Соціального партнерства концепція – сукупність поглядів, ідей, в яких проголошується необхідність співробітництва між працею і капіталом. її засновники – англійський економіст Дж. С. Мілль, французькі економісти Ж. Б. Сей і Ф. Баста, який, зокрема, запропонував концепцію соціальної гармонії, що набула розвитку у працях Е. Бернштейна, в поглядах представників інституціонального та неокласичного напрямів (передусім в ідеології неолібералізму) економічної теорії, в концепціях лейбористської партії Великобританії та ін. Теоретико-методологічним
в в управлінні організаціями свідчить про прогресивні зміни в межах капіталістичного способу виробництва, про формування елементів досконалішого суспільного устрою в розвитку господарського механізму. Такі ж елементи формуються у процесі розвитку власності на засоби виробництва за допомогою держави (політика формування власності трудящих у ФРН, відповідне законодавство про підтримку колективної трудової власності у США та ін.), політики участі у прибутках на рівні відкритих акціонерних товариств та ін. Однак ці способи соціалізації власності лише певною мірою відповідають вимогам розвитку продуктивних сил, передусім потребам та інтересам основної продуктивної сили.