Системний аналіз чинників безпеки праці – Системний аналіз безпеки життєдіяльності

Безпека життєдіяльності

1. ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Системний аналіз безпеки життєдіяльності

1.1.3.Системний аналіз чинників безпеки праці

В процесі трудової діяльності можна виділити, з одного боку, людину, котра працює, а з другого – виробництво (простір, де відбувається трудова діяльність, виникає небезпека і людина зазнає її впливу), куди включається предмет та знаряддя праці, а також навколишнє середовище.

 Системний аналіз чинників безпеки праці   Системний аналіз безпеки життєдіяльності

1 – безумовні рефлекси самозбереження; 2 – психофізіологічні якості та

стани; З – професійні павички та вміння; 4 – мотиви праці та її безпеки; 5 – індивідуальна захищеність; 6 – індивідуальні засоби захисту; 7 – роботи з підвищеною небезпекою; 8 – додаткова небезпека; 9 – звичайні роботи; 10 – висока небезпека; 11- невисока небезпека; 12 – стаціонарні засоби захисту. На рис.6 зображено структурну схему, в котрій виділені основні фактори, котрі створюють небезпеку в процесі праці та чинники, котрі захищають людину від небезпек. Для захисту людини від виробничої
небезпеки передбачена система охорони праці. Ця система містить комплекс засобів впливу на виробництво та людину, скерованих на запобігання нещасним випадкам. Тому система забезпечення охорони праці розглядається у вигляді третьої самостійної структури. Елементи вказаних підструктур на схемі зображено таким чином: блоки підструктури “людина”-у формі еліпсів, блоки підструктури “виробництво” – у формі прямокутників, а блоки “система охорони праці” – у формі ромбів.

Розглянемо підструктуру “людина”. Людині притаманний цілий комплекс безумовних рефлексів, котрими вона підсвідомо відповідає на небезпеки, що сприяє її самозбереженню. Захисні реакції людини сприяють підвищенню захищеності її відрізних небезпек, в тому числі і виробничих. Високу надійність функціонування організму людини та його біологічну здатність протидіяти небезпекам зумовлює і її структурна надлишковість. Ця надлишковість створюється як в матеріальному плані (дублювання органів, здатність органів частково компенсувати функції інших, котрі вийшли з ладу), так і в інформаційному (резервування органів сприйняття, збереження та переробки інформації, її передачі).

Другим чинником, котрий визначає реакцію людини на небезпеку, є психофізіологічні якості та стани людини. Вони проявляються через чутливість людини до виявлення сигналів небезпеки, через її швидкісні можливості щодо реагування на такі сигнали, через її емоційні реакції на небезпеку тощо. Показники, які зумовлюють можливості людини виявляти небезпеку ситуації та адекватно реагувати на неї, залежать від її індивідуальних особливостей, зокрема від її нервової системи. На поведінку людини в небезпечній ситуації справляє вплив її психічний та фізичний стан. Стан тривоги сприяє швидшому виявленню небезпеки, а стан втоми, навпаки, знижує можливості щодо виявлення небезпеки та протидії їй.

Третій чинник. Здатність людини протидіяти небезпеці залежить і від ЇЇ професійних якостей та досвіду. Вміння безпечно працювати, головним чином, залежить від знання працівником своєї професії та правил безпеки праці, від життєвого досвіду, що дає йому можливість гнучко використовувати ці чинники для успішного та безпечного виконання роботи. Цьому сприяють значною мірою і творчі можливості людини, які дають змогу знаходити нові шляхи, нові методи безпечного розв’язання трудової задачі в різноманітних та несподіваних ситуаціях.

Четвертий чинник, котрий зумовлює можливості людини протистояти небезпеці, визначається ступенем його мотивації до праці та її безпеки. У різних людей рівень мотивації до виконання роботи та забезпечення її безпеки неоднаковий.

Розглянуті чинники підструктури “людина” утворюють, таким чином, гнучку систему із взаємодоповненнями та взаємними компенсаціями, котрі сприяють надійності її існування та діяльності. Людина – складна саморегульована система, здатна, залежно від ситуації, що складається, гнучко використовувати свої можливості для досягнення необхідного результату та уникати при цьому небезпеки. Якщо у людини, наприклад, невисокі біологічні та психофізіологічні якості щодо протидії небезпеці, то вона може забезпечити необхідну безпеку за рахунок розвитку професійних навичок та високої мотивації до безпечної праці. І, навпаки, людина з високими біологічними, психофізіологічними та професійними якостями через низьку мотивацію до безпечної праці може виявитися погано захищеною від небезпеки.

