Система політичної науки

Політологічний словник

Система політичної науки – це систематизоване політичне знання про закономірні взаємозв’язки соціальних суб’єктів, їх мислення і дії з приводу політичної влади, розвитку політичних та громадянських інститутів, держав і міжнародних співтовариств та організацій. Політичне знання оформляється як система окремої науки, що складається з різних наук – власне політології, філософії політики, політичної соціології, етнополітики, міжнародних відносин тощо.

Політичне знання – це особливий світ знань

про те, як виникають і зникають держави, нації, народи, політичні ідеології, інститути, династії, окремі особи; про те, які форми політичного життя ефективні у різних народів, а які неефективні. В політичному знанні такі категорії і поняття, як “пізнання”, “думка”, “світ”, “світогляд” зв’язуються в тугий вузол із поняттями “держава”, “влада”, “устрій”, “еліта”, “парламент”, “король”, “вибори”, “конституція”, “закон”, “суверенітет”
тощо. Усі ці поняття пов’язані тільки одним – знанням. І від того, як люди щось знають, чому знають, чи осягають різноманітність знання, залежить їхнє практичне життя. Політичне знання – це специфічне знання про окрему форму людського життя, яка склалась в історико-політичну форму життя.

Першою найважливішою характеристикою політичного знання є його теоретичність. У ньому сконцентровано такі питання: взаємовідносини теоретичних систем різного рівня про суспільство і суспільні відносини, теоретичних сфер розвитку держав, цивілізацій, регіонів і наукової картини політичного світу загалом; співвідношення політичної еволюції і революцій, трансформацій і модернізацій, науки й культури; оцінка способів і механізмів політичної організації суспільства; аналіз соціокультурних основ існування суспільств, коли влада, економіка, побут, дух, наука, техніка розглядаються в комплексі.

Теорія політичного знання має два вектори здобуття і розвитку наукового знання.

Один орієнтований усередину політичного професійного співтовариства і звернутий до колег – професіоналів, які оцінюють обгрунтованість, значення й значущість знання. Другий спрямовується назовні, тобто можливим користувачам – близькі сфери суспільствознавства, влада, народ, партії, громадські організації, особи. Результативність політичного знання (і дослідження) виявляється в тому, як розвинуті в ньому ідеї й теорії поширюються в суспільстві і стають практичною силою. Інколи політична ілюзія, утопія, експлуатуючи віру й надію, можуть стати практичною силою, заперечуючи не тільки науку, а й здоровий глузд.

Політичне знання може діяти результативно, використовуючи просвітницьку функцію, пов’язуючись з ідеологією. Політичні ідеології завжди були сильною зброєю, визначаючи політико – культурну орієнтацію соціальних груп, класів, суспільств, динаміку трансформації й модернізації політичних систем, хід революцій і контрреволюцій. Просвітницько-ідеологічна функція політичного знання в умовах України не тільки не згасає (деідеологізація), а й набуває нових інтенцій (реідеологізація).

Актуальним завданням формування науково-політичного знання є не тільки розрив із моноідеологічною догмою марксизму – ленінізму (у марксизмі класичному є багато цікавого, повчального і розумного), а й здійснення нового типу теоретичного дослідження, що базується на прориві до нових політичних предметних світів – порівняльний аналіз політичних систем і знань про них, вивчення технологій організації і здійснення влади (у тому числі суверенітету народу), розробка й реалізація концепції демократичної, соціально-правової держави, де б права й свободи людини, колективу, соціальної групи були реалізовані тощо.

У реалізації цього завдання С. п. н. необхідно дотримуватись двох базисних принципів наукового пізнання. Перший орієнтує на об’єктивне й конкретне дослідження політичної сфери буття людей, на пошук істини як найвищої цінності. Він забороняє науковому співтовариству свідомо спотворювати істину на користь інтересів політичних суб’єктів (“Платон мені друг, але істина дорожча”) або мовчати, спостерігаючи за ігноруванням істини. Другий потребує нарощування нового знання. Необхідно повторювати досягнення попередніх науковців, але як пропедевтику до пошуку нового, прогресивного.

Ці два принципи є обов’язковими, якщо ми бажаємо, щоб в Україні раціональність у політичній науці існувала як фундаментальна цінність наукової, політичної і правової культури. При цьому дуже важливо для політичної науки вивчати суб’єктів політичної діяльності у всій можливій повноті, з їх інтересами, цілями, цінностями, станами свідомості. Для С. п. н. немає табу на дослідження будь-яких реально існуючих феноменів – позитивних, негативних і нейтральних (у цей час). Якщо не вистачає інтелектуальних і матеріальних ресурсів, необхідно концентруватись на пізнанні явищ, які мають сутнісні зв’язки, об’єктивний характер і незаперечну актуальність із точки зору реальних політичних потреб суспільства.

Другою найважливішою характеристикою політичного знання є його історична ієрархічність, яка потребує застосування до його аналізу конкретно-історичного підходу. Нове політичне знання (або його новий ієрархічний рівень) здійснює вплив і на минуле, і на майбутнє. Ще Аристотель говорив про це. На минуле здійснюється вплив через науково-політичну переоцінку подій і дій. На майбутнє – через вплив на тенденцію, спрямованість політичних процесів. Майбутнє не завжди жорстоко зумовлене, але не може бути яким завгодно, навіть якщо концентруватися на якомусь визначальному факторі.

Політичне знання формується як результат професійної діяльності учених специфічної сфери науки – політичної, і за рахунок міждисциплінарного аналізу. Це знання, яке грунтується на діалозі методологій різних соціогуманітарних наук, на результатах розвитку цих наук. Без урахування досягнень економіки, історії, філософії, правознавства, соціології та інших суспільствознавчих дисциплін С. п. н. стає догматичною й схоластичною, пропонуючи одні й ті самі рецепти, без урахування особливостей історичного періоду, регіону, національного характеру населення. Багато суспільних наук використовують міждисциплінарний аналіз, але політологічна наука зробила його одним із провідних.

Міждисциплінарний аналіз дає змогу подивитись очима фахівців інших наукових напрямів не тільки на зміст політичного знання, а й на його форми. В цьому разі політичне знання стає предметом дослідження учених різних наук, які використовують своє професійне знання як інструмент розвитку політичних наук. Такі “прикордонні” наукові напрями, як політична історія, політична економія, геополітика та інші виникли і розвиваються на стику цих наук із політичними науками.

М. Михальченко




Система політичної науки