ЩУРКА ЗОЛОТАВА

ЩУРКА ЗОЛОТАВА, або жовтушник, – зграйний комахоїдний, невеликий, трохи більший за шпака, птах. Щ. має яскраве контрастне оперення. У неї чорний, довгий, тонкий, ледь вигнутий дзьоб. Голова біля дзьоба біла, тім’я блакитнувато-зелене. Від слухового отвору через очі до дзьоба проходить чорна смуга. Горло золотаво-жовте, від грудей відділене чорною смужкою. Надхвістя жовто-коричневе. Нижня частина спини вохристо-жовта. Крила сині, зелені й коричневі; хвіст зеленувато-блакитний, клиноподібний, з десятьма кермовими пір’їнами. Ноги червонясто-бурі.

Самка відрізняється від самця зеленуватим відтінком на спині. У молодих Щ. чоло жовтуватого відтінку, а між шиєю та грудьми відсутня чорна смуга. Політ Щ. нагадує політ ластівок і стрижів. Літають зграями.

Щ. полюють на комах на великій висоті, у похмуру й дощову погоду – майже біля землі. Вони зграями прилітають на пасіки або в місця літання бджіл і знищують великі кількості бджіл-складальниць, зриваючи медозбори. Щ. також знищують масу джмелів. У дощові дні вони прилітають на пасіки, сідають

на прилітні дошки й хапають бджіл із льотків або опускаються до нір джмелів і знищують їх.

Найбільшої шкоди бджільництву Щ. завдають у липні й серпні, до середини вересня. До цього часу зграї розростаються за рахунок молодого потомства. У липні й серпні в місцях сильного поширення Щ. винищуються майже всі літні бджоли, у результаті чого сім’ї сильно послабляються навіть при наявності в природі доброго узятку. У цей період Щ. можуть знищити майже всіх молодих маток, які вилітають для спарювання.

Життєдіяльність Щ. не має особливого значення для сільського й лісового господарства, але для бджільництва вона руйнівна.

Заходи боротьби. Не слід розміщати пасіки поблизу колоній Щ. З пасік цих птахів відлякують, програючи записи голосу підсоколика-білозіра. Змінюють місце стоянки пасіки.




ЩУРКА ЗОЛОТАВА