Отже, рівень індивідуальної захищеності людини від небезпеки є результатом дії складної системи саморегуляції, котра базується на чотирьох згаданих вище рівнях, що і враховано в структурній схемі.

Виробництво вданій схемі розглядається як загальне джерело небезпеки. У промисловому виробництві таким джерелом небезпеки є знаряддя праці (інструмент, спеціальні пристрої, машини), сам предмет праці або оточуюче середовище. Оточуюче виробниче середовище, зокрема соціальне оточення, може стати джерелом психічної травми.

Серед робіт, що виконуються на виробництві, спеціально виділяються роботи з підвищеною небезпекою (роботи з піднімальними кранами, балонами високого тиску, з електромережами високої напруги тощо). При порушеннях в згаданих сферах може виникнути додатково виробнича небезпека, котра перетворює звичайну роботу на небезпечну. Тому на схемі показано, що висока небезпека існує при виконанні робіт з підвищеною небезпекою, але може виникнути (за умови появи додаткової небезпеки) і при виконанні звичайних робіт.

Поділяючи роботи на категорії високої та невисокої небезпеки, слід зауважити, що нещасні випадки частіше трапляються при виконанні робіт з високою небезпекою. По-перше, до робіт з підвищеною небезпекою допускаються лише особи, котрі пройшли спеціальну додаткову підготовку з техніки безпеки. По-друге, на таких роботах використовується досконаліша техніка безпеки. По-третє, небезпечних робіт значно менше, ніж звичайних. По-четверте (а це головне), висока ціна помилки на роботі з підвищеною небезпекою зумовлює серйозніше ставлення робітника до її виконання.

Третьою підструктурою, виділено на схемі, є “система охорони праці”, котра розташована між блоками підструктур “людина” і “виробництво”. Ця система покликана розв’язувати два головні завдання: знижувати рівень виробничої небезпеки та сприяти підвищенню захищеності людини в процесі праці. У сфері виробництва “система охорони праці”, як видно зі структурної схеми, виконує такі функції:

– – сприяє забезпеченню загальної організації безпеки виробництва;

– – сприяє розробці та використанню індивідуальних та стаціонарних засобів захисту від небезпечних виробничих факторів;

– – сприяє організації навчання безпечній праці, дотриманню правил безпечної праці, контролює готовність техніки та людей до безпечної праці;

– – здійснює виховання та пропаганду безпечної праці.

Під загальною організацією безпеки праці мається на увазі широке коло заходів, починаючи від загального вдосконалення техніки та технологічних процесів з метою зниження небезпечних виробничих чинників і закінчуючи організацією безпечних умов праці на окремих робочих місцях. Безпека праці повинна передбачатися в процесі проектування техніки та умов праці.

Для захисту людини від небезпечних виробничих чинників або зниження їх впливу використовуються стаціонарні засоби захисту, в конструкції яких реалізуються такі принципи:

– – огородження небезпечної зони та запобігання проникненню в неї людини;

– – використання автоматичних пристроїв, котрі вимикають механізми і разом з тим усувають вплив небезпечних чинників під час перебування людини або частини її тіла в небезпечній зоні;

– – створення таких систем керування, за яких для активізації небезпечного чинника людина повинна залишити небезпечну зону;

– – використання сигнальних пристроїв, котрі сповіщають робітника про появу небезпечного виробничого чинника;

– – використання пристроїв, котрі, у випадку появи небезпечних порушень в роботі техніки, автоматично вимикають її;

– – використання спеціальних систем контролю за керуючими діями робітника, котрі відфільтровують і не пропускають в систему керування команди, що призводять до переходу машини в небезпечний режим роботи.

Цей далеко неповний перелік свідчить про наявність цілої низки різних технічних підходів до створення стаціонарного захисту людини від виробничої небезпеки. При цьому до всіх засобів захисту ставиться суттєва вимога: виконуючи свої захисні функції, вони не повинні перешкоджати працівникові виконувати основне виробниче завдання. Відомі випадки, коли робітники виключають захисні пристрої з робочого процесу і надають перевагу ризику серйозної, але все-таки нечастої травми, ніж постійній і надокучливій перешкоді погано придуманого захисного пристрою. Отже, засоби захисту повинні не додаватися до основної техніки, а органічно зливатися з технологічним процесом та організацією виробництва, розрізняючись в цій техніці.

