Прецедент

Політологічний словник

Прецедент (від лат. praecedens – попередній, той, що передує) – випадок (ситуація), що вже відбулась і є прикладом для наступних аналогічних.

Відоме прецедентне право, коли судові рішення приймаються за аналогією, якщо такі вже були в судовій практиці. Тривалий час прецедентне право існувало у Великобританії як система судочинства. На сучасному етапі прецедент як приклад для прийняття рішення теж використовується для переконання, аналогій тощо, але не є системою для прийняття рішення.

У психологічному вимірі

П. є важливим феноменом, коли він демонструє і дає змогу переконатись і повірити у власні сили, в можливість реалізації певних дій. Так, в умовах розпаду СРСР та занепаду економіки типовими явищами були непрацюючі підприємства, неефективне, неконкурентне виробництво, засилля на внутрішньому ринку імпортних товарів. Тому перші підприємства, що продемонстрували здатність працювати в нових умовах, виробляти конкурентоспроможний товар та послуги, показали такий прецедент. Це дало змогу наслідувати позитивний
досвід та змінити психологічну атмосферу. Прецедент як зразок може стосуватись і негативних прикладів. Скажімо, прецедент впливу терористичними діями на прийняття певних рішень уможливлює тиражування такого прикладу.

Прецедент у політичному житті відіграє не менш важливу роль у використанні як технологій, так і політичної практики. Наприклад, свого часу на виборах було використано скасування результатів голосування як засіб боротьби з кандидатом, який переміг. Надалі такий досвід повторився, звичайно, до певної міри спираючись на існуючий досвід – прецедент. Або коли у Верховній Раді України відбувся прецедент блокування трибуни як технологія зриву голосування, то згодом цей приклад повторювався неодноразово. Також як прецедент в окремих місцевих радах було прийнято рішення сформувати бюджет депутата, який може використовуватись для потреб округу. Надалі такий приклад (прецедент) був повторений дедалі більшим колом місцевих рад.

Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. – 4-е изд. – М., 1989.

Р. Балобан




Прецедент