СОЦІАЛЬНА САМООРГАНІЗАЦІЯ

Соціологія короткий енциклопедичний словник

СОЦІАЛЬНА САМООРГАНІЗАЦІЯ – процес і механізм самоутворення та самодостатньої зміни соціальних структур, завдяки чому досягається певний стан організації та функціонування складної системи суспільства. Проблематика С. с. охоплюється самоорганізаційною теорією соціальної динаміки. Теорет. витоки цього підходу – в заг. розробках з проблем самоорганізації складних систем, що започатковані брюссельською школою системних досліджень під керівництвом І. Пригожина. Основним результатом

цих досліджень є твердження, що відкриті, нелінійні, далекі від стану рівноваги системи будь-якої природи (хім., фіз, біол., соціальні) мають тенденцію до спонтанної зміни своєї структури при певному рівні ентропії. Поняття ентропії є основним для відтворення картини динамічних змін у системі. Для того щоб щ результати могли бути застосовані до соціальних систем, має бути обгрунтована приналежність останніх до найскладніших відкритих систем та показана їх істотна неоднорідність (віддаленість від стану
рівноваги). Висока складність соціальних систем є безумовною ознакою не лінійності законів залежності станів таких систем від певних зовнішніх та внутрішніх факторів.

Відкритість соціальних систем полягає в неперервному поповненні їх новими елементами за рахунок народжень та міграцій, а також постійному відтоку інших компонентів за рахунок смертності та тих самих міграцій. Істотна неоднорідність соціальних систем забезпечується самою біол. природою людини, завдяки якій такі ознаки соціальної неоднорідності, як стать та вік, постійно зберігатимуться. Застосування висновків самоорганізаційної теорії до соціальних систем дає змогу виділити три основні якісні моменти в динамічній картині соціальних змін. Це добіфуркаційний, біфуркаційний та післябіфуркаційний моменти. Перший, при певних припущеннях, можна вважати гомеостатичним, коли попри ентропійні коливання система утримує свою структурну організацію на постійному рівні. У біфуркаційній точці системної динаміки відбувається раптове руйнування старих структур внаслідок виходу на граничне значення показника системного хаосу – соціальної ентропії.

Подальша картина нового структурування має найбільше значення для розуміння процесів, що відбуваються в післякрит. моменти соціальних трансформацій. У всіх системах при переході біфуркаційного бар’єра є можливість кількох рівноймовірних шляхів розвитку. Вибір одного з них є незворотним і може залежати від малої випадкової флуктуації – психол. якостей лідера, стихійного лиха та ін. Цей момент є особливо важливим для розуміння зв’язку між особистістю та соціальною системою. Іншим важливим результатом, що випливає із самоорганізаційної теорії, є твердження, що нові структури не можуть мати довільного, сконструйованого характеру, а є передіснуючими в самому соціальному середовищі як наслідок цього середовища. Основними ознаками цих структур є те, що вони утворюють новий локальний порядок, нові сфери зниження ентропії. Ці структури мають притягальний, атрактивний характер, і елементи системи (члени соціуму) тяжіють до них. Ці структури не можна зруйнувати – вони відтворюватимуться в іншій формі та іншій сфері. Більш докладний аналіз дає змогу зробити висновок про те, що на мікрорівні ці базові структури мають ігровий характер, а на макросоціальному рівні трансформуються в соціальні кооперативні об’єднання на основі спільного мікрологічного простору.

Виникнення та стійкість кримінальних структур, тіньової економіки цілком закономірні з т. з – самоорганізаційного механізму соціальних перетворень, оскільки вони являють собою одні з таких атрактивних утворень. Формальні, бюрократичні організації не мають тієї стійкості через їхню неприродність, а тому потребують великих енергетичних витрат для свого утримання, але природні, ігрові способи соціальної організації завжди проникатимуть у формальні структури за рахунок неформальної сторони, через конфлікт, міжособистісні стосунки та ін. канали. Така картина соціальної динаміки може істотно вплинути на зміну характеру та стратегії управлінських рішень, оскільки вона підкреслює факт незворотності соціальних процесів та вказує на неможливість довільного конструювання будь-яких соціальних форм.




СОЦІАЛЬНА САМООРГАНІЗАЦІЯ