Підструктура “людина” взаємодіє з “системою охорони праці”. Є три напрями такої взаємодії:

– – створення і використання індивідуальних засобів захисту;

– – розробка правил з техніки безпеки та навчання;

– – пропаганда та виховання безпечної поведінки при виконанні роботи.

Індивідуальні засоби захисту поряд зі стаціонарними є частиною техніки безпеки. їх відмінність від стаціонарних засобів захисту полягає втому, що вони видаються безпосередньо працівникові (захисні шоломи, окуляри, захисний одяг, страхувальні ремені та інше спорядження).

Важливим напрямом практичного застосування системи охорони праці є розробка та впровадження правил безпеки праці, вивчення їх робітниками та контроль знання і дотримання цих правил. При виконанні будь-якого виробничого завдання працівникові доводиться керуватися правилами – певними обмеженнями з боку виробничого процесу. Ці обмеження робітник сприймає як об’єктивну необхідність, без дотримання котрих не може бути осягнена мета його трудової діяльності. Правила з техніки безпеки накладають на працівника свої обмеження. Коли ці обмеження є незначними або збігається з обмеженнями виробничого процесу, вони не створюють для працівника додаткових ускладнень. Однак частіше з правилами техніки безпеки пов’язані додаткові обмеження, котрі тим чи іншим чином ускладнюють його роботу. Тому необхідно навчання працівників та формування трудових навичок для здійснення роботи з урахуванням правил виробничого процесу і безпеки праці.

Не менш важливе призначення системи охорони праці – пропаганда безпечної праці та виховання в цьому напряму людини. Мається на увазі використання наочної агітації, методів переконання, стимуляції. Ці заходи, як видно зі схеми, скеровані на посилення мотивації працівника до безпечної праці та підвищення його професійного рівня.

Отже, дія “системи охорони праці” на “людину” сприяє, з одного боку, підвищенню її професійних навичок щодо продуктивної та безпечної праці і, з другого, – забезпечує людину правилами, індивідуальними засобами захисту і таким чином додатково підвищує його результативну захищеність.

Вплив “системи охорони праці” на “виробництво” виявляється через зниження виробничих небезпек та зниження рівнів їх дій завдяки застосуванню засобів стаціонарного захисту. Беручи до уваги існуючі небезпечні чинники та вказані засоби протидії їм, формується результативна на основі взаємодії всіх трьох розглянутих підструктур (“людина “, “виробництво”, “системи охорони праці”) формується фактичний рівень безпеки праці. Якщо виникає нещасний випадок, то він негативно впливає не лише на людину, але й тим чи іншим чином негативно відбивається на виробництві. Безпечна праця також справляє свій зворотний, але вже позитивний вплив на ту чи іншу підструктуру. Крім того, рівню травматизму постійно контролюється системою охорони праці. Тому на схемі вказуються і зворотні зв’язки, котрі враховують вплив фактичного рівня безпеки праці на працюючу “людину”, “виробництво” та”систему безпеки”.

На схемі виділені два основні узагальнювальні чинники, котрі зумовлюють фактичну безпеку праці: результативна виробнича небезпека та результативна захищеність людини від цієї небезпеки. Однак вони не можуть вважатися рівноцінними компонентами. Виробнича небезпека на перший погляд здається активним чинником. Однак на практиці не виробництво, а саме людина виявляється активним і провідним компонентом цієї схеми. Річ утому, що в схемі, котра розглядається, ми маємо справу з людиною певного ступеня захищеності і з виробничою небезпекою, яка виникає, головним, чином внаслідок її діяльності. Під захищеністю слід розуміти здатність людини не лише протистояти виробничим небезпекам, а й не спричиняти своєю діяльністю прояву цих небезпек та їх реалізації. Однак і в тих випадках, коли виробнича небезпека виникає незалежно від діяльності людини, безпека праці не може вважатися функцією лише стихії виробництва, оскільки високі пристосувальні та творчі можливості людини нерідко дають смугу їй своєчасно виявляти ці небезпеки та знаходити можливості протидіяти їм у найскладніших ситуаціях.

З наведеного випливає, що безпеку праці слід розглядати, перш за все як результат активної предметної діяльності людини.




Системний аналіз чинників безпеки праці – Системний аналіз безпеки життєдіяльності