РОЗСЕЛЕННЯ ТА ТИПИ ПОСЕЛЕНЬ

Розділ 1 Загальна економіко-географічна характеристика світу

Тема 2 НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

§ 9. РОЗСЕЛЕННЯ ТА ТИПИ ПОСЕЛЕНЬ

Як люди розселилися по землі. Спираючись на археологічні знахідки, “колискою” людства вчені вважають порівняно невеликі території, що охоплюють Південну Європу, Південно-Західну Азію та Північну Африку. Освоюючи нові території, близько 15-10 тис. років тому людина розселилася на всіх освоєних нині територіях, але дуже нерівномірно. Навіть тепер лише на 7 % площі суходолу сконцентровано 70 % усього населення планети.

15 % територій зовсім не освоєні. Чому ж так сталося?

З переходом до рабовласництва у процесі розподілу праці, що призвів до відокремлення промисловості й торгівлі від землеробства, виникла нова форма поселення – місто. У містах спершу жила невелика частка населення, нині ж мешкає більш як половина. Що вважається містом? Чому дедалі більше зростає частка міського населення? І чи в усіх країнах вона дійсно зростає?

На ці та багато інших запитань дає відповіді наука географія населення. Вона вивчає

закономірності розміщення людей, типи поселень і форми розселення, а також структуру та склад населення.

Розселення – це розміщення населення по території та його розподіл за різними типами поселень. Розглянемо розміщення людей на планеті за двома характеристиками: густота населення і розподіл людей за різними типами поселень.

Густота населення. Середня густота населення в світі становить 48 чол./км2. Але цей показник значно коливається.

Дуже високим вважається показник густоти населення, що становить понад 200 чол./км2. Він характерний, зокрема, для Бельгії, Нідерландів, Великої Британії, Ізраїлю, Шрі-Ланки, Республіки Корея. Найвищою у світі густотою населення серед великих країн вирізняється азіатська держава Бангладеш – 1100 чол./км2. Дуже низькою вважається густота населення в таких країнах, як Австралія, Канада, Монголія, Лівія, Мавританія, Намібія. Тут вона становить менш як 3 чол./км2 (див. другий форзац). Проте в межах як окремих країн, так і частин світу існують великі контрасти в густоті населення.

Що ж їх спричиняє?

З давніх-давен головним обмежувачем розселення людей був природний чинник. Про це свідчать такі факти: постійні населені пункти на планеті розміщені на південь від 78° пн. ш. та на північ від 54° пд. ш., 80 % людства живе на рівнинах, понад 50 % – на відстані від моря не більш ніж 200 км, а 30 % – не далі ніж 50 км від узбережжя. Водночас малозаселеними є пустелі, вкриті льодовиками простори, тундра, вологі екваторіальні ліси.

Другим є історичний чинник. Найгустіше заселені райони давнього освоєння, де формувалася людина сучасного типу або існували могутні цивілізації давнього світу. Тому густозаселеними регіонами лишаються й нині Європа, Південна і Східна Азія (пригадайте, які давні держави існували на цих територіях). Потужні міграційні потоки з Європи після епохи Великих географічних відкриттів спричинили до більшої густоти населення саме східного узбережжя Америки.

Третім чинником є демографічний. Адже чисельність та густота населення швидше зростають у країнах з другим типом відтворення. Навпаки, демографічна криза та депопуляція призводять до зменшення кількості та густоти населення.

Нарешті, розміщення населення завжди залежало від економічного чинника, тобто рівня розвитку та розташування виробництва. Ще в давнину у зв’язку з розвитком сільського господарства були території, що приваблювали людей: долина Нілу, Індо-Гангська низовина, Велика Китайська рівнина. З розвитком промисловості утворилися великі осередки підвищеної густоти населення в Європі та на сході Північної Америки. Тепер усе частіше господарство тяжіє до морських шляхів, які визначають економічні зв’язки між більшістю країн сучасного світу. Тому й густота населення зростає в цих районах.

