Тема 1. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування. Стилістична диференціація української літературної мови
4. Стилістична диференціація української мови
ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ
Публіцистичний стиль української мови започатковувався одночасно з художнім, офіційно-діловим, науковим. Проте тривалий час публіцистичний стиль не мав повноцінного розвитку через втрату українським народом державності, через постійні заборони української мови. Публіцистичний стиль – це стиль суспільної комунікації,
Публіцистика є ніби проміжною сферою художнього, ділового і наукового спілкування, вона синтезує в собі частину функцій, мовних ознак та
Сфера використання публіцистичного стилю – громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.
Основне призначення – служити розв’язанню суспільно-політичних питань, активно впливати на читачів, переконувати у справедливості певної ідеї, спонукати їх до творчої діяльності, пропагувати прогресивні ідеї, учення, знання, здоровий спосіб життя. Сфера використання і призначення публіцистичного стилю вплинули на формування його відповідних ознак: логізація та емоційна виразність, оцінка – соціально-політична, ідеологічна, естетична, моральна, пристрасне ставлення до предмета мовлення, змісту, інформації, поєднання точності висловленої інформації, наукових положень з емоційно-експресивною чи імперативною образністю художнього конкретно-чуттєвого бачення питання чи проблеми.
До основних ознак публіцистичного стилю належать: спрямованість на новизну; динамічність; актуалізація сучасності; інформаційність; політична, суспільна, морально-етична оцінка того, про що пишеться або мовиться; синтез логізації та образності мовного вираження, що нагадує про близькість публіцистичного стилю до наукового і художнього; документально-фактологічна точність; декларативність; закличність; поєднаність стандарту й експресії; авторська пристрасть; емоційність, простота і доступність; переконливість. Усі ці й інші ознаки створюють враження “багатостильовості” публіцистичного стилю, який настільки розростається й розгалужується поза власне публіцистичним, що підстилі дають підстави називати їх окремими стилями (газетним, журнальним, телевізійним тощо).
Основні мовні засоби публіцистичного стилю – це сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. З одного боку, у ньому широко використовується суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, учасників, місця), а з іншого – багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу читача і вплинути на нього, художні засоби – тропи і фігури. Всі лексеми, як правило, чітко поділяються на позитивно-оцінні й негативно-оцінні. Навіть при художньому домислі в публіцистичному стилі авторське “я” збігається з фактичним мовцем.
Висловлювання образне, емоційне, логічне.
Широке використання суспільно-політичної, економічної, юридичної, культурно-освітньої лексики, в певних межах – і філософської, технічної, сільськогосподарської
Уникнення буденних, емоційно нейтральних слів, обрання слів, які виражають почуттєвість, експресію: хлібороби – творці високих врожаїв, селяни – трудівники полів, помірковане використання іншомовних слів – геноцид, статус, диференціація.
Газетний жанр подекуди характеризує пишномовність вислову, патетичність, запал, ентузіазм, схвильованість. Залежно від жанру використовуються слова в трохеїчному, переважно метафоричному значенні. Фразеологізмів найбільше в жанрах, споріднених із художніми текстами (нариси, оповідання, есе, меншою мірою – фейлетон, гуморески).
У більшості жанрів слова вживаються з найрізноманітнішими словотвірними афіксами – префіксами й суфіксами – безаварійний, безбілетний, безвідмовний.
Вживання паралельних форм одного й того ж слова – синові й сину.
Не допускається не літературно сконструйовані форми речення.
Сфера застосування, призначення публіцистичного стилю і ознаки, яким він має відповідати, виробили в ньому певні мовні форми вираження. Насамперед до таких можна зарахувати суспільно-політичну лексику: актив, актуальність, громадський, громадянин, держава, ідея, ідейність, ідейний, політика, політичний, прогрес, прогресивний, так і загальновживану, що часто вживається у суспільній сфері і набула такого контекстного значення: боротьба (сил), вогнище (війни), змагання (систем), проблема (роззброєння), розвиток (ідей), нарада (у верхах) тощо.
Слід зазначити, що публіцистичний стиль завжди виражає протистояння певних сил. Це його обов’язкове призначення й головна ознака.
