Предмет вивчення географії населення

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІТУ

ТЕМА 4. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ

§ 24. Предмет вивчення географії населення

Географія населення як наука. Географія населення є складовою економічної та соціальної географії. Предметом її вивчення є географічні відмінності складу, відтворення населення, його територіальне розміщення і міграції, трудові ресурси, населені пункти і їхні територіальні системи, особливості культури, побуту, звичаїв народів.

Географія населення – наука, яка вивчає закономірності та просторові

особливості формування і розвитку сучасного складу населення і його поселення в різних соціальних, економічних, історичних та природних умовах.

Географія населення тісно пов’язана з багатьма науками, що вивчають населення, передусім з демографією, етнографією, соціологією, містобудуванням тощо (мал. 52). Так, демографія (грец. demos – народ) вивчає закономірності відтворення населення, зокрема закономірності і соціальну зумовленість народжуваності та смертності, шлюбності і розірвання шлюбу, статево-вікову структуру населення, його природний рух тощо. Без демографічних знань неможливо

виявити географічні закономірності відтворення населення, його зайнятості, структури й руху.

На стику географії населення і демографії виник новий науковий напрямок – демогеогра – фія, яка досліджує статеву, соціальну, професійну структури населення, його природний і механічний рухи, зайнятість тощо, а головним практичним завданням виступає прогнозування і надання рекомендацій для стабільного розвитку регіонів.

Тісні зв’язки географії населення склалися і з етнографією (грец. etnos – народ), що вивчає походження, культуру, побут, звичаї, обряди народів світу. Так, географію населення цікавлять відомості про типи житла, побут, виробничі навички різних народів, їхню матеріальну культуру. На перетині цих наук виникла етногеографія.

Мал. 52. Географія населення і суміжні науки

Мал. 53. Склад населення за різними ознаками

Головним об’єктом дослідження географії населення виступає народонаселення. Цей термін тотожний поняттю “населення” і був уведений у практику на початку ХІХ ст.

Населення (народонаселення) – це природно-історична стійка і самовідтворювана спільнота людей, що має своєрідний природно-історичний розвиток і є головною матеріальною складовою людського суспільства.

Населення характеризують певні кількісні та якісні показники (національний, релігійний, статево-віковий, освітній склад тощо) (мал. 53).

Динаміка чисельності населення світу. Постійний перебіг процесів природного і механічного руху населення призводить до певної зміни чисельності людства на Землі.

Найвищі у світовій історії темпи приросту населення припали на середину ХХ ст. Саме в цей час і виникло поняття “демографічний вибух”, що означає різке збільшення кількості населення світу. Найяскравіше він виявився в більшості країн Азії, Африки і Латинської Америки, які, здобувши політичну та економічну незалежність у 50-х роках ХХ ст., поліпшили внутрішню соціально-економічну ситуацію, що сприяло істотному зниженню смертності за високих темпів народжуваності. Проте в світі існують країни, у яких демографічна ситуація є діаметрально протилежною, тобто спостерігається поступове скорочення чисельності населення – депопуляція, або демографічна криза.

Першу оцінку чисельності населення світу дав 1682 р. англійський економіст Уїльям Петті. Він вважав, що на планеті на кінець XVII ст. Проживало близько 320 млн осіб. Точні дані про чисельність населення країни дають переписи – одночасний збір статистичної інформації про всіх її мешканців. Результати таких переписів використовують у державній соціально-економічній політиці, плануванні економічного зростання, бюджету країни. ООН рекомендує проводити переписи населення в країні один раз на 10 років. Перші переписи населення були проведені в Скандинавських країнах та в Австро-Угорщині в середині XVIII ст., згодом у США (1790 р.), Росії (1897 р.).

