Рух Опору, його політична спрямованість і форми боротьби

Тема 1. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА. СВІТ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

§ 3 Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору. Воєнні дії в 1943 р .

3. Рух Опору, його політична спрямованість і форми боротьби.

Після запровадження “нового порядку” поневолені народи в Європі та Азії боролися проти ворога. У багатьох країнах створювалися партизанські загони, виникав рух Опору, що об’єднував різні верстви населення: робітників і селян, дрібну й середню буржуазію, інтелігенцію та діячів церкви, людей різних політичних поглядів і переконань.

Рух Опору мав інтернаціональний характер. Особливо це проявлялося в діяльності підпільних організацій концтаборів, членами яких були люди різних національностей. Активну участь у роботі підпілля брали військовополонені бійці та командири Червоної армії, які воювали в партизанських загонах Франції, Італії, Польщі та в інших країнах Європи.

У Франції проти окупантів активно боролася “Вільна Франція” – організація, яку створив генерал Шарль де Голль одразу після окупації країни фашистами,

а також партизанські загони й підпільні групи, очолювані комуністами та соціалістами. 18 червня 1940 p. Ш. де Голль виступив зі зверненням на хвилях радіостанції Бі-Бі-Сі в Лондоні, закликаючи французьких солдатів і офіцерів не складати зброю, уступати до лав організації “Вільна Франція”. “Хоч би що сталося, полум’я французького Опору не повинне згаснути і не згасне”, – запевняв він.

У листопаді 1942 р. французька комуністична партія уклала з Ш. де Голлем угоду про спільні дії. У травні наступного року була створена Національна рада Опору, що об’єднала всі сили, які боролися проти окупантів. А в червні 1943 р. утворений Французький комітет національного визволення (ФКНВ) проголосив себе урядом. Згодом його очолив Ш. де Голль.

Антифашистський рух Опору набув значного розмаху в таких країнах, як Югославія, де в листопаді 1942 р. була створена Народно-визвольна армія під командуванням Йосипа Броз Тито. а також в Італії, Польщі, Чехословаччині.

У Північній та Середній Італії, окупованих нацистськими військами, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що складалися переважно з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії були очищені від окупантів і перетворені на своєрідні партизанські республіки, де повновладними господарями стали партизанські бригади імені Дж. Гарібальді.

У Польщі рух Опору також набув великого розмаху. Тут не існувало ані політичної, ані економічної течій колабораціонізму. Терор, геноцид, надзвичайно жорстокий окупаційний режим не створювали умов для співпраці. Гітлерівська расистська доктрина мала на меті знищення польської державності та польської нації. Нацисти встигли знищити 22 % населення (6 млн). Значним авторитетом у Польщі користувалися загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). Обидва військові формування вели боротьбу проти окупантів, хоча між ними існували серйозні

 Рух Опору, його політична спрямованість і форми боротьби

Шарль де Голль

 Рух Опору, його політична спрямованість і форми боротьби

Йосип Броз Тито

Розбіжності щодо тактики та стратегії у визвольному русі, майбутнього устрою Польщі, що іноді призводило до гострих суперечок. Народи Чехословаччини чинили дедалі сильніший опір окупантам. Поширилися саботаж на військових заводах, диверсії на залізницях, електростанціях. У країні зростало єднання всіх патріотичних сил незалежно від партійної та релігійної спрямованості. У СРСР був створений 1-й окремий чехословацький батальйон під командуванням Людвіга Свободи, який 8 березня 1943 р. прийняв бойове хрещення в боях за с. Соколове (на південь від Харкова). Після цього батальйон став бригадою, що ввійшла до складу 38-ї армії генерала К. Москаленка.

Своєрідно розвивався рух Опору в Греції. Народно-визвольна армія вела бойові операції на всій території країни, створювала райони, де отримували владу народно-демократичні ради та комітети. Загони Народно-визвольної армії звільнили основну частину Греції.

На території України, Білорусії, у західних районах Росії, окупованих ворогом, також поширювався партизанський рух. Там діяли цілі з’єднання під керівництвом Центрального штабу партизанського руху, створеного в травні 1942 р. Вони застосовували різноманітні методи боротьби – від окремих диверсій до масової рейкової війни. Це відволікало від бойових дій на фронті значні сили гітлерівців.

Партизанська війна в тилу ворога значною мірою сприяла крахові окупаційного режиму на території СРСР. Крім створених Москвою, на окупованих територіях діяли антифашистські національні формування в Латвії, Литві, Естонії, Білорусії, Росії. В Україні впродовж десяти років проти нацизму та більшовизму боролася Українська повстанська армія (УПА).

Патріотичний і анти нацистський рух Опору відіграв визначну роль у здобутті перемоги над “коричневою чумою”. Його учасники застосовували різноманітні форми та засоби боротьби проти ворога за свободу й незалежність своїх країн. Багатьом із них судилося покласти життя на спільний вівтар перемоги.




Рух Опору, його політична спрямованість і форми боротьби