Протестантизм

Політологічний словник

Протестантизм (від. лат. protestans – той, що прилюдно доводить) – один із основних (поряд із православ’ям і католицизмом) напрямів у християнстві. Виник унаслідок Реформації – релігійного, соціально-політичного руху ХУІ-ХУІІ ст. у Західній Європі, спрямованого на відновлення чистоти католицької церкви. Виокремлюють два етапи розвитку П.: 1) ранній (XVI ст.), пов’язаний із появою таких напрямів, як лютеранство, кальвінізм й англіканство; 2) пізній (постреформаційний), що тривав із кінця XIX – протягом XX ст., пов’язаний

із пієтизмом і виникненням таких об’єднань, як методисти, баптисти, квакери, мормони, адвентисти, свідки Ієгови, п’ятидесятники. Більшість церков у П. поділяє спільні для всіх християн фундаментальні віросповідні принципи. Водночас їх віровчення і культ мають певні особливості. Всупереч претензіям церкви на посередницьку роль між людиною і Богом, П. оголосив особисту віру єдиним шляхом спасіння, Біблію – єдиним джерелом одкровення, спростувавши священні перекази. Через ідею даром даної
благодаті обгрунтовано принцип загального священства віруючих, відкинуто інститут чернецтва, закладено основи демократизму церковного життя, зокрема впроваджено виборність і підзвітність священика. Із таїнств більшість протестантів визнають лише хрещення і євхаристію (причастя). У П. оздоблення церков спрощено, богослужіння зведено до проповідей, молитов і співу. Відкинуто поклоніння іконам, мощам та святим. Віруючий у П. – людина, яка усвідомлює гріховність своєї природи і через молитву просить Бога про порятунок. Аби досягнути останнього, молитва мусить бути підсилена сумлінним виконанням мирських справ. За мірою такої сумлінності, згідно з П., Бог судить про міць віри і бажання порятунку. Єдиного світового центру П. немає. Поширений на всіх континентах планети. В Україні існує з XVI ст., переважно у формі пізніх течій. Упродовж 90-х років XX ст. протестантські громади кількісно зросли у 2,4 разу. Сьогодні церкви протестантського напряму є наймасовішими серед аналогічних напрямів у країнах СНД. До найчисленніших належать євангельські християни – баптисти, християни віри євангельської (п’ятидесятники), адвентисти сьомого дня, свідки Ієгови. Популярними є також реформати, євангелісти, лютерани, адвентисти – реформісти, пресвітеріани тощо. Постійно зміцнюється матеріальна база їхньої релігійної діяльності. Активно ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська та благодійницька робота. П. стає дедалі помітнішим елементом конфесійної картини України.

Академічне релігієзнавство. – К., 2000; Головащенко С. Історія християнства. – К., 1999; Очерки истории западного протестантизма. – М., 1995; Християнство і проблеми сучасності. – К., 2000; Християнство: контекст світової історії і культури. – К., 2000.

А. Черній




Протестантизм