Іменник
Послідовність розбору:
1) іменник, загальне значення, па яке питання відповідає;
2) початкова форма іменника (називний відмінок однини);
3) назва власна чи загальна;
4) назва істоти чи неістоти;
5) рід;
6) відміна (чи незмінний), група, якщо є;
7) відмінок;
8) число (має форму однини і множини чи одну із них);
9) синтаксична роль.
Зразок розбору: Як не любити зими сніжно-синьої на Україні моїй, саду старого в пухнастім інеї, сивих, веселих завій? (М. Рильський).
Саду – іменник, означає предмет, відповідає
За способом виконання розбір слова як частини мови може бути письмовим або усним, за використанням прийомів – розбором-міркуванням або розбором-судженням.
Розбір-міркування вимагає того, щоб учень, називаючи ознаки, характерні для слова, що аналізується, посилався на граматичну теорію.
Одним із виявів міжрівнєвих зв’язків у мовній системі є органічний взаємозв’язок двох розділів граматики – морфології і синтаксису: морфологія
У зв’язку з тим, що граматичні властивості слів і їх форм всебічно виявляються лише в контексті, виникає необхідність вивчення морфології на синтаксичній основі. Функція слова й окремих його форм визначається своєрідністю частин мови, до якої воно належить, виступає невід’ємною ознакою частин мови. І тому морфологічні властивості слова виявляються невідривними від його синтаксичних властивостей.
У курсі морфології необхідна послідовна характеристика властивостей слів у межах кожної частини мови із застосуванням синтаксичних понять і термінів, що відображають їх зв’язки з іншими словами (член речення, підмет, присудок, додаток, означення, обставина, узгодження, керування, прилягання). Це дозволить, спираючись на синтаксичну сполучуваність слів, ознайомити учнів з різними видами словосполучень, а також з основними способами вираження членів речення.
Опрацювання морфології на синтаксичній основі здійснюється:
1) з метою диференціації певних морфологічних одиниць – спільнокореневих слів, що належать до різних частин мови (читати, читання, рік, щороку), або різних граматичних форм (списати, списано), однозвучність слів та сполучень слів (сонце, сон це, по-новому, по новому) тощо;
2) для встановлення граматичних ознак незмінюваних слів (склад журі, ввести в журі, підійти до таксі, вийти з таксі, нове шосе);
3) для запобігання помилок (гарний тюль, нестерпний біль, злий собака);
4) для формування уявлення про певний розряд слів, наприклад, про відносні займенники, що служать для зв’язку частин складного речення, чи прийменники, які служать структурному оформленню словосполучень;
5) для пропедевтичного ознайомлення з синтаксичними конструкціями, обов’язковими компонентами яких є морфологічні форми в своїй типовій функції (безособові дієслова та форми на – по, – то в ролі присудка безособового речення, форми наказового способу в ролі присудка спонукального речення, клична форма іменника в ролі звертання, питальні частки як засіб оформлення питальних речень);
6) для ознайомлення з такими новими для учнів поняттями, як дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти і їх пунктуаційне оформлення.
Завдяки синтаксично організованому мовному матеріалу можна ознайомлювати учнів із стилістичним використанням засобів морфології. Тому врахування синтаксичних зв’язків слів та їх форм створює умови для проведення різноманітних вправ, спрямованих не тільки на закріплення теоретичних відомостей, але й на вдосконалення навичок зв’язного мовлення й підвищення рівня мовної культури учнів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)