Розвиток інноваційний

Розвиток інноваційний – не зворотні спрямовані закономірні зміни технологічного способу виробництва на макро – і мікро та регіональному рівнях з урахуванням інноваційних структурних зрушень, які детермінують еволюційні процеси у відносинах економічної власності. На цій основі формуються національні та наднаціональні (в межах ЄС) інноваційні системи, тобто сукупності науково-дослідних інститутів, університетів, венчурних підприємств і великих корпорацій (у складі яких є наукові лабораторії) у процесі їх діалектичної взаємодії за

умов випереджального розвитку науки в системі “наука-техніка-виробництво”. Своєю чергою, динамічний розвиток НДДКР передбачає істотне вдосконалення вищої освіти, підготовку наукових працівників вищої та найвищої кваліфікації, а також всебічну комп’ютерну грамотність працівників, інноваційну модель розвитку економіки, що сприяє появі найновішої техніки і найдосконаліших технологій насамперед у передових наукомістких галузях промисловості. Найважливішою фінансовою базою таких сутнісних
змін є відповідні обсяги витрат держави та наймогутніших акціонерних компаній (корпорацій) на розвиток науки і дослідно-конструкторські розробки. Тому цілком закономірно, що основними показниками такого фінансування є обсяг витрат на розвиток науки та їх частка у ВВП кожної країни. Так, на фінансування науки у США 2000 витрачено майже 30 млрд євро, в країнах ЄС – 165 млрд євро, в Японії – 154, що по відношенню до ВВП становило відповідно 2,7, 1,95 і 3%, в Німеччині – 2,5%. Крім того, 2002 країни ЄС на засіданні Ради Європи ухвалили рішення 2010 витрачати на науку в цих країнах 3% ВВП. Значних змін у розвитку науки шляхом збільшення частки витрат на науку у ВВП досягли набагато менші за економічним потенціалом такі розвинені країни Західної Європи, як Швеція (частка витрат 3,8%) і Фінляндія (3,4%). При цьому з 1995 у декількох країнах ЄС спостерігались високі темпи приросту витрат на розвиток науки. Зокрема, у Фінляндії вони становили більше 13%, у Греції – 12, Португалії – 10, Ірландії – 8, Іспанії – 7%. Хоча обсяги державних асигнувань на розвиток науки в Україні з 1995 до 2002 у поточних цінах постійно зростали (1995 – 245 млн грн, 1996 – 377, 1998 – 363, 1999 – 428, 2000 – 615, 2001 – 752, 2002 – 364 млн грн), проте ціни за цей період зросли на 350%, тому частка таких витрат у ВВП 2004 становила лише бл. 1% (1990 – 3%, або 708 млн крб). Залежно від ступеня впровадження результатів НДДКР у виробництво (наукомісткості) формуються високотехнологічні галузі, наукомісткість яких перевищувала 4% (наприклад, інформаційно-комунікаційні технології, фармацевтика); середньо-технологічні – наукомісткість 1- 4% (транспортні засоби, хімічне виробництво) і низькотехнологічні – наукомісткість лише 1% (текстильна і харчова галузі промисловості). Інтенсивне використання НДДКР істотно впливає на обсяг валової доданої вартості, продуктивності праці та зайнятості у названих Євростатом галузях і послугах. Найрозвиненіші країни отримують найбільшу частку валової доданої вартості, найбільші обсяги ВВП на 1 працівника або 1 відпрацьовану годину, створюють найбільше робочих місць у цих галузях. Своєю чергою, країни з галузями високих технологій забезпечують найкращі показники ВВП на душу населення, продуктивність праці (за показником ВВП на 1 відпрацьовану годину), найвищі індекси зростання конкурентоспроможності країни. Так, за оцінками Євростату, країни, в яких частка галузей високих технологій становить бл. 10%, забезпечили такі показники економічного прогресу 2000: обсяг ВВП на душу населення у США становив 33,9 тис. дол., продуктивність праці – 32,6, індекс розвитку технологій – 1, індекс спроможності до інновацій – 1 (два останні індекси формують індекс зростання конкурентоспроможності, який становить 1), частка доданої вартості у ВВП – 9%, частка у загальній кількості зайнятих – 5,3%. В Японії ці показники відповідно становили 25,8 тис. дол., 24 тис. дол., 23 і 12 (17,5), 11,4%, 6,4%; в Ірландії – 29,0 тис. дол., 35,4 тис. дол., 28 і 16 (22), дані про додану вартість у ВВП відсутні, 6,94%; у Фінляндії – 24,9 тис. дол., 30,5 тис. дол., З і 2 (2,5), 10,0%, 7,2%; у Франції – 24,0 тис. дол., 35,0 тис. дол., 17 і 9 (13), 7,0%, 7,2%; у Швеції – 23,9 тис. дол., 29,6 тис. дол., 6 і 8 (7), дані відсутні, 7,9%; у Німеччині – 24,9 тис. дол., 34,1 тис. дол., 15 і 3 (9), 10,9%, 11,2%. Важливу роль у Р. і. відіграє кількість науковців і дослідників на 1 млн осіб населення, кількість статей у наукових і технічних журналах на 1 млн осіб, кількість патентів, виданих країні у США на 1 млн осіб, доступність венчурного капіталу, щільність зв’язків між університетами та промисловістю, загальний обсяг видатків на дослідже
ння та розвиток на душу населення, рівень розвитку електронного бізнесу (показником якого є обсяг послуг об’єктів інформаційної інфраструктури), рівень грамотності дорослих віком від 15 і більше років, рівень охоплення середньою освітою та ін. Кінцевим показником глибоких структурних реформ в економіці є структура експорту та імпорту товарів високотехнологічного виробництва. Так, експорт товарів високотехнологічних наукомістких галузей у США зріс з 1980 до 1998 з 19 до 27,5%, у Південній Кореї – з 7,7 до 24,4%, в Китаї – з 5,6 до 15,6%, у Фінляндії – з 5% в середині 80-х до 20% 1998. Тарифні бар’єри та нетарифні обмеження 2001 становили 6%. Загалом, за даними ЮНЕСКО, частка України у світовому інженерно-науковому потенціалі 1990 становила 7%, нині вона значно нижча. На мікрорівні Р. і. здійснюється передусім у процесі активної інноваційної діяльності підприємств, фірм і компаній (див. Підприємництво інноваційне).

