Порядок розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність

4 ОРГАНІЗАЦІЯ І ТЕХНІКА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ

4.8 Порядок розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності

Міжнародна практика торгових відносин виробила кілька форм розрахунків залежно від ступеня довіри торгових партнерів, а також від ролі, яку покликані в кожному конкретному випадку відігравати банки в розрахунках між продавцем і покупцем.

Банки можуть здійснювати розрахунки у формі документарного акредитива, інкасо, банківського переказу й в інших формах, застосовуваних у міжнародній

банківській практиці.

Документарний акредитив. Під документарним акредитивом “Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів”, розроблені Міжнародною торговельною палатою, розуміють будь-який договір, за яким банк – емітент (банк, що виставив акредитив), діючи на прохання й відповідно до вказівок імпортера (наказодавця), бере на себе зобов’язання здійснити платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу або розпорядитися, щоб такі платежі були здійснені або такі

трати оплачені, акцептовані або негоційовані іншим банком проти обумовлених документів і відповідно до обговорених умов.

Наказодавець визначає свої відносини з банком – емітентом у заяві банку про відкриття акредитива. У заяві (по формуляру) мають міститися усі важливі, передбачені контрактом умови.

Для банку під умовами акредитива розуміють такі умови, при виконанні яких експортер може скористатися акредитивом, тобто одержати грошове відшкодування за поставлений ним товар. Ці умови визначаються на підставі заяви, переданої імпортером банку – емітенту.

Розрахунки у формі документарного акредитива здійснюються за схемою.

Сторони (експортер та імпортер) укладають контракт (1), у якому визначають, що платежі за поставлений товар будуть здійснюватися у формі документарного акредитива. Акредитиви виставляються банками за дорученням чи заявою імпортера (наказодавця за акредитивом), який фактично визначав всі умови розділу контракту, що стосується порядку платежів. У зв’язку з цим при укладання контракту слід звернути увагу на те, щоб основні умови майбутнього акредитива були сформульовані чітко і повно. Зокрема, контракти обумовлюють:

– найменування банку, у якому буде відкрито акредитив (перевага надається банкам, які є кореспондентами уповноваженого банку);

– вид акредитива;

– найменування авізуючого та виконуючого банків;

– порядок стягування банківської комісії;

– умови виконання платежу (за пред’явленням, платіж з розстрочкою, шляхом акцепту або негоціації тощо);

– перелік документів, на підставі яких має здійснюватися платіж;

– терміни дії акредитива, терміни відвантаження та ін.

Після укладання контракту експортер підготовляє товар

До відвантаження, про що сповіщає імпортера (2). Одержавши таке повідомлення, покупець направляє своєму банку доручення (заяву) на відкриття акредитива (3). Імпортер, що дає доручення на відкриття акредитива, називається наказодавцем. Банк, що відкриває акредитив (банк – емітент), діє на підставі інструкцій наказодавця.

Далі акредитив направляється експортеру (бенефіціару) через банк що обслуговує того (4), у завдання якого входить авізування (повідомлення) акредитива експортеру. Такий банк називається а візуючим; одержавши від емітента акредитив, авізуючий банк перевіряє його справжність і передає бенифіціару (5); авізуючий банк одержує примірник акредитивного листа і бере на себе приймання документів від бенефіціара, їхню перевірку та відсилання емітенту, а в ряді випадків призначається банком, що здійснює акредитив, тобто уповноважується на платіж, негоціацію (купівлю) або акцепт трат експортера; одержавши акредитив, бенефицир звіряє умови і відвантажує товар (6); одержавши транспортні документи від перевізника (7), експортер надає їх поряд з іншими у свій банк; після перевірки банк експортера відсилає документи (і грати, якщо умовами акредитива передбачене їхнє надання) банку емітенту для оплати (9); після перевірки документів емітент переказує суму платежу банку експортера (10); рахунок імпортера дебетується (11); авізуючий банк зараховує виторг бенефіціару (12); імпортер же, одержавши від банку емітента документи (13), вступає у володіння товаром.

Існує безліч видів і форм акредитива, що дозволяє враховувати його умови.