В публіцистичному стилі виділяється кілька підстилів, кожний з яких має свої жанрові й мовні особливості:
– власне публіцистичний, або стиль засобів масової інформації (газети, часописи, радіо, телебачення, реклама),
– художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе),
– науково-публіцистичний (критичні статті, аналітичні огляди, соціальні портрети тощо).
Кожний підстиль виробив свої мовні ознаки: систему композиційних прийомів та усталених зворотів, сукупність експресивно-образних засобів.
ПС має свої специфічні жанри.
Передова (передовиця) – перша стаття (колонка), в якій викладено офіційний погляд редакції (влади, партії або громадської організації) на актуальну проблему, тему, питання.
Репортаж (фр.) – розповідь з місця подій, оперативний жанр преси, радіо, телебачення, в якому динамічно, з документальною точністю показується дійсність через сприйняття її автором. Є репортажі подієві, неподієві, проблемні, сюжетні, репортажі-роздуми тощо.
Замітка – найпростіший і найоперативніший інформаційний жанр, у якому повідомляється про конкретні факти, події, явища життя з метою пізнавального чи суспільно-політичного впливу на читача.
Основна вимога до заміток – висока інформаційна місткість тексту. Вона досягається точністю фактажу, чіткістю і стислістю викладу думок. Замітки бувають хронікальні, повідомлювальні, полемічні та ін.
Інтерв’ю (англ. interview, букв. – зустріч, бесіда) – жанр у розмовній формі бесіди автора з компетентними людьми на суспільно важливу тему. Інтерв’ю бувають протокольні, офіційні, інформаційні (повідомлювальні), проблемні, аналітичні та ін. Це, власне, і є публіцистичний діалог.
Нарис – жанр, у якому на документальній основі, але з використанням художньо-публіцистичних прийомів зображується об’єктивна картина дійсності або порушується важлива суспільна чи виробнича проблема.
Фейлетон (фр. feyleton, від аркуш) – жанр гумористичного або сатиричного спрямування. Фейлетони пишуться переважно на злободенні, болісні теми.
Памфлет (англ. pamphlet, від назви комедії XII ст. “Памфі-ліус”) – жанр, в якому гостро викривають політичне, суспільне явище чи особу. Памфлет узагальнює численні негативні вияви і дає їм нищівну сатиричну характеристику. Основна ознака памфлету – типізація індивідуального, яке набуває поширення і стає фактором регресу. Типізація негативного індивідуального дає сатиричний образ, в основі якого завжди гіпербола або гротеск, асоціативність, паралелізм різноманітних логічних ходів. У памфлеті завжди на першому плані навіть не самі особи, явища чи факти, а їх моральні, соціальні, індивідуально-авторські оцінки.
Стаття. До публіцистичних жанрів відносять і статті, в яких за допомогою логічних і образних суджень аргументовано, переконливо досліджуються й узагальнюються важливі явища та проблеми суспільства.
Майстерне виголошення досконалого публіцистичного тексту називають ораторським. Тому можна вважати, що вислів “ораторський стиль” означає усну форму публіцистичного стилю, ці поняття близькі.
З відродженням українського національно-культурного життя і здобуттям незалежності України в публіцистичному стилі відбуваються великі зміни. З одного боку, починається пасивізація радянських ідеологем, тобто вони виходять з активного вжитку в пасивний словник; з другого боку, повертаються до життя й активізуються українські слова і вирази – носії української національної ідеї, фактів і явищ, лексеми, що були заборонені, несправедливо вилучені і забуті: соборність, соборник, державність, державний, суверенітет, суверенність, незалежна, самостійна Україна, Українська Народна Республіка, Акт злуки УНР із Західною Українською Народною Республікою, Українська повстанська армія; назви української національної символіки: тризуб, жовто-блакитний прапор, синьо-жовтий прапор, гривня; назви козацьких військових атрибутів: гетьман, булава, сотник, отаман, козак, козацтво. В українську мову, і найбільше в її публіцистичний стиль, повернулися українські антропоніми – імена заборонених і забутих визначних політичних, культурних, релігійних діячів України, провідників і сподвижників національних визвольних змагань, творчої і наукової інтелігенції: Симона Петлюри, Василя Липинського, Степана Бандери, Романа Шухевича, митрополита Іларіона (І. Огієнко) і багатьох інших.
