Програма соціологічного дослідження

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА.

МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Розділ 8.

ПРОГРАМА І РОБОЧИЙ ПЛАН СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. ВИБІРКА

8.1. Програма соціологічного дослідження

В практиці соціологічних досліджень надається особливо важлива увага складанню програми досліджень. Саме з неї, а не із складання питальника (анкети) починається підготовка соціологічного дослідження. Під програмою соціологічного дослідження розуміють

документ, що вміщує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній викладаються основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації. Розробка програми – обов’язкова умова соціологічного дослідження.

В програмі соціологічного дослідження реалізується зв’язок між:

– соціологічними методами;

– загально-соціологічною теорією та соціальними фактами, що вивчаються;

– суб’єктом та об’єктом соціологічного пізнання;

– структурними елементами, що складають програму;

– дослідницькими групами та окремими

виконавцями, що взаємодіють в процесі вивчення об’єкту;

– дослідниками та практичними працівниками, що відпрацьовують рекомендації соціологів.

В ній відбиваються структурна організація соціологічних знань та навичок, необхідних для проведення дослідження, закладається механізм отримання теоретичних висновків дослідження та розробки практичних рекомендацій. Якщо соціолог, приступаючи до польового дослідження, має готову програму, то і його дії, і контроль за цими діями будуть логічними, послідовними. Програма соціологічного дослідження, створює можливість оптимального зв’язку соціолога, як суб’єкта пізнання, з людьми, яких він вивчає, та має значення при аналізі та корегуванні їх дій.

Програма соціологічного дослідження складається з двох частин (розділів): методологічної та процедурної. Методологічна частина починається з опису проблемної ситуації, де відбивається важливе завдання складання програми – визначення об’єкта та предмета дослідження. Потім формулюються цілі та завдання дослідження. Не дивлячись на ілюзію суб’єктивності, мета завжди є об’єктивною, тобто тісно пов’язаною з суспільною практикою, та виражає потреби людей. Розробка системи основних та неосновних завдань забезпечує комплексний характер дослідження, чередування його теоретичних та практичних аспектів. Постановка завдань надає систематичності всьому дослідженню, дисциплінує дослідницький колектив. З метою використання єдиного понятійного апарату в програмі визначаються основні поняття, їх емпірична інтерпретація та операціоналізація, тобто відбувається їх теоретичне уточнення, знаходження їх аналогів в соціальній дійсності (емпіричних індикаторів) та засобів заміру чи фіксації індикаторів (індексів). Цей етап дослідження неможливий без попереднього визначення та системного аналізу об’єкта. Важливе місце в розробці програми дослідження займає формулювання гіпотез, які конкретизують ціль дослідження та є його головним методологічним інструментом. Окрім формулювання гіпотез програма включає вказівку способів їх підтвердження та перевірки. А тепер зупинимось більш детально на окремих структурних елементах цього розділу.

Проблема і проблемна ситуація. Ці поняття не є тотожними, хоча й щільно зв’язані між собою. Буває, що проблема є ширшою проблемної ситуації, а може бути й так, що проблемна ситуація включає декілька проблем. Проблемна ситуація може розглядатися в межах однієї проблеми, але може бути вужчою або ширшою за неї. Якщо проблема – це в цілому якесь нерозв’язане завдання, віддзеркалене досить абстрактно і багатослівно, то проблемна ситуація – це якби квінтесенція проблеми (однієї чи декількох), конкретно визначальне протиріччя, яке підлягає емпіричному дослідженню.

Розрізняють проблеми соціальні і наукові.

Соціальна проблема – життєве суспільне протиріччя, яке вимагає організації цілеспрямованих дій на його усунення. Наукова проблема – це стан “знання про незнання”, коли фіксується протиріччя між знаннями про потреби суспільства в певних діях і незнанням способів і засобів здійснення цих дій. Постановка наукової проблеми – це завжди вихід за межі вивченого у сферу недослідженого.

Соціальні проблеми мають різні масштаби. Це, зокрема:

– проблеми невеликих соціальних груп (навчальних, професійних колективів);

– проблеми локальних територій (на рівні мікрорайона або невеликого поселення);

– проблеми, що – торкаються інтересів великих соціальних груп (наприклад, професійних, конфесійних, етнічних, вікових);

– проблеми соціальних інститутів (сім’ї, освіти, армії, релігії і т. д.);

– проблеми цілих регіонів (західних областей України, автономної республіки Крим і т. д.);

– проблеми, що торкаються потреб та інтересів всього суспільства (соціально-економічні, соціально-політичні та ін.).

Формулювання, розробка соціальної проблеми вимагає міждисциплінарного підходу (це відмінна риса емпіричного соціологічного дослідження), використання соціологом знань інших дисциплін (соціальної філософії, економіки, політології, психології, права, педагогіки і т. д.), здійснення логічного аналізу проблеми (системного і функціонального). Лише після логічного аналізу проблеми дослідник може сформулювати проблемну ситуацію.

