САМОСВІДОМІСТЬ

Культурологічний словник

САМОСВІДОМІСТЬ – усвідомлення людиною самої себе як особистості, своїх фізичних сил і розумових здібностей, вчинків і дій, їхніх мотивів і мети, свого ставлення до зовнішнього світу, інших людей і до самої себе. Вирішальна роль у розвитку С. належить спілкуванню дитини (людини) з людьми, що її оточують, – з дітьми і дорослими, в ігровій, навчальній та трудовій діяльності. Елементарні форми С. починають складатися й розвиватися вже в дошкільному віці, головним чином у процесі гри. Виховання С. у дітей має бути

спрямоване на: 1) виховання поведінки й діяльності; 2) допомогу дітям у правильній 250 і об’єктивній оцінці самих себе, своїх якостей і поведінки; 3) створення в дітей установки на самовиховання, вироблення нетерпимості до виявлених недоліків, наполегливого бажання виправити їх (Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. – К.: “Либідь”, 1997. – С. 296-297). Ставлення до свого буття, опосередковане спільною діяльністю у спілкуванні з іншими людьми, сприяє формуванню у людини певного уявлення про саму себе як про особистість, здатну на суспільно значимі вчинки і дії. Уявлення про себе (суб’єктивний
образ свого Я) складається під впливом оцінного ставлення інших людей при співвіднесенні мотивів, цілей і результатів своїх вчинків і дій за канонами поведінки. “Образ Я” є обов’язковою умовою кожного акту ціле покладання. Уявлення про мету і шляхи її досягнення є одночасно і уявленням про свої майбутні дії, про формування здібностей. При цьому людина може як завищувати, так і занижувати свої можливості. У психологічній літературі про С. іноді йдеться як про вищу форму розвитку свідомості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)


САМОСВІДОМІСТЬ - Культурологічний словник


САМОСВІДОМІСТЬ