Про низький рівень Р. і. в Україні свідчить незначна частка високотехнологічної продукції у ВВП (4-6%), тоді як у світовому ВВП вона сягає 40%. Важливу роль у Р. і. відіграє винахідництво (див. Винахідництво). Р. і. на регіональному рівні найповнішим є в межах ЄС. Так, 2000 створено Європейський дослідницький простір, в якому наука має стати основним фактором розвитку. З цією метою поставлені завдання скоротити розрив між США та ЄС за обсягом витрат на НДДКР, а отже, збільшити чисельність зайнятих у цій сфері, усунути дублювання і провадити більш цілісну наукову політику в межах ЄС, а також збільшити венчурні інвестиції в наукомісткі галузі та їх інноваційний потенціал, а загалом органічно поєднати розвиток освіти, наукові дослідження та інновації з урахуванням найважливіших наукових пріоритетів. Залежно від динаміки цих змін еволюціонуватиме економічна власність за одночасного зворотного впливу на Р. і. різних типів і форм цієї власності. Інтенсивний розвиток інформаційних технологій і формування на цій основі найдинамічнішого укладу дали підставу американському вченому Р. Алкалі запровадити в науковий обіг поняття “нова економіка”, яку він визначає як “економіку, пов’язану з інтенсивним запровадженням технології і нових способів провадження бізнесу, які впливають на зростання продуктивності праці”, яка, своєю чергою, безпосередньо пов’язана з якістю життя. Проте таке визначення є недосконалим, оскільки не враховує сутності категорії “економіка”, а отже, її структурних елементів (див. Економіка). Крім того, продуктивність праці загалом безпосередньо не пов’язана з якістю життя, оскільки низка аспектів останнього опосередковується соціальною політикою держави (див. Якість життя). З урахуванням цього нова економіка – це заснований на інноваційних технологіях якісно новий рівень розвитку технологічного способу виробництва, який детермінує значне удосконалення організаційно-економічних відносин (менеджменту, маркетингу) й опосередковано впливає на еволюцію відносин економічної власності та господарського механізму і водночас зазнає зворотного впливу цих складових економічної системи. На думку Р. Алкалі, зростання продуктивності праці у секторі інформаційних технологій зумовлено передусім технологічними успіхами у виробництві комп’ютерів і програмного забезпечення, швидким підвищенням загальної факторної продуктивності в інших суміжних секторах, які використовують такі технології, а також збільшенням капіталовкладень в інформаційні і комунікаційні технології. Щодо нових методів ведення бізнесу, то він вважає передовою моделлю виробництва в такій економіці використання фірмами і компаніями виробництва, зорієнтованого на індивідуальний попит.




Розвиток інноваційний