Соціологія короткий енциклопедичний словник
СИСТЕМА СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ – сукупність функціонально визначених, взаємопов’язаних структурних елементів соціол. науки, що склались у процесі її істор. розвитку і внутрішньої спеціалізації, котрі утворюють соціологію як предметно визначену, цілісну, логічно не суперечливу галузь наук, знання. В сучасній літературі не існує заг. визнаного розуміння С. с. з. та її структурних елементів, котрі часто класифікуються за різними ознаками. Причиною такого стану є розбіжність у розумінні предмета
При розгляді структури С. с. з. остання переважно обмежується аналізом її складових не за критеріями структурованості на елементи, а за рівнями теорет. відображення об’єктів. У цьому разі частина авторів до структури С. с. з. включає заг. соціол. теорію, соціол. теорії середнього рівня та емпіричні дослідження. Ця класифікація відтворює лише один аспект аналізу С. с. з. з т. з. “теоретичності” чи “емпіричності” його компонентів, тобто рівня узаг. матеріалу. При цьому одні структурні елементи С. с. з. просто випадають з поля зору (напр., історія соціології), а інші – ототожнюються, часто не розрізняються між собою (напр., галузеві та спеціальні соціол. теорії). Подібний підхід до аналізу структури С. с. з. взагалі некоректний, оскільки дослідження структури системи передбачає виявлення її елементів, а не їх пізнавально-рівневі особливості. Тим паче що кожен структурний елемент С. с. з. може і повинен аналізуватись у контексті співвідношення в ньому емпіричного і теорет. рівнів відображення, позаяк без цього жодна теорія неможлива.
Основою класифікації елементів системи соціол. знання можуть бути різні критерії, але якщо аналізується його структура, то тут основним предметом аналізу є лише структурні елементи С. с. з. та їх функціональні взаємозв’язки. Адже саме вони й утворюють систему. Тому ні рівні аналізу, ні масштабність охоплення об’єктів дослідження, ні особливості вирішуваних завдань і т. ін. не розкривають структури соціології як системи. Це вже похідні характеристики, деталізація особливостей С. с. з., що випливають з її системних властивостей і якостей.
У С. с. з. синкретично поєднуються різні принципи, її елементи відображають різні об’єкти, системи та підсистеми, процеси і явища соціального життя, тому не слід підміняти структуру як внутрішню будову даної системи аналізом похідних специфічних рис і особливостей, обумовлених її законами. Це слід робити при розкритті кожного елемента після того, як чітко визначено його місце і роль у системі цілого.
Аналіз різних С. с. з. в історії соціології дає змогу виділити основні складові елементи, зв’язок між якими обумовлює внутрішню структуру сучасної соціології як С. с. з.
Такими елементами С. с. з. є: метасоціологія; заг. соціол. теорія; спеціальні соціол. теорії; галузеві соціології; емпіричні соціол. дослідження; історія соціології.
1. Метасоціологія – галузь соціол. знання, котра вивчає соціологію як наук, теорію через критерії її відповідності заг. наук, парадигмальним і методол. принципам, аналізує її теорет. засади з т. з. достовірності та адекватності її теорій, принципів, методів у пізнанні соціуму. Об’єктом досліджень є сама соціологія як С. с. з., а предметом – природа і функції соціол. знань, структурні елементи цієї науки та її підрозділи – концепції, методи, процедури і т. ін. з т. з. їх відповідності, обгрунтованості, надійності та придатності для вирішення конкретних досліди, чи практ. завдань. Метасоціологія досліджує також логічні основи різних соціол. теорій – їх обгрунтованість, доказовість, несуперечливість, окреслює умови та межі їх застосування, проводить порівняльний аналіз різних концепцій, виявляючи їх пізнавальні можливості та недоліки.
2. Основним системоутворюючим елементом соціол. знання є заг. соціол. теорія (З. с. т) – найвищий рівень знання про соціальні явища і процеси, закономірності їх розвитку та функціонування. Предметом її аналізу є соціальне (соцієтальне), яке виникає в процесі взаємодії соціальних спільнот, індивідів з їх потребами, інтересами, цінностями, ідеалами, котрі ці суб’єкти реалізують у процесі соціальної взаємодії на основі усталених соціальних норм. З. с. т. у С с. з. виступає базою для розробки методол. принципів, процедур та засобів, що визначають стратегію і тактику соціол. пошуків та досліджень. Вона розкриває заг. закономірності та тенденції соціальних процесів та явищ, розробляє понятійно-категоріальний апарат соціології, методи соціол. досліджень, їх техніку і технологію, забезпечує контроль достовірності емпіричного базису соціології – фактів, починаючи від їх збору і до аналізу, узаг., розробки соціальних технологій та вирішення теорет. чи практ. проблем і завдань. Цим самим З. с. т. інтегрує всі галузі та структурні елементи соціології в цілісну систему, визначає їх зміст, функції і місце чи ранг у С. с. з., оскільки кожен складовий елемент цієї системи безпосередньо залежний від заг. теорії, трансформує її принципи, закони та категорії відповідно до свого предмета і функцій.
Метасоціологія та З. с. т. за своїм рівнем є найбільш заг. теорет. системами соціол. знання. Проміжне місце між ними та емпіричними соціол. дослідженнями в С. с. з. належить спеціальним соціол. та галузевим соціологіям, котрі за рівнем наук.-теорет. узаг. являють собою соціол. теорії середнього рівня. Спеціальні соціол. теорії (С. с. т.) та галузеві соціол. теорії (Г. с. т.) у літературі часто ототожнюють, хоча вони мають різні предмети аналізу. Перші – вивчають особливі сторони заг. соціальних процесів, другі – досліджують соціальні феномени в конкретних сферах людської життєдіяльності й ті специфічні спільноти, що діють там.