Під дією всіх перелічених чинників у світі склалося три великих ареали максимальної густоти населення. Найбільшим з них є Південна та Східна Азія. Середня густота населення тут становить 200-600 чол./км2, а в деяких місцях – 1000-2000 чол./км2. Другим ареалом підвищеної густоти населення є Західна і Центральна Європа, де цей показник у се__ редньому коливається на рівні 100-200 чол./км2, а подекуди – 1000-5000 чол./км2. Східне узбережжя Північної Америки є третім ареалом дуже високих показників густоти населення – 200-300 чол./км2. В основному в ареалах максимальної густоти населення розташовані й країни з найбільшою кількістю людей (понад 100 млн чол.). Таких країн багато в Азії.

Типи поселень. Результатом розселення людей є мережа населених пунктів (поселень). Розрізняють два типи поселень: міські й сільські. За даними статистики нині 51 % населення світу проживає в міських поселеннях, а 49 % – у сільських. Виявляється, не завжди легко провести межу між містом і селом. Чим же вони відрізняються одне від одного? Які критерії покладені в основу поділу поселень на міста та села?

Здавалося, найважливішим критерієм могла б стати кількість населення (людність). Проте єдиних критеріїв у світі щодо людності міст немає. Так, у Скандинавських країнах містом вважають поселення, де проживає понад 200 жителів, у Канаді та Австралії – понад 1 тис. чол., у США – понад 2,5 тис. чол., у Китаї – понад 3 тис. чол., в Україні – понад 10 тис. чол., у Росії – понад 12 тис. чол. На рівні ООН було зроблено спроби встановити єдиний, спільний для всіх країн, критерій для визначення статусу міста – не менше 20 тис. чол. Але при цьому кількість міст світу одразу б зменшилася на чверть. Тоді було вирішено вести облік міст за даними кожної держави. Тому головною ознакою, що відрізняє міське поселення від сільського, є характер зайнятості населення. Міським є поселення, де більша частина людей працює в промисловості та сфері послуг, сільським – у сільському господарстві.

Міські поселення. У наш час розміщення людей усе більше визначається географією міст. Перші в історії міста були центрами торгівлі, ремесел, військовими укріпленнями, центрами адміністративної влади. З розвитком суспільства роль міст значно розширилася. Вони стали транспортними вузлами, культурними, освітніми, курортними центрами. Тепер міста класифікують за їх функціями, тобто основною роллю, яку вони відіграють у господарстві країни.

Великі міста часто є багатофункціональними – виконують одразу кілька функцій як у виробничій сфері, так і в сфері послуг. В останні десятиріччя у найбільших містах зростає роль саме невиробничої сфери: науки, освіти, культури, фінансового та юридичного обслуговування, реклами, побутових послуг тощо. Так, у Нью-Йорку в сфері послуг працює понад 4/5 усього економічно активного населення, у Лос-Анджелесі та Чикаго – понад 3/4.

Існують і вузькоспеціалізовані міста, основою для розвитку господарства яких стала одна галузь виробничої або невиробничої сфери. Виділяють міста з такими функціями: промисловими (наприклад, Детройт, Запоріжжя), транспортними (Суец, Іллічівськ), політико-адміністративними (так звані штучні столиці – міста, що були спеціально збудовані як адміністративні центри і не виконують інших функцій: Канберра, Оттава, Вашингтон, Бразиліа), науковими та освітніми (Оксфорд, Кембридж, Гейдельберг), курортно-оздоровчими (Ніцца, Майамі, Ялта), військовими (Гібралтар, Севастополь), релігійними (Мекка, Медина).

Класифікують міста й за кількістю жителів (людністю). Малим у більшості країн вважається місто з кількістю жителів до 20 тис. чол., середнім – 20-100 тис. чол., великим – 100-500 тис. чол., дуже великим – 500 тис.-1 млн чол., містом – мільйонником – понад 1 млн чол., містом – мультимільйонником – понад 5 млн чол.

Справжнім феноменом суспільного розвитку ХІХ-ХХ ст. стала урбанізація (від лат. urbanus – міський) – процес швидкого зростання міського населення, поширення міського способу життя та зростання ролі міст у розвитку суспільства. Якщо в XIX ст. урбанізація охопила лише розвинені країни Європи та Північної Америки, то у XX ст. вона набула всесвітнього характеру, тобто охопила всі регіони земної кулі. Як глобальний процес урбанізація має загальні риси, властиві всім типам країн.

