Соціологія короткий енциклопедичний словник
ПСИХІКА СОЦІЄТАЛЬНА (від лат. societas – спільність) – це історико-культурна і психол. готовність соціуму до відтворення певних поведінкових моделей реагування на проблемну ситуацію, необхідність вирішення нових завдань, які висуває перед людьми життя.
П. с. – це своєрідна психокультура, втілена у матеріальні явища (предмети культури і побуту, мову, архітектуру, музику, літературу, живопис, ритуали, традиції та ін.), енергію (ритми соціуму, які знаходять відображення в поведінці, міміці
П. с. (тобто психіку цілої спільноти, певного невипадкового людського угруповання, як-то суспільство, нація, етнос, сім’я чи соціальна організація) ще наз. ментальністю, духом народу тощо. П. с. сприймається як мозаїка: зблизька візерунок не побачиш. Можна сказати, що у
П. с. складається з деякої групи властивостей, станів і процесів, і через свою складність і багатовимірність вивчається за допомогою структурно-функціональної моделі.
Модель П. с. включає в себе шість пар властивостей психіки соціуму (екстраверсія – інтроверсія, раціональність – ірраціональність, емоційність – прагматичність, сенсорність – інтуїтивність, екстернальність – інтернальність, інтенціональність – екзекутивність); три взаємоперехідних соцієтальних стани (конверщйний, або “так”, коригуючий, або “ні”, хаотичний, або “інше”) та п’ять соцієтальних процесів (ідентифікація, інвестиція, маргіналізація, девіація, індивідуація).
Ці компоненти моделі П. с. відображають головні риси певної цілісності, напр., укр. соціуму. Йдеться про домінуючі, а не виняткові тенденції. Поведінкові установки, психол. пріоритети, духовний досвід та ін. є саме тими умовами, крізь призму яких особистість засвоює соціальний досвід соціуму, з окремих компонентів якого у свою чергу складається її індивідуальність.
Без пізнання головних особливостей соціуму за параметрами такої моделі соціологія не здатна адекватно тлумачити ряд проявів соціального процесу, соціальних змін, валідно інтерпретувати результати емпіричних досліджень. Ця модель являє собою певний інструментарій, технологію вивчення глибинних соціально-психол. і духовних параметрів соціуму.
У ході осягання людським розумом фактів втручання в життя людей чогось об’єктивно існуючого, але непредметного, не наочного і тому незрозумілого, з’являлися такі поняття, як “божественне”, “космічне”, “самодетерміноване”, “структуроване зсередини”, “нелогічне”, “ірраціональне”, “метакультурне”, “тонкоматеріальне”, “ментальне” та ін., що символізували т. зв. четверте вимірювання світу. П. с. – це своєрідний кістяк цього четвертого вимірювання, проекція якого утворює менталітет і взагалі сусп. психологію і сусп. свідомість соціуму. Якісне наповнення цього кістяка дає змогу дослідникові чіткіше відрізняти один соціум від іншого і в кінцевому підсумку виявляти роль об’єктивного закону розвитку будь-якого соціуму. А натяк на принципову непізнаванність цього закону, який фіксується у поняттях, що ототожнюють глобальну об’єктивність і “божественність”, значно пом’якшується завдяки реальній наук, можливості дешифрування феномена П. с.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)