Об’єкт дослідження. Під об’єктом в соціологічному дослідженні розуміється галузь соціальної дійсності: соціальні групи, інститути, процеси, відношення, які містять певні соціальні протиріччя, породжують проблемну ситуацію і на які націлений процес наукового пізнання (В. А. Ядов). В широкому розумінні слова об’єктом соціологічного дослідження є люди, об’єднані в різні спільності, групи, організації або втягнуті у різні соціальні процеси. Саме люди є носіями певної соціальної проблеми. Визначення об’єкта соціологічного дослідження передбачає фіксацію його основних ознак:

– просторової (країна, регіон, місто, підприємство і т. д.);

– часової (період і строки проведення дослідження);

– галузевої (вид діяльності, що вивчається, – промисловість, комерція, освіта, медицина і т. д.).

Важливо також здійснити опис об’єкта дослідження як частими цілого (в цьому випадку здійснюється його функціональний аналіз) і як якогось автономного цілого, яке складається із частин (тобто проводиться аналіз внутрішньої будови об’єкта. Наприклад, студентська молодь як соціальний об’єкт може бути розглянута як цілісність, яка складається з чоловічої і жіночої статті, різних вікових груп, різного соціального походження і т. д. При аналізі об’єкта визначається хоча б приблизна величина генеральної сукупності.

Предмет дослідження – найбільш суттєві сторони об’єкта дослідження, які характеризують протиріччя, що в ньому виникли; ті або інші ідеї, властивості, характеристики об’єкта, пізнання яких необхідно для розв’язання проблемної ситуації. Один і той же об’єкт (наприклад, студентська молодь) може вивчатися з позицій різних молодіжних проблем і, отже, передбачає багато предметів. Якщо дослідника цікавлять лише форми дозвільної діяльності студентів якогось вищого навчального закладу, тоді об’єкт дослідження – студентський колектив, а предмет – форми дозвільної діяльності. Предмет соціологічного дослідження передбачає, але, як правило, не співпадає з об’єктом. Об’єкт і предмет лише тоді можуть співпадати, якщо необхідно пізнати всю сукупність закономірностей розвитку і функціонування конкретного соціального об’єкта. Наприклад, вивчити основні закономірності формування студентства як соціальної верстви. Але це вже виходить за межі прикладного соціологічного дослідження, це компетенція спеціальної теорії.

Як і об’єкт, предмет також вимагає обмеженості в просторовому і часовому відношенні. Предмет емпіричного дослідження є частиною предмета теоретичного дослідження. Перехід від теоретичного до емпіричного, і навпаки, здійснюється за допомогою операціоналізації виділених понять.

Мета і завдання дослідження. Аналіз будь-якої проблемної ситуації можна провести в теоретичному або прикладному напрямах в залежності від мети дослідження. Мета дослідження може бути сформульована як теоретична. Тоді при підготовці програми основна увага приділяється теоретичним і методологічним питанням: вивченню наукової літератури з проблеми, що цікавить, побудові концепції предмета дослідження і т. п. В даному випадку об’єкт дослідження визначається після того, як виконана попередня теоретична робота.

При постановці прикладних практичних завдань, перш за все, визначається, які конкретні цілі ставляться перед дослідником, після чого за допомогою наукової літератури з’ясовується: чи немає типового розв’язання цих завдань, віднаходяться варіанти типових рішень стосовно до конкретних умов.

Отже, мета – це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат. Для більш чіткого з’ясування мети її деталізують, і в програмі на основі мсти розробляється система основних і неосновних завдань дослідження. В якості головного може виступати як теоретичне, так і практичне завдання. Це залежить від замовлення на дослідження, але головне завдання обов’язково повинно бути центральним питанням дослідження. Отже, завдання дослідження – це сукупність конкретних цільових установок, в яких формулюються вимоги до аналізу і розв’язання проблеми, це свого роду сходинки для сходження до мети.

Гіпотези дослідження. Базою наукових узагальнень є факти, які соціолог може одержати в результати соціологічного дослідження. Розвиток наукових знань свідчить, що одного лише опису того чи іншого об’єкта недостатньо для отримання достовірних даних і формулювання теоретичних висновків. Потрібне ширше бачення його у перспективі, а то і наукове передбачення, прогноз на майбутнє. Першою сходинкою до такого прогнозу є гіпотеза, яка висувається у будь-якій науці. Гіпотеза в соціологічному дослідженні – це науково обгрунтована уява про структуру соціальних об’єктів, характер елементів і зв’язків, які утворюють ці об’єкти, про механізм їх функціонування і розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об’єкта. Вона повинна відповідати ряду вимог:

По-перше, узгоджуватися з новими теоріями, істинність яких підтверджена соціальною практикою.

По-друге, важливою вимогою є відповідність гіпотези існуючим і перевіреним фактам. Іноді останні вступають у суперечність з висунутою гіпотезою, що є сигналом щодо її переосмислення і висунення нової гіпотези.

По-третє, гіпотеза має формулюватися так, щоб її можна було легко перевірити у процесі соціологічного дослідження. Перевіряється вона за допомогою спеціально розробленої методики, якою соціолог повинен вміло користуватися. Гіпотези відображують досліджуваний об’єкт у цілому, його структуру і механізм функціонування, які недоступні прямому спостереженню. Таку загальну гіпотезу отримують при попередньому аналізі досліджуваного об’єкта.

