ПСИХОЛОГІЯ

Культурологічний словник

ПСИХОЛОГІЯ (грец. – душа та слово, вчення) – наука про закономірність виникнення і діяльності психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими компонентами діяльності та спілкування людей, поведінки тварин. Об’єктом вивчення П. є психіка як функція мозку, яка виявляється у відображенні мозком навколишнього середовища, і внутрішніх станів живої особи, її зв’язків із об’єктивним світом. Вихідною категорією П. є відображення об’єктивної дійсності. Вищою, хоча і не єдиною, формою

відображення у людини є її свідомість. П. вивчає умови і механізми зв’язків між неосмисленими формами психічного відображення і свідомістю. П. вивчає закономірності психіки, формування психічних властивостей людини в єдності філогенетичного і онтогенетичного розвитку. П., з одного боку, тісно пов’язана з біологічними науками, зокрема фізіологією, а з другого, – з соціологією, педагогікою, історією культури, логікою. Специфічно людські форми психіки – свідомість і самосвідомість – передусім вивчає П. Сучасна П.- розгалужена система знань, яка, окрім загальної П., налічує близько 40 психологічних
дисциплін (зоопсихологія, психофізіологія, нейропсихологія, психологія праці, космічна П., педагогічна П., соціальна П., політична П., юридична П., психологія особистості, управління, пропаганди, спорту тощо). Для вивчення психічної діяльності П. використовує сукупність методів: спостереження, лабораторний експеримент (констатуючий і формуючий), природний експеримент, аналіз продуктів діяльності, порівняльно-генетичний метод, моделювання психічних процесів, метод психологічних тестів, експертних оцінок, інтерв’ю, анкетування. У сучасній П. широко використовуються електронно-обчислювальна техніка, електричні, хімічні та інші індикатори для глибинного аналізу психіки. Початкові відомості про психічне життя виникають у стародавньому світі (Індія, Китай, Єгипет, Вавілон, Давня Греція, Рим). Психологічні знання з античних часів розвивалися в надрах філософії і медицини. Старогрецькі лікарі Гіппократ, Ерасистрат знали, що органом психіки є мозок, душу людини тлумачили як речовинну частку космосу. Видатним здобутком античності є трактат Аристотеля “Про душу”. Знання про психіку зустрічаємо у писемних пам’ятках Київської Русі – “Повести временных лет”, “Поученні Володимира Мономаха” та ін. Систематичні курси П. читали у Київській колегії (пізніше Академії) І. Гізель, Й. Кононович – Горбацький, Ф. Прокопович. До початку XIX ст. психологічні знання розвивалися в надрах філософії. Відокремлення П. від філософії і оформлення в окрему науку припадає на другу половину XIX ст. і пов’язане зі створенням німецьким ученим В. Вундтом першої експериментальної лабораторії у Лейпцигу (1879).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


ПСИХОЛОГІЯ - Культурологічний словник


ПСИХОЛОГІЯ