По-перше, відбувається швидке зростання міського населення. Якщо на початку XIX ст. у містах проживало 3 % населення світу, то через 100 років цей показник зріс до 14 %, а на початку XXI ст. становить уже 51 %. До 2030 р. очікується, що частка міських жителів становитиме 60 %. Які причини зумовили такі стрімкі темпи зростання міського населення? Насамперед, це міграція людей із села до міста. Крім того, межі міст розширюються, і вони поглинають передмістя. Виникають і нові міста, а в зв’язку з розвитком промисловості та сфери послуг деякі села перетворюються на міста. Зрештою, природний приріст у самих містах більший, ніж у селах, що веде до швидкого зростання їхньої людності.

 РОЗСЕЛЕННЯ ТА ТИПИ ПОСЕЛЕНЬ

Схема 24. Загальні риси урбанізації

По-друге, дуже швидко зростає населення та господарство великих (понад 100 тис. жителів) міст. Саме такі міста найбільше відповідають економічним та духовним запитам людей. Тут є багато робочих місць, особливо сучасних наукомістких виробництв, добре розвинута сфера послуг: заклади освіти, культури, побутового обслуговування, місця відпочинку, а це приваблює людей. Якщо на початку XX ст. великих міст у світі налічувалося близько 360, то тепер їх кількість зросла до 2500. Серед великих міст найшвидше зростає населення міст-мільйонників. Ще 100 років тому в світі їх було всього 10, нині ж їх понад 330. Міст-мультимільйонників уже налічується 31, причому 14 з них має кількість населення понад 10 млн чол. (див. другий форзац). Найбільшим містом світу вважають столицю Мексики – Мехіко, де проживає 19,7 млн чол.

Великі міста обростають містами – супутниками, залучаючи їх до зони свого впливу. Водночас до неї потрапляють і найближчі до міст сільські населені пункти. Так відбувається перехід до міських агломерацій (з лат. – приєдную) – групи населених пунктів, між якими існують тісні зв’язки та частими є “маятникові міграції” населення. Це більша за місто форма розселення. Кожна міська агломерація формується навколо великого міста або кількох близько розташованих міст, які називають ядром (ядрами) агломерації. Якщо ядро одне, міська агломерація називається моноцентричною, наприклад: Лондонська, Паризька, Нью-Йоркська, Сан-Паулу, Київська та ін. Якщо два міста зростаються передміськими зонами – агломерація називається біцентричною. Зокрема, такою є найбільша в світі за кількістю мешканців Токійсько-Йокогамська агломерація, населення якої становить 35,7 млн чол. Якщо ж ядер агломерації кілька, її називають поліцентричною. Такими є Рурська агломерація на заході Німеччини та Верхньосілезька на півдні Польщі.

Але в наш час подекуди навіть міські агломерації зрощуються й утворюють суцільні урбанізовані зони, що є найбільшими формами розселення і називаються мегаполісами (з грець. – велике місто). Це група агломерацій, які майже зливаються забудовою й мають єдину інфраструктуру. На території США сформувалися Приатлантичний, Приозерний та Каліфорнійський мегаполіси. В Японії виник мегаполіс Токайдо, в якому проживає майже половина населення держави. У Західній Європі сформувалися мегаполіси – Прирейнський (Рандстад) та Англійський.

Явище урбанізації має свої особливості в країнах різних типів. Основними ознаками, якими різниться цей процес у розвинених країнах і тих, що розвиваються, є рівень і темпи урбанізації.

 РОЗСЕЛЕННЯ ТА ТИПИ ПОСЕЛЕНЬ

Нью-Йоркська агломерація

 РОЗСЕЛЕННЯ ТА ТИПИ ПОСЕЛЕНЬ

Схема 25. Особливості урбанізації

Рівень урбанізації показує, яка частка загальної кількості людей країни проживає в містах. Високим вважається рівень урбанізації понад 50 %, середнім – 20-50 %, низьким – менше 20 %. Темпи урбанізації – це швидкість зростання міського населення.

