Пріоритет мовних подій над системою мови

Філософія світ людини

Мова як домівка буття

Пріоритет мовних подій над системою мови
Сучасне мовознавство вважає за можливе осягнути в цілому сукупність елементів і правил, притаманних певній мові, – тобто перелік форм і норм, – вбачаючи тут певну мовну систему. З іншого боку, виходячи з цієї системи, можна розглядати живу розмовну мову – ті ж таки бесіди, монологи, повідомлення тощо – як певного роду події, що відбуваються завдяки використанню можливостей вищеозначеного запасу елементів та правил. Тим самим у мовознавстві

робиться основоположне розрізнення мови як мовної системи та мови як мовної події (за Соссюром, langue – parole).
Така постановка питання актуалізує багатий внутрішній потенціал мови як ієрархічно-стратифікованої системи розрізнень – здатність формулювати безкінечно багато різних повідомлень за допомогою досить обмеженої кількості знаків першого ступеня (букв), порівняно невеликої кількості знаків другого ступеня і т. д. Спосіб, у який комбіновані певні знаки мовної системи, визначає, зрештою,
змістову відмінність повідомлень. Наприклад, різниця фонем як елементів мовної системи (“рік” – “ріг”) створює різні смисли у мовних подіях, впливаючи на їх перебіг, а через них – на світогляд і життєдіяльність людини.
Це, безперечно, так. Проте не слід забувати, що відмінність тих же фонем започаткована не на акустичнім рівні, а визначається із фонетичної системи, яка своєю систематизацією, а отже, і смисловою релевантністю, безпосередньо завдячує словниковому запасові (монемному рівневі системи). Однак й ізольоване слово також саме у собі ще не містить достатньо змісту, – його обмежений зміст мертвий доти, доки слово, експліцитно чи принаймні імпліцитно (“залишкове” значення слова, котре ми одержуємо, зазираючи в словник), не стає частиною речення. Більше того, речення також набуває смислу не як граматичний приклад, а як співвіднесене за контекстом з іншими реченнями, тобто у певній мовній ситуації, яка, своєю чергою, вплетена у життєвий контекст, де вже працюють “навколомовні” чинники – певне емоційно-психологічне забарвлення, певний тон, що “творить музику”, тощо. Мовна система, попри всю свою диференційно-стратифікаційну потужність, здатна лише визначати, як певний знак може мати інший смисл саме як інший, але не те, як він взагалі може “мати смисл”.
Вищевикладене приводить до висновку: і мова як певним чином систематизований запас знаків, і мовні події передбачають й активно впливають одне на одного у культурно-історичному розвиткові та функціонуванні мови. Без сталої мовної системи не відбулося б процесу “олюднення” світу – “мова” залишилася б у дуже вузькому колі майже зовсім не ієрархізованих знаків, що сформувалися природним шляхом (звуків, жестів), і в силу своєї природної “зрозумілості” були б аж ніяк не достатнім стимулом для подальшого розвитку специфіки людського світу. Проте, з іншого боку, сама мовна система утворюється тільки у процесі живого мовлення. Розглядувана ж безвідносно до її ефективного функціонування, взаєморозуміння та спілкування людей, вона ризикує перетворитися на беззмістовну гру певних звукових або просторово організованих конфігурацій.




Пріоритет мовних подій над системою мови