Таблиця

Класифікація документарних акредитивів

Ознака класифікації

Форма

Вид зобов’язання

1 . Відкличний. Може бути в будь-який момент змінений чи відкликаний за вказівкою клієнта, що дав доручення на його відкриття, без обов’язкового повідомлення бенефіціара. Безвідкличний. Не може бути анульований ні імпортером, ні банком, що відкрив акредитив, до завершення його терміну. Дає бенефіціару високий ступінь впевненості в оплаті. 2. Підтверджений. Безвідкличний акредитив за дорученням банку – емітента може бути підтверджений іншим банком. У випадку підтвердження акредитива іншим банком експортер одержує додаткові гарантії деяких ризиків. Непідтверджений. Безвідкличний акредитив може бути авізований (повідомлений) бенефіціару через інший банк без якоїсь відповідальності з боку авізуючого банку, тобто банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитива.

Переадресування

3. Переказний (переказуваний) або трансферабельний. Такий акредитив надає право бенефіціару давати вказівки банку передати акредитив цілком чи частково одній чи кільком третім особам (один раз). Це робиться для того, щоб постачальник міг фінансувати субпостачальника з коштів акредитива. Непереказний не може бути переданий іншій особі.

Поновлюваність

Револьверний, тобто поновлюваний, використовується при регулярно повторюваній стандартній партії товарів (може бути кумулятивний і не кумулятивний). Непоновлюваний.

Можна вказати також такі види акредитивів: подільний (неподільний), покритий (непокритий), “стенд бай” – резервний і т. д.

Відповідно до однакових вимог до товарного акредитива, прийнятих Міжнародною торговельною палатою, існують дві основні форми акредитива: відкличний і безвідкличний. Форма акредитива встановлюється в торговому договорі, контракті.

Відкличним акредитивом є будь-який акредитив, не позначений як безвідкличний. Такий акредитив не утворить ніяких правових зобов’язань між банком, що відкриває акредитив, та бенефіціаром, і у бенефіціара немає впевненості в одержанні коштів, тому що такий акредитив може бути в будь-який час змінений або відкликаний тим, хто його виставляє, чи банком, у якому він відкритий. Відкликання дозволяється навіть без повідомлення бенефіціара. Відкликання можливе лише тоді, коли банк – платник за кордоном прийняв відвантажувальні документи не у відповідності до чинних правилами. Звідси випливає, що відкличний акредитив дає досить невеликі гарантії експортеру, який намагається всіляко уникнути цієї форми розрахунків. Застосовується відкличний акредитив досить рідко.

Безвідкличний акредитив є твердим зобов’язанням акредитивного банку стосовно бенефіціара. Безвідкличність акредитива має зазначатися в його тексті, тому що в іншому разі він автоматично стає відкличним. Якщо той, хто виставляє, хоче внести зміни у свій акредитив, він зобов’язаний дістати письмову згоду на це бенефіціара й акредитованого банку. У тексті акредитива слід вказати термін його дії. Оскільки при безвідкличному акредитиві виплата експортеру може здійснюватися його банком безсуперечно при поданні документів або за домовленістю тільки після одержання їх банком імпортера, виникають ще деякі ризики. Може, наприклад, трапитися, що банк імпортера знайде невірне оформлення документів і внаслідок цього відмовиться від платежу або внаслідок політичних змін у країні імпортера останній не захоче чи не зможе зробити оплату або значно затримає її. Приймається до уваги навіть можливість втрати документів при пересиланні і банкрутство банку – імпортера.

Для страхування від виняткових випадків у зовнішньоторговельній практиці існує можливість вибору так званого підтвердженого акредитива.

Підтверджений безвідкличний акредитив забезпечує експортеру безвідкличне зобов’язання платежу з боку його банку, тому що банк за допомогою цього підтвердження виявляє готовність здійснити оплату в будь-якому випадку при наданні документів. Якщо документи в порядку, то платіж здійснюється навіть тоді, коли виявиться, що імпортер чи його банк не можуть або не хочуть платити. Ризик подібного неплатежу переходить у такий спосіб до банку експортера. Для експортера підтверджений безвідкличний акредитив є повною гарантією платежу (якщо не розглядати можливість несподіваного банкрутства банку – експортера). Однак чим надійнішою є гарантія, тим вище її ціна. Угода про виставляння підтвердженого безвідкличного акредитива викликає додаткові витрати, оскільки банк – імпортер повинен, як правило, сплатити банку експортера так звану комісію за підтвердження, яку в остаточному підсумку сплачує імпортер. Цим фактично підвищується ціна товару, що може знизити конкурентоздатність експортера у разі, якщо інші експортери не вдадуться до безвідкличного підтвердженого акредитива. На практиці ця форма акредитива зустрічається нечасто. Його застосовують для страхування в основному тоді, коли неточно відома платоспроможність імпортера та його банку.