Для розвинених країн характерні переважно високий рівень та низькі темпи урбанізації (схема 25). Більше того, з кінця XX ст. кількість населення великих міст Західної Європи почало зменшуватися. Щороку в середньому на 1 млн чол. скорочується кількість міських жителів у США. Зменшується й населення Токіо. Це результат процесу субурбанізації – відпливу міського населення в передмістя. Внаслідок цього розвивається приміська зона та формуються великі міські агломерації. Причому в ядрі такої агломерації живе лише 1/3-1/4 частина населення, а основна маса людей мешкає в передмістях та містах-супутниках. Це явище пов’язують з напруженою екологічною ситуацією в місті, дешевшою землею для зведення власного будинку в приміській зоні та високим розвитком транспорту, що дає можливість жити ближче до природи і щоденно їздити на роботу в місто.

Для країн, що розвиваються, характерний середній або низький рівень урбанізації. Щоправда, у більшості країн Латинської Америки, країнах Перської затоки, Північної Африки, нових індустріальних країнах Азії він уже високий. Темпи урбанізації дуже високі – в 4,5 рази вищі, ніж урозвинених країнах, що дає підставу говорити про “міський вибух”. З перенаселених сіл, у яких немає роботи та елементарних умов проживання, люди їдуть до міста шукати кращої долі. При цьому швидко зростає частка міського населення країн, проте міський спосіб життя не поширюється. Адже всіх переселенців місто не в змозі забезпечити житлом та роботою. Це явище дістало назву хибна урбанізація. Околиці величезних міст перетворюються на перенаселені нетрі з антисанітарними умовами, де люди живуть у наметах, картонних коробках, дерев’яних ящиках. Такі квартали є розсадниками хвороб та злочинності. У Бразилії їх називають “фавелами”, у Перу та Колумбії – “барріос кландестінос”, в Індії – “бас – ті”, в Африці – “бідонвілями”. За умов хибної урбанізації у промисловому виробництві країни зазвичай домінує одне місто, яке часто є столицею. Так, Монтевідео дає 3/4 всієї промислової продукції Уругваю, Буенос – Айрес – 2/3 продукції Аргентини, Ліма – понад 1/2 товарів Перу.

Сільські поселення. Сільські поселення бувають трьох основних форм: групової, розсіяної (фермерської), кочової. Для першої форми характерні великі села у поєднанні з хуторами. Вони існують, зокрема, у країнах Європи, Африки, а також Японії, Китаї. При розсіяній (фермерській) формі поселень, що типова для США, Канади, Австралії, люди володіють великими наділами землі й живуть на значній відстані один від одного. Кочова форма сільських поселень характерна для Монголії, Саудівської Аравії, Ірану, племен Тропічної Африки та Амазонії.

В останні роки в умовах науково-технічного прогресу в розвинених державах змінюються функції сільських поселень. Для них притаманним стає явище рурбанізації (з англ. – сільський та лат. – міський) – процес поширення міського способу життя на селі. При цьому в село переносяться міські галузі господарської діяльності: сфера послуг та промисловість. У селі зростає кількість котеджів міських жителів. Найбільш рурбанізованою є місцевість навколо Парижа. Тут проживає понад 400 тис. селян, з яких лише 15 % працюють у сільському господарстві, інші працюють у столиці або передмістях чи обслуговують туристів. Отже, розселення є складною системою розміщення людей по території, вона склалася історично і постійно змінюється.

КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ:

– Розміщення населення на території та розподіл його за різними типами поселень називають розселенням. Середня густота населення у світі становить 48 чол./км2, в Україні – 76 чол./км2. Але населення розміщене вкрай нерівномірно. Це зумовлене природними, історичними, демографічними та економічними причинами. У світі є три ареали найбільшої густоти населення: Південна і Східна Азія, Західна й Центральна Європа, схід Північної Америки. Найбільшими країнами за кількістю жителів є Китай (1,33 млрд чол.), Індія (1,2 млрд чол.) та США (307,9 млн чол.).

