, що дає змогу людині усвідомлено, враховуючи свої фізичні й психічні можливості, а також навколишні природні та соціальні умови, здійснювати й забезпечувати свої індивідуальні й суспільні (колективні) біологічні та соціальні потреби на основі нормального функціонування психофізичних систем, здорових психосоматичних і соматопсихічних відносин в організмі”.

Особливої уваги серед цих ознак психічного здоров’я заслуговує критерій психічної рівноваги. Від ступеня виваженості психічної рівноваги залежить урівноваженість людини з об’єктивними умовами, її пристосованість до них (В. Н. Мясищев). Урівноваженість людини та адекватність її реакцій на зовнішній вплив мають велике значення для розмежування норми та патології, адже тільки у психічно здорової людини, тобто урівноваженої, ми спостерігаємо прояви.

– відносної стійкості поведінки та адекватності її зовнішнім умовам;

– високу індивідуальну пристосованість організму до звичних коливань зовнішнього середовища;

– здатність підтримувати звичне комфортне самопочуття, морфофункціональне збереження органів та систем.

Психічне здоров’я людини тісно пов’язане із наявністю і збереженням психологічної стійкості. Проблеми психологічної стійкості особистості мають велике практичне значення, оскільки стійкість охороняє особистість від дезінтеграції й особистісних розладів, створює основу для внутрішньої гармонії, забезпечує реалізацію фізичних і духовних потенцій людини. До складових психологічної стійкості належать:

– здатність до особистішого зростання з адекватним розв’язанням внутрішньо-особистістих конфліктів (ціннісних, мотиваційних, рольових);

– відносну (неабсолютну) стабільність емоційного стану і сприятливого настрою;

– розвинене вольове регулювання.

Стійкість до подолання труднощів, збереження віри в себе, упевненості в собі, своїх можливостях, досконалість психічного саморегулювання, постійний досить високий рівень настрою – це невід’ємні складові психічного здоров’я.

Для учнів основною соціальною функцією є виконання всіх вимог шкільного життя, оволодіння знаннями та уміннями, що передбачені навчальною програмою, дотримання норм поведінки при взаєминах з педагогами та ровесниками.

З медичної точки зору до психічного здоров’я належать такі ознаки:

– відсутність психічних хвороб;

– нормальний психічний розвиток;

– сприятливий функціональний стан вищих відділів центральної нервової системи.

У загальноосвітніх школах клінічно виражені форми психічних відхилень, як правило, не зустрічаються. Категорія дітей з психічними відхиленнями відвідує спеціалізовані навчальні заклади для розумово відсталих дітей. У загальноосвітніх школах, як правило, зустрічаються так звані донозологічні стани, неврози і невротичні реакції.

Під нормальним розвитком розуміють психічний розвиток, що відповідає віку та є гармонійним. Гармонійність розвитку полягає в приблизно однаковому рівні всіх показників інтелекту. Для кожного вікового періоду характерні ті чи інші показники, що сприяють розвитку. На думку психолога Н. П. Анікієвої, “гармонійний розвиток передбачає насамперед певне співвідношення між завданнями, які ставить перед собою суб’єкт, і наявними в нього внутрішніми ресурсами для їх досягнення”.

Показником сприятливого функціонального стану нервової системи є висока розумова працездатність. Розумова працездатність школярів – це можливість оволодівання різними навчальними дисциплінами. У зв’язку з цим рівень розумової працездатності є одним із основних показників психічного здоров’я дітей і підлітків. Забезпечення його високого рівня є одним із головних завдань психогігієни.

До критеріїв сприятливого стану психіки відноситься позитивний емоційний стан, тобто настрій, що включає: емоційну стійкість (самовладання); зрілість почуттів, відповідно до віку; керування негативними емоціями (страхом, гнівом, жадобою, заздрістю та ін.); вільний природний прояв почуттів та емоцій; здатність радіти; збереження звичного оптимального самопочуття.

Критерієм психічного здоров’я, самореалізацїі є здорова особистість, яка характеризується вираженою цілеспрямованістю (здобуттям сенсу життя), енергійністю, активністю, самоконтролем, волею, адекватною самооцінкою.

Психічне здоров’я тісно пов’язане з соціальним благополуччям особистості, що відображається в таких характеристиках: адекватне сприйняття соціальної дійсності, інтерес до оточуючого світу, адаптація до оточуючого та соціальне благополуччя; спрямованість на суспільну справу, культура споживання, альтруїзм, відповідальність перед іншими тощо.

За медичними критеріями виділяють п’ять груп психічного здоров’я.

I група – психічно здорові та оптимально адаптовані діти. їм властиві такі риси: активність, колективізм, упевненість у собі, ці діти наполегливі в досягненні цілі.

II група – діти з функціональними порушеннями, переважно астено-невротичними реакціями. Від своїх здорових ровесників вони відрізняються нижчими показниками комунікативності, стресостійкості із зростанням факторів відповідальності.

III група – діти з донозологічними відхиленнями, переважно з наявністю астено-невротичного синдрому. Діти цієї групи характеризуються такими рисами: зменшенням активності, зростанням емоційної збудливості, підвищенням тривожності, обмеженням комунікативності.

IV група – діти з клінічними формами нервово-психічних порушень у стадії субкомпенсації (неврози, патохарактерологічний розвиток особистості). Для цих дітей характерна висока схильність до стресу, наростання емоційної збудженості, апатія з високим рівнем тривожності.

V група – діти з клінічними формами нервово-психічних порушень у стадії декомпенсації, що потребують госпіталізації. Для них характерними є емоційні та поведінкові порушення, можливий розвиток депресій на фоні вегетативних порушень (тахікардія, нестабільність артеріального тиску, підвищення пітливості тощо).

Слід зазначити, що зміни в стані психічного здоров’я дітей та підлітків знаходять своє відображення не тільки у відповідних зрушеннях показників основних властивостей нервових процесів, але й у динаміці особистісних властивостей та інтелектуальної діяльності.

Щодо учнів загальноосвітньої школи, то педагога повинні цікавити не явні клінічні захворювання, а легкі, в основному функціональні відхилення, які впливають на процес формування особистості та навчальну діяльність школяра, але підлягають корекції через психолого-педагогічні заходи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...