Сфера послуг

Сфера послуг – сукупність галузей і видів суспільної праці, в яких виготовляють споживні вартості у вигляді корисного ефекту (невіддільного від конкретної трудової діяльності) та сукупність економічних відносин, передусім відносин економічної власності, які при цьому розвиваються з метою задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб населення. До С. п. відносять торгівлю (гуртову й роздрібну), транспорт, зв’язок, діяльність банків та інших фінансово-кредитних інституцій, освіту, науку, охорону здоров’я, обслуговування нерухомості,

юридичні послуги, діяльність державного апарату (цивільного та військового) на федеральному й місцевому (штатів, земель, міст тощо) рівнях, професійні послуги спеціалістів, ділові послуги, діяльність установ відпочинку й розваг, ремонтні й ремісничі послуги, працю хатньої служниці, соціальне забезпечення, пасажирський транспорт, зв’язок з обслуговування населення, роздрібну торгівлю, громадське харчування та ін. Важливими ознаками цієї сфери є: 1) нематеріально-речовий характер діяльності, не пов’язаної зі зміною й перетворенням форм матерії та сил природи; 2) невіддільність процесів виробництва і споживання послуг; 3) неможливість нагромадження, зберігання й транспортування більшості з них (можна нагромаджувати досвід, знання, навички творчої діяльності); 4) функціональне призначення значної кількості послуг для відтворення духовних та інтелектуальних властивостей робочої сили, її організаторських і творчих здібностей. Залежно від виконання цієї функції в межах С. п. розрізняють послуги сфери матеріального і нематеріального виробництва. На відміну від сфери матеріального виробництва, де первинною ланкою економічних відносин є підприємства, у сфері нематеріального виробництва такою ланкою є науково-дослідні інститути, університети, дослідницькі організації, заклади охорони здоров’я та ін. Якщо у першій сфері засоби праці – це машини, інструменти, то у другій – насамперед творчі здібності людини, її професійна майстерність тощо, які в окремих галузях С. п. (наприклад медицині) використовують найдосконалішу техніку. Предметами праці у сфері матеріального виробництва є сировина, електроенергія тощо, а в сфері нематеріального виробництва – передусім набуті попередніми поколіннями знання, інформація у формі символів, знаків. Розходження в оцінці масштабів розвитку С. п. зводяться, отже, до того, що в західній економічній науці, зокрема у США, до цієї сфери відносять усю торгівлю (у вітчизняній науці – лише роздрібну), транспорт (в Україні – лише пасажирський), зв’язок (в Україні – лише зв’язок із обслуговування населення). Така класифікація певною мірою позначається на обсягах розвитку С. п. Інтенсивний розвиток С. п. розпочався у другій половині XIX ст., значною мірою завдяки появі залізничного транспорту, телефонного зв’язку, автомобілебудування, електротехніки, потребам у підвищенні загальноосвітнього та кваліфікаційного рівнів робітників та ін. Цей розвиток зумовив четвертий великий суспільний поділ праці, що розпочався у США на початку XX ст. (див. Суспільний поділ праці). Згідно з прогнозами американських учених, у сфері матеріального виробництва 2020 у США буде зайнято лише 17% населення. У взаємодії сфери матеріального виробництва і С. п. на певному етапі розвитку національної економічної системи виникає закон випереджального зростання С. п., що свідчить про перехід від переважно екстенсивного типу економічного зростання до інтенсивного, про початок переорієнтації пріоритетних цілей суспільного виробництва (зокрема про те, що воно починає опосередковано розвиватися задля розвитку людини), про формування гуманістично спрямованої економіки. В СРСР у С. п. 1987 було зайнято майже 27% працівників (менше, ніж у США 1900), що було ознакою надто повільного наближення до гуманістично спрямованої економічної системи, переважання витратної економіки. Дія закону випереджального зростання С. п. свідчить також про те, що в національному багатстві країни починає найшвидше зростати нематеріальне багатство (див. Багатство не матеріальне). Стосовно людини це означає нагромадження у неї знань, виробничого досвіду, посилення здатності до економічного мислення, збагачення потреб, інтересів і цілей, здатності до різних видів праці (здоров’я), психологічної стійкості та інших рис, що, своєю чергою, стимулює розвиток енергійності нації, народу, його духу, моральних цінностей, національної самосвідомості. З