Рівні організації організму людини

Відповіді на питання до екзамену з курсу Основи біології та генетики

Рівні організації організму людини.

1.1. Молекулярний рівень

Молекулярний рівень організації живої матерії є предметом вивчення молекулярної біології, яка вивчає будову молекул білків, нуклеїнових кислот, жирів та інших речовин і їхню роль у життєдіяльності клітини. На цьому рівні досягнуто великих практичних успіхів у галузі біотехнології і генної інженерії.

– органогенні елементи(ті що будують організм) складають 95-98% складу живого організму.

макроелементи – їх частка складає близько 2% складу клітин (кальцій, калій, фосфор…)

– мікроелементи, їх частка становить набагато менше 0,001% (мідь, марганець, цинк)

– неорганічні речовини, до них належать вода 65-70%, мінеральні речовини; вода складає основу внутрішнього середовища організму і виконує дуже важливі функції:

1) є добрим розчинником

2) забезпечує об’єм, пружність клітин

3) бере участь у регуляції температури тіла

4) у воді проходять усі процеси обміну речовин та енергії.

– органічні сполуки

1) білки виконують: будівельну, ферментативну, захистну, транспортну

та енергетичну функцію.

2) вуглеводи-основна роль – джерело енергії.

3) жири-(зазвичай нерозчинні у воді), виконують функції: енергетична, будівельна

4) нуклеїнові кислоти; розрізняють 2 види: – дезоксирибонуклеїнова кислота – ДНК беруть участь у збережені передачі та реалізації спадкової інформації клітин. – рибонуклеїнова кислота-РНК, забезпечують синтез усіх білків організму, і передачі спадкової інформації від батьків до нащадків.

1.2. Клітинний рівень

Особливий рівень організації живої матерії – клітинний; біологія клітини (цитологія) – один з основних розділів сучасної біології, включає проблеми морфологічної організації клітини, спеціалізації клітин у ході розвитку, функцій клітинної мембрани, механізмів і регулювання поділу клітин. Ці проблеми мають особливо важливе значення для медицини, зокрема становлять основу проблеми раку.

Клітина-складна цілісна фізіологічна система, у якій відбуваються всі процеси життєдіяльності: обмін речовин і енергії, подразливість, ріст, самовідтворення.

Всі клітини мають: цитоплазму, органели, ядро, а зовні вкрите мембраною.

Клітинна мембрана виконує такі функції:

– відокремлює внутрішнє середовище клітини від зовнішнього, виконуючи захисну функцію;

– регулює обмін речовин між внутрішнім і зовнішнім середовищем клітини; має вибіркову проникливість.

– сприймає хімічні, електричні, термічні та інші подразнення.

На поверхні мембрани містяться спеціальні білки, здатні реагувати на ці подразнення-рецептори.

Цитоплазма-в’язка, напіврідка речовина, що на 90% складається з води, в якій містяться не органічні та органічні молекули, а також органенели.

Органели-це постійно діючі структурні елементи клітини: ендоплазматична

Сітка-це розгалужена система мембранних канальців, трубочок, видовжених пухерців і сплющених мішечків., виконує функцію основи(скелета) клітини. Рибосоми – утворення, що беруть участь у синтезі білків.

Мітохондрії-дрібні об’ємні двошарові паличкоподібні багатоскладові структури. Виконує надзвичайно важливу функцію дихання клітини, тобто засвоєння нею кисню, потрібного для клітинних хімічних реакцій.

Комплекс Гольджі – зберігаються і виробляються різні секрети(ферменти або гормони); внутрішньоклітинний транспорт поживних речовин. Лізосоми – невеличкі тільця, що містять ферменти, здатні розщеплювати органічні речовини, бактерії. Клітинний центр, ще називають-центросома, бо він іноді займає геометричний центр клітини. Ядро-обов’язкова і найбільша за розмірами складова клітини. Функції: 1) центр управління всіма процесами, що проходять у клітині.2) зберігає і передає під час поділу спадкову інформацію дочірнім клітинам.

1.3. Клітинно-органний рівень

На органно-тканинному рівні основні проблеми полягають у вивченні особливостей будови і функцій окремих органів та тканин, з яких побудовані органи.

Тканина-система клітин та міжклітиної речовини, що має єдину або подібну будову, виконує в організмі одну і ту саму функцію та мають спільне походження.

Епітеліальна тканина-шар клітин, що лежить на базальній мембрані, під якою розміщена пухка волокниста сполучна тканина. Виділяють епітелій-одношаровий, багатошаровий, залозистий епітелій. Функції – захистна, секреторна.

Утворює зовнішні покриви тіла, слизові оболонки внутрішніх органів, залози внутрішніх та зовнішніх секреції.

