Соціалізація політична

Політологічний словник

Соціалізація політична – засвоєння особою певного соціального і політичного досвіду, нагромадженого суспільством і сконцентрованого в культурних традиціях, цінностях, нормах статусної і рольової поведінки. Результатом С. п. є вміння людини орієнтуватися у суспільно-політичному просторі, а також брати участь у розв’язанні соціально-політичних та інших проблем, у відтворенні і подальшому розвитку політичних структур і відносин, політичної системи суспільства. Кожне суспільство має власний механізм, канали С. п., універсальні, суспільно значущі інститути С. п. (сім’я, система освіти, засоби масової інформації, державні, партійні, громадські організації тощо). Роль, значення, спрямованість та ефективність дій різних інститутів С. п. залежать від особливостей політичної системи, її стабільності, правового поля, рівня демократизації суспільства, стану розвитку громадянського суспільства. Ефективність С. п. особи залежить від її віку, здобутих знань, набутого практичного життєвого досвіду, сприйняття політичного життя, об’єктивної критичної оцінки дійсності тощо. С. п. – це складний процес становлення людини як суб’єкта суспільно-політичних відносин і політичної діяльності. С. п. як процес включення особи у політичне життя має такі структурні елементи, як політичні інтереси, політичні потреби, політичні

знання, політичні твердження, політичні емоції, політична воля, політична активність, політична діяльність. Виокремлюють дві фази С. п. – первинну і вторинну. Первинна фаза пов’язана із здобуттям знань, засвоєнням інформації, в тому числі і в галузі суспільних, політичних наук, із засвоєнням певних норм, цінностей. Вторинна має місце тоді, коли людина здатна до самостійного продукування різного роду норм і цінностей, тобто може утворювати власну індивідуальну політичну культуру (субкультуру). С. п. має дві основні фази: адаптація (пристосування особи до відповідних соціально-політичних умов, норм, інститутів та виконання певних політичних ролей) та інтеріоризація (процес засвоєння особою певних цінностей, настанов, норм, зразків політичної поведінки, що притаманні іншим особам, окремим групам, класам тощо). Об’єктами С. п. є особа (індивід), група, клас, суспільство. С. п. неможлива без свободи людини: економічної, політичної, духовної, гносеологічної. При цьому свобода людини розглядається у тісному поєднанні, взаємозв’язку з її відповідальністю. Своєрідними каталізаторами С. п. особи є суспільно-політичні, економічні та інші кризи, в процесі яких С. п. може відбуватися швидше, прискорено, і навпаки, безкризовий суспільний розвиток гальмує процес С. п.

Хмелин В. Н. Социология политики. – M., 1992; Андрущенко В. П., Михальченко M. /. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. – К., 1996; Бердяев H. Самопознание. – M., 1990; Головатий M. Ф. Політична психологія. – К., 2001; Зимичев А. Психология политической борьбы. – К., 1 992; Леонтьев А. Н. Деятельность, сознание, личность. – M., 1982; Ольшанский Д. В. Трансформация человеческого сознания // Полис. – 1991. – № 3; Скворцов Л. В. Культура самосознания и формирование нового гуманизма //Драма обновления / Сост. и общая ред. М. И. Мелкумяна. – М., 1990.

М. Головатий



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Незмiннi слова
Соціалізація політична