ШКОЛА ФРАНКФУРТСЬКА

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ШКОЛА ФРАНКФУРТСЬКА – об’єднання науковців неомарксист, орієнтації, яке діяло у 20 – 60-х pp. у Німеччині та США. Організаційним центром школи став Франкфуртський ін-т соціальних досліджень, заснований у 1923 р. на приватні кошти. Фактично ін-т був напівформальним об’єднанням інтелектуалів, переважно вихідців із заможних євр. родин (М. Хоркхаймер, Ф. Поллок, Л. Левенталь, К. Віттфогель, Ф. Вейль, В. Бенджамін, Ю. Гумперц та ін.). Першим дир. ін-ту був К. Гюнберг. Своє головне завдання науковці ін-ту

вбачали у тому, щоб відновити “чистий або справжній марксизм”, тому “ліва” сусп.-політ, орієнтація була тут домінуючою. З 1981 р. ін-т очолює М. Хоркхаймер, з ним починають співпрацювати Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм, праці яких здобули широке визнання. Після приходу до влади нацистів більшість працівників ін-ту емігрує за межі Німеччини і згодом вони продовжують свою наук, діяльність в США. З 1949 р. ін-т відновлює свою роботу у ФРН, сюди повертаються М. Хоркхаймер і Т. Адорно, тоді як Е. Фромм і Г. Маркузе
залишаються у США. У повоєнні роки розпочинає наук, діяльність друге покоління Ш. ф., найбільш відомим представником якого є Ю. Хабермас.

Коло досліди, інтересів Ш. ф. охоплює питання методології соціального дослідження, змісту і функцій соціол. теорії, проблеми відчуження, раціоналізації, соціології особистості і культури, соціальної психології. Франкфуртці піддають критиці позитивіст, методологію соціального пізнання як некрит. щодо бурж. суспільства, свою власну досліди, програму вони розуміють як крит. теорію цього суспільства. За участю Т. Адорно, М. Хоркхаймера, Е. Фромма та ін. у 40-х рр. було здійснено досліди, проект “Авторитарна особистість”, де вивчалися соціально-психол. механізми формування особистості фашизоїдного типу. Використовуючи поняття психоаналізу, теоретики Ш. ф. вказували на існування споконвічного конфлікту між глибинними людськими інстинктами і ін-тами та цінностями цивілізації (“Діалектика просвітництва” М. Хоркхаймера і Т. Адорно; “Ерос і цивілізація” Г. Маркузе). Водночас значна увага приділялась вивченню деструктивності як природженої риси людської поведінки, яка за певних соціальних умов може набувати гіпертрофованих масштабів (“Анатомія людської деструктивності” Е. Фромма).

Ідеї Ш. ф. вплинули на ідеологію і практику ліворадикальних рухів у зх. країнах у 60-х рр. Діяльність школи завершилась у зв’язку зі смертю її чільних представників – Т. Адорно, М. Хоркхаймера, Г. Маркузе. Власне, єдиним її визначним представником є нині Ю. Хабермас, погляди якого багато в чому не збігаються з клас, спадщиною школи і являють собою самобутню концепцію (теорія комунікативної дії).




ШКОЛА ФРАНКФУРТСЬКА