Українська мова
Синтаксис
Пряма мова, непряма і невласне-пряма мова
В українській мові є три способи передачі чужої мови: пряма, непряма і невласне-пряма.
Пряма мова
Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що повністю зберігає лексику, синтаксис та інтонацію висловлення мовця. Пряма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов’язково має при собі слова автора, їх називають авторським введенням.
Відповідно до місця прямої мови речення з нею можуть мати таке пунктуаційне оформлення (А, а
А: “П”.
А: “П!”
А: “П?”
“П”, – а.
“П!” – а.
“П?” – а.
“П,- а,- п”.
“П? – а.- П!”
“П!- а,- П”.
“П,- а.- П”.
Пряма мова може стояти:
1. Після слів автора:
Про Івана Франка Максим Рильський сказав: “Як не міг Леонардо да Вінчі бути тільки живописцем або тільки скульптором, так не народжений був Іван Франко на те, щоб усю силу свого розуму, темпераменту й талану спрямувати якимось одним річищем… Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-дослідником,
2. Перед словами автора:
“В умовах власної держави Довженко виріс би на світового генія”, – сказав у своєму виступі на урочистому зібранні Євген Маланюк.
3. Перед словами автора і після них, отже, ніби розриватися словами автора:
“Життя мені всміхалося, – говорив Іван Франко, – а діти були тим весняним промінням, яке зігрівало моє серце”.
Пряма мова може оформлятися у виді діалогу, якщо передається розмова, суперечка двох осіб, і полілогу, якщо в розмові беруть участь кілька чи багато осіб:
–Хіба це горщик?! – вихваляє гончар якійсь молодиці своє череп’я. – В ньому більше дзвону й приварку, нід в іншій голові…
–Ось Варвара, що ніч обірвала, а день доточила! – вигукує маляр і показує жіноцтву молодісіньку веселооку в стрічках Варвару, що зовсім не схожа на святу.
–Чого ж твоя Варвара в стрічках? – підозріло допитується немолода жінка.
–Бо вона ще не дожила до ваших років. Їй теж хочеться подівувати…
–Беріть, чоловіче, дешевше за кадуб.
–Ніяк не можу дешевше, – впирається статечний бондар з вусами Тараса Бульби. (Стельм.)
У драматичних творах діалоги й полілоги складають основний текст, тому там лапки й тире не ставляться, а називаються імена персонажів:
Гаральд: Щоправда, є одна у мене шана, Я пам’ятав священний заповіт Зірвать тобі з могили Іоанна Тюльпан, лілею чи рожевий цвіт. Але пізнай, моя Єлизавето, Хай не сумує серце золоте: Немає квітів на труні поета. Один лиш терен дикий там росте.
Єлизавета: Така судьба усіх свівців чудових – Їх тернами увінчує життя…
Гаральд: Зате не в’яне цей вінок терновий, Для тебе я зірвав оце гілля І в золото оправив та рубіни.
(І. Кочерга)
Якщо немає можливості виділити ім’я чи назву дійової особи, то після них ставлять двокрапку:
Марія: Куди ви, дівчата? Галя: В бібліотеку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)