Чисельний склад населення світу постійно змінюється, має свою динаміку і характеризується постійним зростанням. Із часу появи перших людей на Землі чисельність людства зросла в багато тисяч разів (табл. 1). І в жовтні 1999 р. на планеті народився шестимільярдний її мешканець, а в 2009 р. на ній проживало вже 6790 млн осіб, з яких понад 3/4 мешкає у 25 державах світу (з чисельністю населення понад 50 млн осіб). Перше подвоєння кількості населення світу сталося у XV ст., друге – у XVIII ст., третє – у ХІХ ст., а четверте – наприкінці ХХ ст. Особливо швидко подвоюється населення Африки, Близького та Середнього Сходу, дуже повільними темпами цей процес відбувається у Європі, якій на це знадобиться аж 282 роки.

За останні 30 років кількість мешканців на Землі збільшилася майже на 2 млрд осіб, що сталося переважно за рахунок країн Азії, Африки, Латинської Америки (мал. 54).

До десяти найбільших за чисельністю населення держав світу (на 2009 р.) належать Китай (1,33 млрд осіб), Індія (1,16 млрд), США (307 млн), Індонезія (240 млн), Бразилія (198 млн), Пакистан (176 млн), Бангладеш (156 млн), Нігерія (149 млн), Росія (140 млн), Японія (127 млн осіб). Проте є держави, населення яких становить менше 1 млн жителів. Найменшими за кількістю жителів є такі країни: Ватикан (826 осіб), Сан-Марино (30 тис.), Монако (32 тис.), Ліхтенштейн (34 тис.), Андорра (83 тис.), Антигуа і Барбуда (85 тис. осіб) та ін.

Швидке зростання кількості населення в країнах Африки, Азії, Південної Америки, спричинило появу негативних прогнозів про можливе перенаселення Землі. Першу спробу надати оцінку динаміці чисельності населення і відповісти на запитання, чи зможе Земля прогодувати всіх своїх мешканців, зробив англійський економіст Томас Мальтус

Таблиця 1. Ріст чисельності населення на Землі

Період	Чисельність населення (млн осіб)	Середньорічний приріст населення ( %)
Неоліт	10	–
Антична епоха	50	0,03
Середньовіччя	305	0,02
Новий час	952	0,5
Новітній час	2527	1,0
ХХ ст.	Понад 6125	1,9
Початок ХХІ ст.	6790	1,17

Мал. 54. Частка регіонів світу у чисельному складі населення (%)

(1766-1834). Він робив негативні прогнози, попереджав про екологічні катастрофи та стверджував, що чисельність населення зростає в геометричній прогресії, а потрібні людству продовольчі ресурси – лише в арифметичній. Якщо чисельність населення досягне точки наявності продовольчих товарів, то загальмувати її ріст можуть лише війни, бідність, епідемії, голод. Він пропонував “гальмувати” зростання чисельності населення через безшлюбність, вдівство, пізні шлюби. Теорія Т. Мальтуса з мо менту її появи стала предметом гострих дискусій. За існуючих темпів приросту чисельність населення світу подвоїться через 70 років.

Це цікаво

У 1950 р. з 20 найбільших за кількістю населення країн світу (без СРСР) у Західній Європі було 6, в Азії – 10, в Африці і Північній Америці – по одній країні, а в Латинській Америці – 2. У 2005 р. кількість таких країн в Азії зросла до 11 (Китай, Індія, Індонезія, Пакистан, Бангладеш, Японія, Філіппіни, В’єтнам, Туреччина, Іран, Таїланд), у Північній і Латинській Америці не змінилась (залишилась відповідно одна країна – США і дві країни – Бразилія, Мексика), в Африці збільшилася до трьох (Нігерія, Єгипет, Ефіопія). Проте в Західній Європі кількість таких країн з шести зменшилась до трьох (Німеччина, Велика Британія, Франція). Однак дивує навіть не це, а деякі абсолютні показники. Так, чисельність населення Пакистану в 1950-2005 рр. збільшилася з 40 до 161 млн осіб, Туреччини – з 28 до 73 млн, В’єтнаму – з 30 до 83 млн, Нігерії – з 33 до 133 млн, а Мексики – з 27 до 106 млн осіб.