– Розрізняють два типи поселень: міські та сільські. Вони відрізняються характером зайнятості та кількістю населення. У містах сьогодні проживає 51 % населення світу. Головними видами діяльності людей у містах є промисловість та сфера послуг. За функціями міста бувають багатофункціональними і вузькоспеціалізованими. За людністю виділяють міста: малі, середні, великі, дуже великі, міста-мільйонники та мульти-мільйонники. Найбільшим містом світу є столиця Мексики – Мехіко (19,7 млн чол.).

– Всесвітнім явищем став процес урбанізації. Характерними його рисами є зростання частки міського населення, прискорений розвиток великих міст, перехід до міських агломерацій. Найбільшою за кількістю населення є Токійсько-Йокогамська агломерація (35,7 млн чол.). Міські агломерації, зростаючись між собою, утворюють мегаполіси. Такі мегаполіси сформувалися в США, Японії, Західній Європі. Урбанізація має певні відмінності в країнах різних типів. Для розвинених країн характерні високий рівень та низькі темпи урбанізації, субурбанізація – відплив міського населення у передмістя. В країнах, що розвиваються, рівень урбанізації середній або низький, а темпи урбанізації дуже високі. Це призводить до хибної урбанізації.

– У селах проживає 49 % населення. Там люди здебільшого працюють у сільському господарстві. Основні форми сільського розселення – групова, розсіяна (фермерська), кочова. В наш час у розвинених країнах поширюються нехарактерні види діяльності сільського населення – сфера послуг та промисловість. Це явище має назву “рурбанізація”.

Для допитливих

Щорічно у світі народжується близько 140 млн чол., що майже дорівнює населенню такої країни, як Росія. Щодоби з’являється на світ 250 тис. новонароджених. Це трохи менше від населення Ісландії і дорівнює кількості жителів таких міст України, як Кременчук, Рівне, Чернівці або Хмельницький. Щохвилини на Землі народжується 175 дітей, а щосекунди – троє.

Вчені обчислили, що теоретично кожна жінка може за своє життя народити до 35 дітей, якщо не буде близнят. Проте таке трапляється дуже рідко. Але відомий випадок, коли одна з громадянок Чилі мала 55 дітей. Щоправда, у неї завжди були двійні та трійні. Ймовірно, її можна вважати найбільш багатодітною матір’ю у світі.

У зв’язку зі стрімким зростанням населення в країнах, що розвиваються, у 1957 р. було створено Міжнародну федерацію планування сім’ї. Проте її програми не були успішними, бо мали занадто декларативний характер. Російський демограф В. Борисов розрахував рівень народжуваності, який забезпечував би просте відтворення населення і нульовий природний приріст. На кожну подружню пару має припадати 2,6 дитини: дві – на заміну батькам, а 0,6 – для компенсації бездітної частини населення або нещасних випадків. При цьому розподіл сімей за кількістю дітей має бути таким: 4 % – бездітні, 10 % – з однією дитиною, 35 % – з двома дітьми, ще 35 % – із трьома, 14 % – з чотирма й 2 % – з п’ятьма та більшою кількістю дітей. Тобто навіть для простого відтворення необхідно, щоб сім’ї з трьома та більшою кількістю дітей становили понад половину загальної кількості родин.

Найбільшу в світі густоту населення й одночасно найвищий рівень урбанізації мають країни-карлики. У Монако – цій європейській мікро-державі на березі Середземного моря – густота населення сягає майже 16,5 тис. чол./км2. Рівень урбанізації тут становить 100 %, адже площа території лише 1,95 км2 і складається з чотирьох міст, що злилися: Монако, Монте-Карло, Ла-Кондамін та Фонв’єль. Другим таким унікумом є азіатська країна-карлик Сінгапур, назва якої перекладається з санскриту як “місто лева”. При рівні урбанізації 100 % середня густота населення тут становить майже 6,5 тис. чол./км2. Третьою за густотою населення державою є Мальта у Середземному морі – майже 1,3 тис. чол./км2. Але рівень урбанізації V Мальти становить 89 %.




РОЗСЕЛЕННЯ ТА ТИПИ ПОСЕЛЕНЬ