У власне публіцистичному стилі сформувалася традиційна й постійно продукується нова суспільно-політична лексика і фразеологія: президентське вето, народ, демократія, суспільство, Українська держава, конституція, парламент, парламентаризм, депутат, права людини, правозахисник, консолідація національно-демократичних сил, урядовці, можновладці.
Суспільно-політична лексика характеризується наявністю сем, співвідносних з поняттями “суспільство”, “політика”, “держава” або дотичних до них та об’єднаних навколо гіперсем.
За спільними семантичними компонентами серед суспільно-політичної лексики умовно можна вичленувати такі групи:
1. Лексеми, що відображають політичне життя суспільства. Це передусім ідеологеми, тобто такі мовні одиниці, які називають систему концептуально оформлених ідей, політичних поглядів, світоглядів, течій, сформованих партіями, рухами, громадськими організаціями, визначними політиками: демократія, капіталізм, консерватизм, більшовизм, шовінізм, європеїзація, глобалізація. До цієї групи можна віднести власні назви політичних партій, організацій, об’єднань, рухів, угруповань та їхніх членів: партія “Реформи і порядок”, партія “Трудова Україна”, блок “За єдину Україну”, блок “Наша Україна”, Всеукраїнське об’єднання “Справедливість” та ін.
Виразну стилістичну аксіологічну конотацію мають номени суб’єктів політики, політичних груп і напрямів, політичних явищ і акцій, зокрема пов’язаних з виборами: демократ, партократ, ліві, праві, державник, опозиціонер, компартієць; політична тусовка, війна компроматів, брудні технології, чорний піар та ін.
2. Лексика, що відображає функціонування державного устрою і законодавчого апарату та властивих їм ознак і функцій: Адміністрація Президента, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, парламент, департамент, державна адміністрація, правоохоронні органи; назви носіїв державної влади: урядовці, чиновники, силові структури, мер; назви політичної діяльності, стосунків і конкретних акцій: декларація, мораторій, політиканство, обструкція, пресинг, репресія, блокування, консенсус, імпічмент, конфронтація, лобізм, протистояння, популізм та ін.
3. Лексика на позначення суспільних ідейно-моральних понять: патріотизм, свобода, волелюбність, толерантність, громадянська злагода, солідарність, гуманізація, соборність, незалежність та ін.
У сферу суспільно-політичної лексики екстраполюється лексика інших сфер діяльності і галузей науки та життя: економіки, екології, права і криміналістики, освіти, культури, релігійних конфесій. Оскільки публіцистичне мовлення є “живим”, сьогочасним і від того динамічним, частина його лексики перебуває у безперервному русі, зазнає семантичних модифікацій і конотацій, словотвірних інновацій, реактивації пасивних одиниць, рецепції іншомовних запозичень, що суттєво розширює палітру стилістичних значень (відмивання грошей, тіньова економіка, резонансне вбивство, остарбайтер, валютний коридор, європеїзація, псевдо-реформи, пролонгація, транш, профіцит та ін.).
Відбувається створення нових назв і виразів та до розвитку нових значень у загальновідомих словах: ланцюг єднання, державотворення, національна самосвідомість, партизація, департизація, війна компроматів, політизація, зустріч без краваток, ліві, лівоцентрист, праві, правоцентрист, шокова терапія.
Збурення політичного життя, яке настає в передвиборний період, позначається на мові засобів масової інформації. Серед лексичних новацій значна частина – це назви фірм, підприємств, установ і організацій, що виникли недавно в результаті співробітництва українських виробників і підприємців із зарубіжними.
На відкритість сучасного українського суспільства, розвиток економічних і культурних зв’язків України із західним світом українські засоби інформації відреагували масовим запозиченням чужих слів: ваучер, відеокліп, діджей, імідж, хіт тощо.
У період утвердження державності країни і мови природним є прагнення до термінотворення на власне мовній основі. Повертається забута лексика, наприклад, в освітню систему України повернулись окремі, колись традиційні, форми навчання і відповідно слова, похідні від них утворення і словосполучення: гімназія, гімназист, гімназистка, гімназійний (клас); ліцей, ліцеїст, ліцеїстка, ліцейна (програма); бакалавр; магістр; тест.
Особливістю публіцистичного стилю є експресивний синтаксис з риторично-питальними реченнями, вставними конструкціями, звертаннями, модифікованими фразеологізмами, багатозначною й експресивно-емоційною та імперативною лексикою, неологізмами та алюзіями.