Акредитив може бути переданий, як і вексель. Так, експортер може передати своїм постачальникам надійний акредитив у вигляді оплати товарів. Однак на відміну від векселя акредитив може бути переданий лише один раз. Передача акредитива усередині країни не являє труднощів, передача ж його закордонному партнеру можлива лише тоді, коли вона передбачена в тексті акредитива.

Револьверний акредитив аналогія контокорентний кредит. Револьверний акредитив застосовується, коли відбувається регулярне поповнення акредитива до встановленої суми в міру його використання. Подібні акредитиви застосовуються, наприклад, при тривалих постачаннях сировини. Постійний контроль за револьверним акредитивом складний для банків, тому така форма розрахунку поширена незначно.

Акредитив для оплати не відвантажених товарів. Це особлива форма розрахунків при експорті сировинних товарів, таких, як рис, бавовна, вовна тощо. У цьому разі банку – експортеру дозволено видавати експортеру аванси до представлення документів відповідно до так званого “червоного застереження” (робиться червона позначка на акредитиві). Відповідальність за цю суму несе банк, що відкрив акредитив. “Зелене застереження” в акредитиві означає, що експортні товари перед відвантаженням мають бути поміщені па склад. У цьому разі виплата авансу здійснюється па підставі складського свідоцтва, яке замінює на деякий час відвантажувальні документи.

Компенсаційний акредитив. При існуючій можливості тільки одноразової передачі акредитива може трапитися так, що експортер має у своєму розпорядженні багато субпостачальників, з якими він хоче розрахуватися за допомогою одного акредитива. Бенефіціар може доручити банку відкрити суб – постачальникам так званий компенсаційний акредитив, фінансовим забезпеченням якого для банку слугує первісний оригінальний акредитив.

Інкасова форма розрахунків. В основі інкасової форми розрахунків лежить домовленість експортера зі своїм банком, що передбачає його зобов’язання передати товаророзпорядчу документацію імпортеру тільки за умови виплати останнім вартості відвантаженого товару або домовитися про це з банком, розташованим у країні імпортера.

В інкасовому дорученні експортер просить свій банк, щоб ним було отримано вартість відвантаженого товару па умовах “готівкою проти документів” і рідше – “готівкою при здачі товарів”. Зазвичай платіж відбувається через банк у місці перебування покупця.

Розрахунки шляхом інкасо на умовах “платіж в обмін на документи” чи на умовах акцепту дають експортеру гарантію в тому, що товар не перейде В розпорядження покупця Доти доки їм не буде зроблено платіж чи дано зобов’язання оплатити товар.

Разом з тим ця форма має і низку недоліків. Найбільш істотний з них: до моменту одержання документів банком країни – імпортера покупець може виявитися неплатоспроможним, і експортеру не залишається нічого іншого, як продати товар іншому покупцю, що пов’язано для нього з непродуктивними витратами. Тому експортер, як правило, погоджується на інкасову форму розрахунків з тими покупцями, Сумлінність і платоспроможність яких перевірена попередньою спільною роботою.

Учасниками інкасової операції є: експортер (наказодавець); банк, що прийняв інкасове доручення і виступає як агент наказодавця; банк – кореспондент, що виконує доручення; імпортер – платник.

Розрахунки у формі інкасо з попереднім акцептом широко поширені В міжнародній торгівлі і регулюються спеціальним документом – “Уніфікованими правилами з інкасо” розробленими Міжнародною торговельною палатою.

Відповідно до Правил, “інкасо” означає операції здійснювані банками на підставі отриманих інструкцій, з Документами з метою:

– одержання акцепту і/або платежу;

– видачі документа проти акцепту і/або платежу

– видачі документів на інших умовах (залежно від випадку).

Документи, з якими здійснюються операції з інкасо, розділяють на дві групи:

– фінансові документи (переказні й прості векселі, чеки платіжні розписки й інші подібні документу використовувані для одержання платежу грошима);

– комерційні документи (рахунки, відвантажувальні документи, документи про право власності й інші які не є фінансовими документами).