3. Спеціальні соціол. теорії (С. с. т.) – елемент С. с. з., їх предметом є вивчення особливостей (специфіки) трансформації закономірностей заг. соціальних процесів у тих чи інших явищах, спільнотах, сферах життя (напр., у сфері споживання, у групах, соціальних ін-тах, організаціях і т. ін.). Ці теорії функціонально можуть використовуватись з пізнавальною чи практ. метою. Такими С. с. т. є, напр., теорія конфлікту, теорія пропаганди, теорія виховання та ін.
4. Галузеві соціол. теорії (Г. с. т.) – структурний елемент С. с. з., об’єктом якого є конкретні соціальні підсистеми та сфери людської життєдіяльності з притаманними їм типами соціальних спільнот, а предметом – закономірності функціонування та розвитку цих сфер і спільнот, особливості соціальних відносин у цих системах. Г. с. т. відображають конкретні емпіричні об’єкти (галузі) сусп. життя, розкривають специфічні умови буття та діяльності соціальних спільнот у конкретних сферах (праці, побуту, системі екон., політ., правових, моральних, соціальних відносин і т. ін.). Різноманітність і багатство сфер людського життя та діяльності, наявність складної соціоструктурної системи суспільства, багатоманітність соціальних відносин і т. ін. обумовили появу численних видів галузевої соціології.
За цими сферами і підсистемами сусп. життя можна класифікувати Г. с. т. на кілька груп.
Соціол. проблеми матеріального і духовного в-ва вивчають такі галузеві соціології, як соціологія пращ, промисловості, с. г., культури, мистецтва, літератури, кіно та ін.
Соціальні питання спільнот різного типу (професійних, соціально-демогр., терит. та ін.) є предметом досліджень таких Г. с. т., як соціологія професій, вікова соціологія, соціологія молоді, соціологія народонаселення, соціологія міста, соціологія села, соціологія розселення, соціологія сім’ї і т. д.
Система соціальних ін-тів є предметом таких галузевих соціологій, як екон. соціологія, соціологія політики, соціологія права, соціологія моралі, соціологія релігії, соціологія громадської думки та ін.
Це далеко не повний перелік теорій цього типу, істотною ознакою яких є наявність таких критеріїв, як конкретна сфера діяльності та життя і наявність відповідної їм соціальної спільності: (збройні сили – військовослужбовці – “військова соціологія”, місто – городяни – “соціологія міста”, промисловість – її працівники – “соціологія промисловості” і т. п.). Закономірності і тенденції в галузевих соціологіях не завжди однакові чи спільні для всіх країн і народів, переважно вони стосуються певних типів суспільств, і їх дія здебільшого обмежується певними регіонально-просторовими, часовими, соціально-екон. та ін. параметрами.
5. Емпіричні соціол. дослідження (Е. с. д.) – ще один складовий елемент С. с. з., вони є початковим, нижчим рівнем соціол. знання. Грунтуються на спостереженні соціальних фактів, спрямовані на вивчення конкретних соціальних явищ і процесів життя суспільства.
Е. с. д. забезпечують накопичення необхідного факт, матеріалу завдяки спеціалізованим методам збору й аналізу масових емпіричних даних (спостереження, опитування, аналіз документів, експеримент, тести, проективна та соціометрична техніка, методи статист, обробки та аналізу даних). Певні характеристики, тенденції, закономірності, висновки та узаг. генеровані в Е. с. д., як правило, стосуються лише даного досліди, об’єкта і не екстраполюються на інші. Функціонально матеріали Е. с. д. забезпечують можливості вирішення теорет. та практ. завдань. Що ж до екстраполяції даних Е. с. д., то вона можлива за масштабності вибірки, типовості об’єктів для генеральної сукупності, їх репрезентативності і якісного аналізу. В цьому разі Е. с. д. забезпечує одержання більш заг. теорет. знань про закони й особливості досліджених об’єктів, і його дані сприяють розвитку теорії. Матеріали Е. с. д. є фактол., емпіричною основою заг. соціол. теорії, спеціальних та галузевих соціологій.
Е. с. д. забезпечують знання про явища та процеси соціального життя, аналіз і узаг. якого дає змогу виявляти фундаментальні особливості досліджуваних об’єктів, їх специфічні та заг. закономірності, розкривати специфіку функціонування соціальних підсистем і суспільства в цілому, пізнавати їх сутнісні механізми, причинно-наслідкові зв’язки та особливості.
Матеріали Е. с. д. можуть мати суто практ. значення, якщо вони використовуються для вирішення прагматичних життєвих потреб. У цій функції вони виступають як прикладні. В соціології Е. с. д. забезпечують фактол. (емпіричну) основу для розвитку соціол. теорій усіх рангів. Цей зв’язок рівнів пізнання в соціології відображає діалектику емпіричного і теорет. у пізнанні в цілому і в соціології зокрема.
6. Історія соціологи (I. c.) – елемент С. с. з., наука, що вивчає процеси виникнення і розвитку соцієтального знання, особливості становлення його форм, методів, етапів, шкіл і напрямів. Об’єктом I. c. є соціол. знання, починаючи з перших примітивних уявлень про суспільство, людину та її світ, коли формувались елементарні знання про соціальні процеси та явища (історія протосоціол. знання – протосоціологія), і закінчуючи сучасністю (історія академ. соціології).
Сукупність цих структурних елементів в їх органічному зв’язку та взаємодії складає систему соціол. знання на сучасному етапі розвитку соціології.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)