Сполучна тканина-наявність клітин та міжклітинної речовини, яка складається з різних волокон та основної речовини. Виділяють: кісткова, її функції – захисна, опорна, кровотворна; місцерозташування – скелет. Хрящова – захисна, опорна-органи. дихання, скелет. Волокниста: опорно-захистна, місце розташування внутрішні органи. Жирова – запасаюча, захисна. До запасаючої належить підшкірна клітковина. До захисної-внутрішні органи. Кров-дихальна, транспортна, захисна. Місце розташування-порожнина серця, кровоносні судини

М’язова тканина має спеціальні скорочувальні волокна. Розрізняють: поперечно-смугасто-скелетну. Основна функція-скорочення. Місце розташування: опорно-руховий апарат тіла та деякі внутрішні органи. Поперечно-смугаста-серцева, основна функція-скорочення. Вона встіляє серце. Гладка. Функція – скорочення. Розташована в мускулатурі травного тракту, кровоносних та лімфатичних судин та їхніх внутрішніх органів. Нервова-основна тканина центральної та периферичної нервової системи. Забезпечує узгоджену діяльність різних систем органів. Забезпечує зв’язок організму з навколишнім середовищем., пристосування обміну речовин до різних умов. Утворює-головний та спинний мозок, нервові вузли та волокна.

1.4. Організменний рівень

На організменному рівні вивчають особину – організм як єдине ціле, елементарну одиницю життя, оскільки поза особинами в природі життя не існує. При цьому вивчають характерні ознаки будови організму, фізіологічні процеси та нейрогуморальну регуляцію їх, механізми забезпечення гомеостазу та адаптації.

Організм-це історично сформовані системи органів, які об’єднані в єдину цілісну систему, що постійно взаємодіє з зовнішнім середовищем. В організмі клітини, тканини, органи і системи органів, а також рідини об’єднані в єдиний механізм, який здатний до самовідтворення, самовідновлення й саморегуляції. Організм може існувати тільки в тому випадку, коли він на зміни середовища відповідає певними пристосовними реакціями, що спрямовані на збереження гомеостазу. Гомеостаз-сталість умов життєдіяльності клітин у внутрішньому середовищі, що відбувається завдяки обміну речовин та адаптації. Адаптація організму до зовнішнього середовища-взаємозв’язок з оточуючим середовищем і пристосування організму до його умов. Регуляція процесів життєдіяльності забезпечується біохімічними перетвореннями впродовж усього онтогенезу за участю ферментів, гормонів, біологічних активних речовин, стимуляторів та інгібіторів росту.

1.5. Популяційно-видовий рівень.

На популяційно-видовому рівні є фактори, що впливають на чисельність популяцій, проблеми збереження зникаючих видів, динаміку генетичного складу популяцій, дію факторів мікроеволюції.

Популяція-сукупність вільно схрещуваних особин одного виду, яка тривалий час існує на певній частині ареалу відносно відокремлено від інших сукупностей того самого виду.

Популяція-це елементарна одиниця еволюції тому, що: у популяції постійно виникають спадкові зміни, які забезпечують генетичну неординарність; діють боротьба за існування та природний добір, завдяки яким виживають і дають потомство тільки особини з корисними в даних умовах змінами; у популяціях діють і елементарні фактори еволюції (хвилі життя, дрейф генів та ізоляція).

1.6. Біоценотичний рівень.

На біоценотичному і біогеоценотичному рівнях провідними є проблеми взаємовідносин організмів у біоценозах, умови, які визначають їх чисельність і продуктивність біоценозів, стійкість останніх і роль впливу людини на збереження біоценозів та їхніх комплексів. Біоценоз-угрупування взаємопов’язаних між собою популяцій організмів різних видів, які населяють ділянку місцевості з однорідними умовами існування.

Екологічна характеристика біоценозу: основою біоценозів є фітоценози (рослинні угрупування); біоценози існують на певній ділянці середовища, яка називається біотипом. Структура біоценозів: абіотична частина-неорганічні сполуки, органічні сполуки, кліматичний режим(світло, повітря, температура, грунт). Колообіг речовин(обмін сполуками між неживою та живою частинами біогеоценозів). Біотична частина: продуценти-утворювачі органічної речовини, консументи – споживачі органічної речовини (тварини), редуценти – руйнівники органічних решток (бактерії). Властивості біогеоцинозів-саморегуляція, цілісність, самовідтворення, стійкість. В біогеоцинозах можуть відбиватися певні зміни: циклічні – результат пристосувань біогеоцинозів до періодичних змін довкілля; поступальні – це зміни які відбуваються під час відновлення зруйнованих біогеоцинозів.

1.7. Біосферний рівень

На біосферному рівні сучасна біологія вирішує глобальні проблеми, наприклад визначення інтенсивності утворення вільного кисню рослинним покривом Землі або зміни концентрації вуглекислого газу в атмосфері, пов’язаної з діяльністю людини. Біосфера-особлива оболонка землі, населина живими організмами. В літосфері до 4-5км в глибину; в гідросфері-по всій глибині; в атмосфері до 20-25км у висоту. Елементарною одиницею є біогеоценози, основною умовою існування – колообіг речовин.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)


Рівні організації організму людини - Довідник з біології


Рівні організації організму людини