Природні зони. Вертикальна поясність у горах

РОЗДІЛ IV МАТЕРИКИ ПІВНІЧНОЇ ПІВКУЛІ

ТЕМА 1. Північна Америка

& 36. Природні зони. Вертикальна поясність у горах

Пригадайте:

1. Яка закономірність існує в розміщенні природних зон?

2. Порівняйте карти природних зон і кліматичних поясів Північної Америки. У яких кліматичних поясах розміщені ті чи інші природні зони?

Природні зони. У розміщенні природних зон Північної Америки є певні особливості. На півночі материка вони витягнуті смугами із заходу на схід, а в центральній і південній частинах природні зони розташовані

в меридіональному напрямку. Така особливість розміщення природних зон визначається в основному їх рельєфом і панівними вітрами.

Гренландія й більша частина островів Канадського Арктичного архіпелагу розташовані в зоні арктичних пустель, покриті снігом і льодом. На бідних кам’янистих і болотистих грунтах за коротке й прохолодне літо де-не-де на поверхні утворюється рослинність, що представлена мохами та лишайниками.

Зона тундри займає північне узбережжя материка й прилеглі до нього острови.

Тундрою називають безлісі простори субарктичного поясу, укриті мохово-лишайниковою та чагарниковою рослинністю на мізерних тундрово-болотних грунтах. Вони утворюються в умовах суворого клімату й багаторічної мерзлоти. Природні комплекси тундри Північної Америки мають багато спільного із зоною тундри Євразії. Крім мохів і лишайників, у тундрі ростуть осока, а на підвищених ділянках – карликові верби й берізки, багато тут ягідних чагарників.

Рослини тундри є їжею для багатьох тварин. З льодовикового періоду тут зберігся вівцебик – травоїдна тварина, яка перебуває під охороною(мал. 99). На лишайникових пасовищах пасуться стада північних оленів карибу. З хижаків у тундрі живуть песці й вовки. На островах та узбережжі, на озерах гніздиться безліч птахів. Моржі й тюлені біля узбережжя, карибу в тундрі приваблюють багато мисливців. Великої шкоди тваринному світу тундри завдає полювання.

На півдні тундра переходить у рідколісся – лісотундру, яка змінюється тайгою. Тайга – це зона помірного поясу. Рослинність тут представлена переважно хвойними деревами з домішками дрібнолистих порід. Грунти утворюються в умовах холодної сніжної зими й вологого прохолодного літа. Залишки рослин у таких умовах розкладаються повільно, перегною утворюється мало. Під його тонким шаром лежить білястий шар, з якого вимитий перегній. Колір цього шару подібний до кольору золи, і тому такі грунти називають підзолистими.

 Природні зони. Вертикальна поясність у горах

Мал. 99. Вівцебик

У тайзі Північної Америки водяться бурі ведмеді й ведмеді гризлі, вовки, рисі, лисиці, олені вапіті, лосі, зайці. Поблизу водойм мешкають єноти й ондатри, які стали цінним об’єктом хутрового промислу. У національних парках зберігся лісовий бізон.

Хвойні ліси змінюють зони мішаних, широколистяних і перемінно-вологих лісів з бурими лісовими грунтами на півночі та жовтоземами й червоноземами на півдні. Ці зони не простягаються суцільною смугою із заходу на схід через увесь материк, а займають тільки його східну частину з більш вологим і м’яким кліматом.

Тут водяться такі тварини: олені, ведмеді барибали, дикобрази й опосуми – єдиний вид сумчастих на материку (мал. 100). Однак тваринний світ дуже збіднений.

У лісах переважають дуб, бук, липа, осика, береза й ліщина. На крайньому півдні росте реліктове тюльпанове дерево заввишки до 60 м. (мал.101) У канадських лісах є багато видів клена: цукровий, червоний, сріблястий. Не випадково кленовий лист є символом Канади й зайняв почесне місце на державному прапорі цієї країни.

Зона лісостепу простяглася через Великі рівнини Північної Америки меридіональною смугою. Її більш зволожена східна частина, де випадає майже 1000 мм опадів на рік, має назву прерії. Колись вони відрізнялися незвичайно пишним і різноманітним трав’яним покривом. Тут паслися мільйонні стада бізонів, було багато птахів і гризунів.