У зв’язку з цим визначають два види інкасо:

– чисте інкасо, тобто інкасо тільки фінансових документів;

– документарне інкасо – інкасо фінансових документів, супроводжуваних комерційними документами, або ж інкасо тільки комерційних документів.

Розрахунки у формі інкасо здійснюються відповідно до схеми:

Укладається контракт (1), у якому сторони звичайно обумовлюють, через які банки будуть здійснюватися розрахунки; експортер здійснює відповідно до умов контракту відвантаження товару (2); одержавши від перевізника транспортні документи (3), експортер готує комплект документів і представляє його при інкасовому дорученні своєму банку (4).

Відповідно до “Уніфікованих правил з інкасо” експортер, що виставляє документи на інкасо, називається довірителем, банк, якому довіритель доручає операцію по інкасуванню, – банком – ремітентом; перевіривши, банк – ремітент відсилає документи разом з дорученням банку – кореспонденту країни імпортера (5); одержавши інкасове доручення і документи, банк країни імпортера, що бере участь в операції з виконання інкасового доручення (інкасуючий банк), представляє їх імпортеру (платнику) (б) для перевірки і просить оплатити зазначені документи; після одержання платежу від імпортера (7) банк, що інкасує, переказує виторг банку – ремітентові (8); одержавши переказ, банк – ремітент зараховує виторг експортеру.

В інкасовому дорученні можуть міститися види інструкцій стосовно документів: видати документи платнику проти платежу; видати документи платнику проти акцепту (тратт); видати документи без оплати.

Банки, що беруть участь у розрахунках з інкасо, виступають посередниками і не несуть жодної відповідальності за несплату чи неакцепт документів (трат).

Як уже сказано вище, умови платежу регулюють терміни, форму, умови, за яких покупець здійснює платіж, визначають для покупця і для продавця різні переваги і ризики. При розглянутих умовах платежу – документарний акредитив і документарне інкасо – існує величезна різниця в ризиках та перевагах.

Банківський переказ. Банківський переказ здійснюється за допомогою доручень, які адресовані одним банком іншому, а також за допомогою банківських чеків. Платіжне доручення являє собою наказ банку, адресований своєму кореспонденту, про виплату певної суми грошей на прохання і за рахунок переказодавача іноземному одержувачу з зазначенням способу відшкодування банку – платнику виплаченої ним суми.

Банк переказоотримувача керується конкретними вказівками, що містяться в платіжному дорученні. Так, у платіжному дорученні може міститися умова про виплату бенефіціару відповідних сум проти представлення ним зазначених комерційних та фінансових документів чи проти представлення розписки (документарний чи умовний переказ).

У розділі “Умови платежу” зовнішньоторговельного контракту має бути зазначено, що розрахунки за поставлений товар будуть здійснюватися у формі банківського переказу. Крім того, мають зазначатися банківські реквізити переказоотримувача (номер рахунка, найменування банку-експортера, адреса), а також терміни, у які буде здійснено платіж.

Банки починають брати участь у цій формі розрахунків при поданні в банк імпортера відповідного доручення на оплату контракту. Банки не несуть жодної відповідальності за платіж (постачання товару, передача документів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту подання доручення).

Далі: банк імпортера, прийнявши платіжне доручення від свого клієнта, направляє від свого імені платіжне доручення у відповідний банк експортера поштою, телексом або електронним способом (система SWIFT та ін.) залежно від бажання клієнта; при одержанні платіжного доручення банк експортера робить відповідне зарахування на рахунок експортера.

Таким чином, як найбільш проста й оперативна форма банківських розрахунків банківський переказ одержав найбільше поширення, для банків же він зручний відсутністю банківського ризику. Цьому сприяє також швидкість розрахунків, забезпечувана використанням міжнародних електронних систем.

Величезну роль при реалізації зовнішньоторговельних контрактів відіграє швидкість виконання платіжного доручення в міжнародному обігу. При високих облікових кредитних ставках і великих сумах кожен день прострочення платежу обертається для платника великими втратами. З метою скорочення термінів здійснення платежів провідними світовими банками була створена так звана система СВІФТ (SWIFT), що стала повою організаційною формою передачі даних між банками – кореспондентами в міжнародному платіжному обігу. Мета цієї системи в тому, щоб за допомогою електронної обробки даних створити бездокументний платіжний оборот, раціональніше здійснювати калькуляцію, прискорити зв’язок між банками шляхом обміну даними за допомогою телекомунікації, мінімізувати раніше існуючі ризики, що виникали при передачі платіжних доручень (втрати па транспорті, помилки, неправильна передача).

