Саморегулювання ринкове

Саморегулювання ринкове – наявність у ринковому механізмі компонентів, елементів та їхніх властивостей, завдяки яким він здатний без активної регулятивної ролі держави або через незначне опосередковане її втручання забезпечувати взаємодію суб’єктів індивідуальної капіталістичної власності та суб’єктів господарювання, а також узгоджувати їхні інтереси з метою привласнення максимальних прибутків. С. р. почало формуватися на початку XVI ст. і завершилося в середині XIX ст. С. р. базується на приватній капіталістичній, частково приватній

трудовій власності та адекватних їм формах господарювання і здійснюється через механізм вільної конкуренції, стихійного переливання капіталів всередині галузей та між галузями, ринкового ціноутворення, економічних криз, коливання попиту і пропозиції та ін. Зворотний зв’язок між елементами С. р. відбувався передусім через механізм ціноутворення, стихійного коливання цін навколо ринкової вартості. Вперше теоретично обгрунтував С. р. А. Сміт, запровадивши у науковий обіг термін “невидима рука” (див. “Невидима рука” Сміта). Об’єктивною умовою існування механізму С. р. було існування
переважної більшості малих за розміром підприємств, а отже, низький рівень концентрації виробництва і капіталу, що унеможливлювало виникнення монополій в економіці й забезпечувало повну свободу підприємницької діяльності. Однак і в цей період держава певною мірою впливала на механізм саморегулювання ринкової економіки, визначаючи тривалість робочого дня, здійснюючи протекціоністську політику в певних країнах, розвиваючи державні підприємства та ін. За сучасних умов С. р. в межах національної економічної системи неможливе через існування могутніх монополій, виникнення яких зумовив розвиток ринкової економіки, переростання продуктивними силами меж монополістичної власності та національних економічних систем і появу регіональних економічних об’єднань, а також існування міжнародних економічних організацій та ін. Воно здійснюється частково лише в межах не монополізованого сектора економіки, а також настільки, наскільки монополізований, державний та транснаціональний сектори використовують механізм С. р. Незважаючи на це прихильники неокласичного напряму обстоюють обмеження ролі держави в економіці та повернення “назад до Сміта”, що є ознакою догматичного мислення. В Україні в 90-х XX ст. значною мірою впроваджувалося С. р., що стало одним із факторів глибокої економічної кризи та руйнування економічного потенціалу країни.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)


Саморегулювання ринкове - Економічний словник


Саморегулювання ринкове