часу дії цього закону на економічний стереотип перетворилося твердження про непродуктивний характер праці у С. п. У розвинених країнах на освіту спрямовується 5-7% ВВП, на охорону здоров’я – 7-19%. Зростання цих витрат супроводжується впровадженням інформаційних технологій та комп’ютерної техніки, зокрема медичної техніки й устаткування для дослідницьких робіт у цій сфері, а також у сфері телекомунікацій, банківській справі. До капіталомістких послуг належать телекомунікаційні, кредитні, фінансові, страхові, комплекс ділових (комп’ютерні, маркетингові, рекламні, інженерно-будівельні та архітектурні, лізингові, консультаційні та ін.) послуг. У США у сфері ділових послуг зайнято понад 11 млн осіб, в Японії – понад 3 млн осіб, у Великобританії та Німеччині – до 1,5 млн осіб. На частку високотехнологічних послуг у США наприкінці 90-х припадало понад 70% підприємств С. п. і більш як 30% зайнятих цієї сфери; у сфері охорони здоров’я працювало понад 11 млн осіб, у сфері освіти – до 11 млн, у сфері фінансів і страхування – майже 6 млн осіб. За кількістю зайнятих у С. п. переважає торгівля. У США наприкінці 90-х XX ст. у ній було зайнято майже 23 млн осіб. Загалом у С. п. у США на початку XXI ст. було створено бл. 53% ВВП, на неї припадало майже 60% підвищення індексу цін. За фондоозброєністю деякі галузі С. п. (медична діагностика, грошово-кредитні операції та ін.) переважають сферу матеріального виробництва, що сприяє зростанню синергічного ефекту. Водночас зростання фондоозброєності праці у С. п. не супроводжується відповідним або випереджальним зростанням продуктивності праці, як це відбувається у сфері матеріального виробництва за інтенсивного типу господарювання. У кінцевому підсумку динамічне зростання С. п. зумовлено підвищенням життєвого рівня населення, зниженням частки витрат сімейного бюджету на споживання товарів широкого вжитку. С. п. у розвинених країнах щодо матеріально-речового змісту все щільніше взаємодіє зі сферою матеріального виробництва, відбувається, зокрема, інтеграція виробництва й торгівлі, що зумовлює виникнення виробничо -(промислово)- торговельних комплексів, а також певну інтеграцію окремих галузей самої С. п., наприклад торгівлі та громадського харчування, торгівлі й відпочинку та ін. Водночас частка деяких традиційних видів побутових послуг (ремонт житла, прання білизни, салони краси та ін.) у результаті використання досконалішої побутової техніки, участі членів сім’ї в ремонті житла тощо зменшується. У С. п. під дією законів конкуренції, концентрації виробництва і капіталу виникають монополістичні, в т. ч. олігополістичні, об’єднання. В цю сферу проникають промислові монополії, великі комерційні банки, що зумовлює її поступову монополізацію. У Великобританії набула поширення кооперативна торгівля, добровільні закупівельні об’єднання дрібних і середніх фірм, які за пільговими цінами купують товари у промислових компаній і розподіляють їх через членів об’єднання. Значний обсяг послуг, у т. ч. фінансових, у сфері торгівлі надають промислові компанії. У 80-ті XXст. почався процес глобалізації С. п., якому передувала її інтернаціоналізація. Хоча безпосередня участь держави в розвитку С. п. у розвинених країнах світу скорочується, вона активно впливає на цю сферу через механізм фінансування освіти й охорони здоров’я, надання всебічної допомоги підприємствам, використання економічних, правових та адміністративних важелів. Водночас зростає роль держави у розробці стратегії розвитку С. п., фінансуванні окремих програм і проектів. Вона здійснює контроль за діяльністю фінансово-кредитних інститутів (банків, інвестиційних компаній, кредитних спілок та ін.), які надають фінансові послуги (передусім за ставкою відсотка, захистом банківських депозитів населення, за здійсненням позикових операцій та ін.). З часу виокремлення С. п. як сфери народного господарства недотримання вимог закону її випереджального зростання гальмує розвиток усього народного господарства, зменшує загальний обсяг предметів споживання, вартість сукупного суспільного продукту, творчий потенціал суспільства та ін. Такі процеси відбувалися в Україні в 90-х XX – на початку XXIст. Найбільшу загрозу становлять кризові явища у сфері науки, освіти, охорони здоров’я. Розвиток С. п. гальмується вузьким внутрішнім ринком на її товари внаслідок тотального зубожіння переважної більшості населення, різкого підвищення цін на платні послуги та іншими факторами.