Підприємствам – учасникам зовнішньоекономічних зв’язків – слід брати до уваги факт участі або неучасті їхніх банків у системі SWIFT. Звичайно, підприємство не може змусити банк вступити в що міжнародну організацію, оскільки витрати при цьому несе безпосередньо банк, разом з тим підприємство вільне обирати собі банк, здатний надати комплекс універсальних послуг.

Чеки в зовнішній торгівлі. Поряд з переказом велику роль у зовнішній торгівлі відіграє чек. Існують різні види чеків. Банківський ордерний чек може за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він відправляється банком безпосередньо одержувачу. Іноді чек вручається чекодавцю, щоб він передав чи переслав його одержувачу. У більшості випадків цей чек пред’являється одержувачем банкові-кореспонденту банку чекодавця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо у банку – платника немає кореспондентських відносин з банком чекодавця, чек пересилається банку, що має такі кореспондентські відносини, де й кредитується рахунок одержувача.

Якщо при пред’явленні чека, виписаного, як правило, в іноземній валюті, покупець вимагає національну валюту, сума виплачується за касовим курсом, що котирується на день оплати чека на валютній біржі чи на міжбанківському валютному ринку з цього виду розрахункових документів.

Іншим видом чека в міжнародному обороті є клієнтський чек. За допомогою цих чеків чекодавець здійснює платіж прямо своєму партнеру, що в цілому виявляється швидше, ніж платіж за допомогою переказу. На відміну від банківського клієнтський чек виставляється клієнтом на свій банк. Це в більшості випадків рахункові чеки на пред’явника, виписані в національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сторін. Чекодавець пересилає чек своєму партнеру за кордоном, який пред’являє його своєму банку для кредитування рахунка. Якщо пред’явник чека визнається банком кредитоспроможним, йому відразу ж записується на кредит рахунка ця сума з позначкою “З умовою одержання”. У цьому разі запис на кредитування рахунка одержувача здійснюється набагато швидше, ніж при переказі. Якщо ж, на думку банку, якому пред’явлено чек, пред’явник не має у своєму розпорядженні відповідної платоспроможності, банк не кредитує його рахунок відразу ж, а бере чек на інкасо й оплачує його після підтвердження свого кореспондента.

Особливим видом чека, застосовуваним у некомерційному міжнародному обороті, є єврочек. Це національні чеки, що можуть використовуватися і за кордоном.

Іншим видом чеків є дорожній (туристський) чек, що виписується як у національній валюті, так і в доларах США, фунтах стерлінгів.

Ризик неплатежу при чековому обігу істотно вище, між при переказі, особливо за клієнтськими чеками, коли немає гарантії, що банк, на який вони видані, здійснить платіж.

Вексель. Одним з найважливіших інструментів розрахунку (і кредитування), використовуваних у міжнародній торгівлі, слугує вексель. Існують два основних види векселя:

– соло-вексель (простий) – боргове зобов’язання одної особи сплатити зазначену суму іншій особі;

– трата (переказна) – безумовна пропозиція одної особи, адресована іншій особі, сплатити в призначений термін третій особі певну грошову суму.

Форма векселя має важливе значення, недотримання її позбавляє вексель сили зобов’язання.

Реквізити векселя:

1. Найменування “вексель”, включене в сам текст документа і виражене тією мовою, якою цей документ складений.

2. Проста і нічим не обумовлена пропозиція (для переказного векселя) або обіцянка (для простого векселя) сплатити певну суму.

3. Найменування того, хто має платити (тільки для переказного векселя).

4. Зазначення терміну платежу.

5. Зазначення місця, де має бути зроблений платіж.

6. Найменування того, кому чи по наказу кого має бути зроблений платіж, тобто першого векселеотримувача.

7. Зазначення дати і місця складання векселя.

8. Підпис векселедавця.

Вексель являє собою абстрактну угоду, бо не вказується матеріальна підстава боргу. Звідси випливає, що предметом вексельного зобов’язання завжди є лише гроші, а не товари і не цінні папери, Роблячи пропозицію платнику (трасатові) здійснити платіж за векселем, векселедавець (трасант) також вступає в зобов’язальні відносини з ремітентом, тому що у разі відмови трасата виконати пропозиції трасанте останній сам зобов’язаний здійснити платіж за векселем. Згода трасата заплатити за векселем оформляється у вигляді акцепту. Платник може обмежити акцепт частиною суми, тоді в іншій сумі вексель не прийнятий.