По-четверте, гіпотеза повинна піддаватися логічному аналізу, який встановлює її несуперечливість. До операцій, що встановлюють несуперечливість гіпотези, належать не тільки логічні правила, а й операційні визначення. Останні дозволяють соціологу позбутися довільного тлумачення термінів висунутої ним гіпотези.

В окремих випадках одна й та ж наукова гіпотеза підтверджується одними фактами і заперечується іншими. Тому факти потрібно правильно й однозначно пояснювати. Лише за цієї умови вони можуть бути засобом перевірки гіпотези. Використання фактів з метою перевірки адекватності гіпотези передбачає активну розумову діяльність і не зводиться до пасивного спостереження, простого сприйняття чуттєво даного. Якщо виведені з гіпотези висновки підтверджуються результатами дослідження і самою соціальною практикою, це свідчить про істинність запропонованої гіпотези, в противному разі гіпотеза заперечується як неправильна. Для підвищення підтверджуваності гіпотези рекомендується керуватися таким правилом: висувати кілька взаємопов’язаних гіпотез. Хоча таким шляхом не вирішується проблема істинності гіпотези, проте підвищується ймовірність її обгрунтування.

За своїм змістом про уяву щодо досліджуваного об’єкта розрізняють описові і пояснювальні гіпотези. Описові гіпотези – це уявлення про структурні і функціональні зв’язки досліджуваного об’єкта. Вони можуть стосуватися і класифікації характеристик соціального об’єкта. Пояснювальні гіпотези являють собою уявлення про причинно-наслідкові зв’язки, що існують у досліджуваному об’єкті і вимагають експериментальної перевірки.

Логічний аналіз основних понять (їх інтерпретація і операціоналізація). При розробці програми важливо виділити основні поняття. Вони займають ведуче місце у визначенні предмета дослідження. Логічний аналіз понять вимагає глибокого і точного пояснення їх змісту і структури. Потім визначається співвідношення елементів, властивостей соціального явища, що досліджується. Аналіз цих елементів і властивостей дає досліднику реальну уяву про стан (статику, динаміку) соціологічного явища, що досліджується. Наприклад, необхідно вивчити соціальну активність студентів (вузу, міста, регіону і т. д.). Логічний аналіз категорії “соціальна активність” вимагає виділити більш дрібні поняття, які є її складовими. До них відноситься активність навчальна, політична, культурна і т. д. Ще більше деталізуючи, розшифровуючи ці поняття, ми підходимо до визначення сутності окремих елементів дослідження. Дані поняття все більше наближаються до показників, які можна “закладати” в анкету у вигляді конкретних запитань.

Як правило, розчленування абстрактного поняття, що фігурує в дослідженні, здійснюється поетапно. Спочатку здійснюємо інтерпретацію, тобто розкриваємо зміст основного поняття, враховуючи різні варіанти його теоретичного трактування в різних наукових джерелах. Потім з основного поняття, як вже вказувалось, вичленуємо більш часткові поняття, які входять в нього і мають менший рівень абстрактності. Наступний етап – операціоналізація понять, тобто подальше членування і деталізація понять до рівня однозначно розуміючих термінів, знаходження їх аналогів в реальному житті (іншими словами, емпіричних індикаторів).

В аналітичному дослідженні здійснюється два види операціоналізації (в описовому – лише структурна): структурна і факторна.

Структурна операціоналізація – це розчленування основного поняття на складові елементи – головні ознаки предмета дослідження, факторна – це вияв і аналіз уявлених причин, які визначають характер явища, що вивчається.

Процедурна частина програми включає методику та техніку дослідження, тобто опис прийомів збору, обробки та аналізу соціологічної інформації.

Особливість соціологічних досліджень полягає в тому, що більшість висновків в них засновано на інформації, отриманій в результаті вибіркового обстеження. Це є можливим лише при дотриманні вимог репрезентативності. В програмі ці питання вирішуються шляхом визначення обсягу та характеру вибірки. Співвідношення вибіркової сукупності, яка є своєрідною моделлю об’єкта, з самим об’єктом (генеральною сукупністю) визначається в програмі з допомогою дослідно-статистичних та математично-статистичних методів.

Залежно від специфіки об’єкта, а також характер інформації, яка вже є про об’єкт, що досліджується, відбувається вибір методів збору соціологічної інформації – спостереження, анкетування, інтерв’ювання і т. п. І на цій основі розробляється інструментарій дослідження (анкети, опитувальні аркуші, картки спостереження та ін.). В програмі відзначаються також методи обробки та аналізу отриманої інформації, що передбачає визначення, яким чином це буде здійснюватися, з використанням яких пакетів прикладних програм для ЕОМ.

Отже, переконуємось, що складання програми – це складний процес, який вимагає високої професійної кваліфікації, творчого ставлення і чималої витрати часу. Ретельно підготовлена програма – гарантія успіху прикладного соціологічного дослідження, обгрунтованості його результатів, їх теоретичної і практичної цінності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)


Програма соціологічного дослідження - Довідник з соціології


Програма соціологічного дослідження