Рівнинність території, м’який клімат і чорноземні грунти призвели до того, що прерії майже повністю розорали. Тепер тут поля, засіяні пшеницею й кукурудзою, а бізонів можна побачити тільки в заповідниках.

 Природні зони. Вертикальна поясність у горах

Мал. 100. Опосум

 Природні зони. Вертикальна поясність у горах

Мал. 101. Тюльпанове дерево

Зона степів займає великі простори в центрі континенту, на Великих рівнинах. Кількість тепла тут велика, але зволоження недостатнє. У таких умовах на капітанових грунтах формується відносно низька трав’яниста рослинність.

Тваринний світ степів і лісостепів представлений гризунами – хом’яками, ховрахами, полівками та ін. На них полюють койоти. Є також небезпечні плазуни – гадюка звичайна, гримуча змія, багато степових птахів.

Зона напівпустель і пустель охоплює внутрішні плоскогір’я Кордильєр і не утворює суцільної смуга. Тут ростуть чагарники, кактуси й полин.

На островах Карибського моря й у Центральній Америці субтропічна рослинність переходить у тропічні ліси й савани.

Вертикальна поясність. Значну територію Північної Америки займають області вертикальної поясності. Гірські системи Аппалачі й Кордильєри простягаються через кілька географічних поясів. Тому рослинність на їх схилах змінюється не тільки знизу вверх, а й із півночі на південь. Оскільки гірські системи знаходяться на узбережжях, то вертикальна поясність відрізняється на океанічних схилах і схилах, повернутих до внутрішньої частини материка.

Особливо представлена вертикальна поясність гір Кордильєр. Вона відрізняється на різних висотах і в кожному поясі має свої неповторні особливості. Наприклад, у субтропічному поясі на західних схилах Сьєрри-Невади внизу панує чапараль – зарості засухостійких вічнозелених чагарникових дубів. Ліс із жовтої і цукрової сосни, смереки, кедра та секвої з’являється на висоті 1500 м, а альпійські луки – на висоті 3000 м.

Східні схили Сьєрри-Невади біля підніжжя покривають трав’янисто-полинові степи, які вище переходять у ялівцеві рідколісся (мал. 102). У міжгір’ях панують напівпустелі, які південніше переходять у пустелі з кактусами й агавами, що чергуються із сипучими пісками. Льодовики є тільки на най в и га их вершинах – 4500 м.

 Природні зони. Вертикальна поясність у горах

Мал. 102. Схили Сьєрри-Невади

Запитання та завдання

1. У чому особливість розміщення природних зон на материку?

2. Знайдіть у тексті визначення понять “тундра”, “тайга”, “степ”. Назвіть їх істотні ознаки.

3. Чому в арктичних пустелях погано розвинуті грунти?

4. Назвіть представників тваринного світу кожної природної зони. Використовуйте для відповіді текст і карту атласу.

Працюємо з картою та атласом

– Нанесіть на контурну карту межі природних зон Північної Америки.

– Знайдіть на карті атласу національні парки й заповідники Північної Америки. У яких природних зонах вони розташовані?

– Чи можна стверджувати, що розміщення природних зон на території Північної та Південної Америки підпорядковується одним закономірностям? Чому?

Цікавий факт

Ведмідь гризлі (мал. 103) – північноамериканський підвид звичайного бурого ведмедя, належить до найагресивніших тварин світу. Гризлі – дуже великий ведмідь. Його тіло покрите темно-коричневою, довгою й пухнастою шерстю. Він має деякі фізіологічні особливості: короткий череп, опуклі носові кістки, широкий і плоский лоб, короткі вуха й недовгий хвіст. Довжина кігтів сягає 13 см. Іншою його відмінністю є зріст: коли він стає на задні лапи, то може досягати 3 м. Маса – майже 500 кг.

 Природні зони. Вертикальна поясність у горах

Мал. 103. Ведмідь гризлі




Природні зони. Вертикальна поясність у горах