Термін платежу за векселем має бути один для усієї вексельної суми. Тут можливі такі варіанти:

– “на певний день1′;

– “в такий-то термін від складання векселя “;

– “по пред’явленні”;

– “в такий-то термін від пред’явлення”.

Вексель без зазначення терміну платежу розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред’явленні.

За відсутності особливої позначки місце, зазначене поруч з найменуванням платника в переказному векселі, вважається місцем платежу і разом з тим місцем проживання платника. В аналогічному випадку для простого векселя місце складання вважається місцем платежу та проживання платника. Переказний вексель може бути виданий по наказу самого векселедавця. Наприклад, з метою одержання акцепту до з’ясування особи, якій вексель може бути переданий. Акцепт полегшує пошук ремітента, а отже, і одержання суми векселя. Той, хто виставляє вексель може бути й одержувачем по ньому. Усі перелічені реквізити векселя складають вексельне зобов’язання.

З метою підвищення надійності векселів передбачається вексельне поручительство – аваль. Аваль може бути даний за будь-яку відповідальну за векселем особу. Якщо на векселі немає вказівки, за кого дається аваль, то вважається, що аваль даний за трасанта, або векселедавця простого векселя. Аваліст відповідає в тому ж обсязі, що й особа, за яку він поручився. Зобов’язання аваліста є чинним і тоді, коли зобов’язання, яке він гарантує, виявиться недійсним з будь-якої підстави, іншої, ніж дефект форми. Оплачуючи вексель у порядку регресу, аваліст набуває прав, що випливають з векселя, стосовно того, за кого він дав поручительство. Аваль дається на векселі чи додатковому аркуші – алонжі. Кожен підпис на лицьовому стороні боці дійсний як аваль, якщо не є підписом платника чи трасанта.

Кредитор має три шляхи використання векселя: тримати до настання терміну оплати; використовувати для погашення своїх боргових зобов’язань; продати комерційному банку (врахувати вексель).

Перший шлях очевидний. Другий шлях являє собою передачу прав за векселем. Здійснюється вона шляхом нанесення передатного напису на звороті векселя (або алонжі) – індосаменту. Особа, що поступається правами, називається індосантом, а та, що набуває їх – індосатом. Здійснення індосаменту дорівнює за правовими основами видачі нового векселя. Тому індосат одержує самостійне право вимоги.

Як приклад розглянемо схему обігу переказного векселя. Якщо в його основі лежить товар чи послуги, він називається також товарним (комерційним) векселем.

Фірма X поставляє товар фірмі В, а та у свою чергу свій товар – фірмі Z. До проведення розрахунків фірма У виявляється одночасно і дебітором (перед X), і кредитором (перед Z). Фірма В може пустити в обіг переказний вексель, де пропонує фірмі Z у певний термін і у певному місці виплатити певну суму фірмі X. Фірма В посилає трату фірмі Z для акцепту й акцептовану трату (вексель) передає фірмі X. Фірма X, реалізуючи вексель, одержує необхідний платіж.

На рисунку видно, що замість двох платежів відбувається один. Ланцюжок передач векселя може бути й більш довгим (як на малюнку) і виявитися навіть замкнутим.

Вексель може бути виписано у будь-якій валюті. Однак, як правило, він виписується у валюті країни, у якій має бути зроблений платіж. Вексель може бути видано і у валюті іншої країни з оплатою у валюті країни платежу.

Контрольні запитання

1. Які існують види зовнішньоторговельних операцій?

2. Які виконуються роботи на кожному з етапів підготовки зовнішньоторговельної операції?

3. Що таке оферта, її види?

4. Для чого розробляються типові контракти?

5. Як класифікуються ціни в залежно від способу фіксації, у яких випадках вони застосовуються?

6. Що таке “контракт купівлі – продажу”? Яка його структура?

7. З яких питань пред’являються рекламації?

8. Які фактори впливають на рівень контрактних цін?

9. Що таке документарні розрахунки, у чому їхня перевага?

10. Які види акредитивів існують?




Порядок розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності