Predmety


Риторика як складова стилістики

Стилістика української мови

Риторика як складова стилістики

Важливим елементом стилістики, загальної теорії й практики культури мовлення є ритори к а (грец. rhetor – оратор) – наука красномовства (ораторського мистецтва). Риторика – це також навчальний предмет, у якому викладено теорію красномовства, ораторського мистецтва. Таку назву мають і особливі навчальні підручники, посібники: Старовинні риторики перелічували багато наук, конче потрібних ораторові. Лексема “риторика” нерідко використовується метафорично, переносно: Лист був написаний просто, щиро, без фальшивої риторики (І. Франко). В минулому риторикою називали молодший клас духовної семінарії: Йому заманулося женитись, і він, скінчивши риторику й філософію, …поїхав шукати собі жінки (І. Нечуй-Левицький).

Риторику можна вважати однією з особливих частин і виявів стилістики як загального вчення про функціонально найумотивованіше користування мовою. Риторика спирається на ту частину мовознавчих узагальнень, знань, які грунтуються на особливій теорії і практиці мовленнєвого красномовства, передусім ораторського. Її основи сформувались уже в Давній Греції (Перікл, Сократ, Аристотель, Платон, Демосфен та ін.), розвинулись у Давньому Римі (Цицерон, Квінтіліан та ін.), пізніше своєрідно й частково поширились в епоху середньовіччя (умовно від падіння Римської імперії в 476 р.) і до часів Відродження, або Ренесансу (в Італії у XIV – XVI ст., в інших країнах Західної і Центральної Європи – у XV – XVI ст.). Це був час переходу від середньовічної культури до культури Нового часу.

Окремі положення з риторики простежуються в Ізборниках Святослава 1073 і 1076 р. Видатними ораторами, отже й зачинателями вітчизняного риторичного слова, були митрополит Іларіон, церковно-освітній діяч Кирило Туровський (XII ст.). У XVI – XVII ст. ораторського мистецтва навчали в братських школах і в Києво-Могилянській академії (заснованої в 1632 p.). Навчання в ній відбувалося за латинськими підручниками періоду античності, але поступово створювались і підручники-посібники з риторики: Йосифа Кононовича-Горбицького (латинською мовою, 1637; Йоаникія Галятовського – “Ключ разумєнія” (давньою українською мовою, 1659; 1665), твори Антонія Радивиловського (помер 1688), Лазаря Барановича (1620 – 1693), Стефана Яворського (1658 – 1722), Димитрія Ростовського (Туптала) (1651 – 1709), Феофана Ирокоповича (1681 – 1736), Георгія Кониського (1713 – 1795). Ці та інші діячі української культури зробили значний внесок до теорії і техніки риторичного мовлення, яке формувалось на усталених на той час зразках церковно-релігійних проповідей, промов, інших богословських, морально-повчальних поетичних і навіть драматичних творів. Риторику як мовленнєве красномовство можна умовно трактизувати як давній особливий мовний стиль. У стінах Києво-Могилянської академії (у 1701 р. за царським указом Петра І їй надано титулу і прав академії і перейменовано на Київську академію) було розвинено теорію і мовленнєву практику традиційних для Європи доби Відродження трьох стилів (“слогов”) – високого, середнього і низького, успадкованих ще з античності.

Мовлення в межах високого стилю зазвичай урочисте, пишномовне, йому властиві:

– художні засоби: метафора, метонімія, синекдоха, антоніми, повтори, алегорія, перифраз, гіпербола та ін.;

– розгорнуті фрази, інверсія, риторичні запитання;

– повторювані вигуки тощо.

У високому стилі розповідалось про важливі події, видатних осіб.

Врівноважено спокійна, поміркована розповідь тільки з частковим застосуванням художніх засобів, живої народної лексики і фразеології притаманна середньому стилю, мовними засобами якого повідомляли про менш важливі соціальні події.

Розповіді про буденні події, справи (сімейні, побутові й повсякденні стосунки, про сільськогосподарську працю, ділові зв’язки мовців тощо) викладались у низькому стилі (Феофан Прокопович запровадив назву простий стиль). Для нього характерне емоційно нейтральне, звичне мовлення з мінімальним використанням художніх засобів (метафори тощо).

Теоретичні основи риторики викладено в енциклопедії “Українська мова” (2000), у підручнику для студентів – філологів Л. Мацько, О. Сидоренко та ін. “Стилістика української мови” (2003) та ін.

Як слушно зауважують мовознавці (Л. Мацько та ін.), витоки сучасної стилістики, її важливу культурну минувшину започатковано античною риторикою. Антична риторика як наука красномовства грунтувалась на таких мовленнєвих якостях оратора, якими він досягав у своїх прилюдних виступах найбільшої майстерності, вишуканості. Основою для цього слугували його обдарування, навчання і вправи. Оратор – промовець повинен був по-особливому дбати і про правильність, і про естетичність свого мовлення. Крім того, мова ораторського твору мала відрізнятися від повсякденної мови. Прикладами красномовства є такі фрази: Заговори, щоб я тебе побачив (Сократ); Красномовство є мистецтво керувати умами (Платон); Найкращий оратор той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження (Цицерон); Спочатку було Слово (Євангеліє від Іоанна); Істина ж і благодать слугами суть майбутньому віку, життю нетлінному (Іларіон); З видимого пізнай невидиме (Г. Сковорода) та ін.

Риторика – це одне з відгалужень стилістики як теорії і практики найдоцільнішого мовлення. Вона зорієнтована на формування у мовців здатності висловлюватись красномовно, поважно, інколи й іронічно, але зазвичай без звичної буденності. Невипадково риторичне мовлення завжди особливо виразне й типове для певних жанрів публіцистичного стилю мови, особливо коли автор художньо, з виразною почуттєвістю розповідає про щось життєво важливе: Все йде, все минає – і краю немає; І за що його, святого, мордували, Во узи кували, І главу його честную терном увінчали; Способники святої волі – Із тьми, із смрада і з неволі Царям і людям напоказ На світ вас виведу надалі. Рядами довгими в кайданах… (Т. Шевченко).

Отже, риторичне мовлення завжди стилістично виразне, комунікативно зорієнтоване на красномовність, ораторство, через що повинно сприйматись як неповторно оригінальне, таке, в якому кожен з його творців виявляє свою індивідуальність, особистість, особистісність, своє Я.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...