СОЦІОЛОГІЯ ІНВАЙРОНМЕНТАЛЬНА

Соціологія короткий енциклопедичний словник

СОЦІОЛОГІЯ ІНВАЙРОНМЕНТАЛЬНА – галузь соціол. науки, предметом якої є взаємодія соціальних утворень із середовищем існування, різноманітні зв’язки соціальної системи із змінами матеріальних умов її життєзабезпечення. Об’єктом свого дослідження С. і. має глобальну систему біо-техно-соціо-сфери. Однією з проблем С. і. є дослідження екол. поведінки, тобто діяльності соціальних суб’єктів, котрі реалізують свої інтереси разом з екол. за певних умов, ситуацій. С. і. пояснює глибинні причини

екол. кризи, що мають свої витоки також і в самій людині, її свідомості, потребах. Основними категоріями С. і. є: екол. поведінка, екол. свідомість, екол. виховання, навколишнє середовище та ін. Нині точиться дискусія про запровадження до наук, вжитку категорій екол. прав та глобального екол. громадянства.

Уперше С. і. було визнано в США, коли вона заявила про себе як про дисципліну, що застосовує соціально-екол. підхід до вивчення соціуму в межах окремого суспільства. Існує кілька напрямів думки у С. і.: поверхово-реформістський, або консерваціоністський, біоцентристський та екологістський. Представники поверхово-реформістського, або консерваціоністського, напряму (Б. Фернау, Дж. Пінно та ін.) вважають, що панування над природою є звичайним джерелом задоволення людських потреб, а відтак реорганізація існуючих сусп. інституцій має бути спрямована на раціональне природокористування і забезпечення екон. зростання; переважаючим інтересом тут є споживання, і вирішення екол. проблем може бути знайдено за допомогою існуючих урядових та законодавчих структур. Відповідно до цього екол. поведінка окремих людей та спільнот у цілому має бути мотивована впевненістю в рекреаційних можливостях суспільства щодо відтворення та збереження довкілля, що у свою чергу дає змогу розвиватись і зростати потребам людей без будь-яких істотних обмежень.

Біоцентризм (Дж. М’юір, Ф. Паркмен, Е. Еванс та ін.) диктує тип окол. поведінки, спрямованої на обмеження розкоші, на в-во предметів тривалого користування та розвиток потреб переважно не утилітарного характеру. Екологізм (А. Леопольд, А. Холі та ін.) виступає за раціональне природокористування, в-во, яке не шкодить природі. Синтез біоцентристського та екологістського напрямів в інвайронменталізмі як заг. теорет. та світоглядний орієнтації дає глибинно-екол. напрям, стрижнем якого е думка про те, що розвиток інших, позолюдських форм життя так само важливий, як і розвиток та процвітання людини. Людина має право зменшувати природні багатства тільки для задоволення першорядних своїх потреб, але ні в якому разі не для виготовлення предметів розкоші і т. ін. На думку екологів – реформаторів, система людина – природа потребує лише деякого вдосконалення, “глибинні” ж екологи дотримуються думки, що проблему виживання буде вирішено тільки в тому разі, якщо відбудуться корінні зрушення у взаємодії суспільства та природи. Останнім часом имер. С. і., зокрема в особі У. Каттона та Р. Данлапа, висуває т. зв. нову інвайронментальну парадигму, яка заперечує антропоцентризм у підході до вирішення екол. проблем, необхідність експотенційного екон. зростання та можливість неперервного соціального та культурного розвитку. У зв’язку із загостренням екол. проблем останнім часом дедалі частіше відбуваються міжнар. конференції з цих питань, зокрема, це симпозіум у Нідерландах та Всесв. конгрес у Ріо-де-Жанейро, провідною темою якого була проблема стабільного розвитку.

Досліди, методи С. і. принципово не різняться від тих, які використовуються в інших галузях соціол. досліджень. В укр. соціології ця дисципліна тільки-но ступила на шлях свого становлення.




СОЦІОЛОГІЯ ІНВАЙРОНМЕНТАЛЬНА