Сіонізм

Політологічний словник

Сіонізм (від назви гори Сіон, що розташована поблизу Єрусалима) – єврейський релігійно-націоналістичний рух.

Автором терміна вважається письменник Н. Біренбойм, а політичну програму запропонував австрійський художник Т. Герцль (“Єврейська держава”, 1896), який сформулював основні тези доктрини сіонізму про таке: існування “єдиного єврейського народу”; “виключну” роль євреїв у світовій історії; необхідність концентрації євреїв на одній території; “одвічність антисемітизму” та ін.

Всесвітня

сіоністська організація була створена у 1897 р. у Базелі (Швейцарія), до її складу сьогодні входять сіоністські політичні партії з більш як 50 країн світу, а також міжнародні рабинські (релігійні) організації трьох основних деномінацій іудаїзму (ортодоксальної, реформованої і консервативної).

Основна ідея сіонізму полягала в утвердженні єврейської держави в Палестині, хоча на перших етапах розглядалися угандійський (Африка), аргентинський (Латинська Америка), кримський (Україна) та інші проекти.

На

досягнення цієї мети було спрямовано не тільки пропагандистську діяльність та фінансову допомогу переселенцям, а й збройну боротьбу проти арабського населення Палестини.

Саме терористична діяльність сіоністів проти палестинців, підтримана міжнародними сіоністськими та підконтрольними їм масонськими організаціями, і спричинила невиконання резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1947 р. про створення на території британської підмандатної території – Палестини двох незалежних держав: арабської і єврейської з виведенням Єрусалима під міжнародну протекцію.

Окрім державного або політичного сіонізму, заснованого Т. Герцлем, виокремлюють практичний, релігійний, соціалістичний, ревізіоністський, загальний, власне сіоністський і духовний сіонізм. Наприклад, практичний сіонізм, який уособлював X. Вейцман, вважав, що заселення Палестини євреями має відбуватися ще до створення єврейської держави. Практичний сіонізм і державний сіонізм утворили об’єднаний сіонізм. Духовний сіонізм – політична течія, яка пов’язує національне відродження євреїв зі створенням духовного центру в Ізраїлі, що має підтримувати євреїв діаспори від загрози асиміляції. Засновником духовного сіонізму є Ахад Гаам (справжнє ім’я – Ашер Гінзберг (1856 – 1927) з м. Сквира Київської області).

Ця течія з’явилася на підгрунті хасидизму – релігійно-містичної течії іудаїзму (яка спочатку була опозиційною до офіційного іудаїзму – рабинату, але згодом наблизилася до нього) і ультраортодоксальної законспірованої секти хасидизму – Хабада, побудованої за клановим принципом. її очолює Хабад Любавичський Ребе (від м. Любавичі – колишня територія України, а нині Смоленська область Росії). Нині Хабад має потужні політичні і фінансові ресурси, його мета – всесвітня експансія.

Сучасний сіонізм, який відповідно до провідної тези іудаїзму спрямовує своїх послідовників на глобальне панування у світі, насправді є формою єврейського нацизму і расизму.

Герцль Т. Еврейское государство. Опыт новейшего решения еврейского вопроса. – Одесса, 1896; Резолюція № 3376 30-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 10.1 1.75 p. // Персонал. – 2003. – № 3; Ходос Э. Еврейский синдром: Забавные протоколы сионских мудрецов. – К., 2002.

В. Бебик




Сіонізм