Спадкове право

Частина четверта ОСНОВИ ПРИВАТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

§ 23. Цивільно – правові правочини. Спадкове право.

2. Спадкове право.

Життя людини, на жаль, не може продовжуватися вічно. З її смертю чимало відносин, пов’язаних із нею, припиняється. Проте після смерті людини залишаються певні майнові відносини, права й обов’язки, які не припиняються. Відносини померлої особи, по­в’язані з трудовою діяльністю, сімейними відносинами, членством в громадських організаціях, партіях припиняються – вони є суто особистими, а майнові відносини

мають перейти до інших людей. Перехід прав і обов’язків померлої фізичної особи до інших осіб називають спадкуванням. Сукупність правових норм, якими регу­люються відносини спадкування, називають спадковим правом. Воно є підгалуззю цивільного права. Основні норми спадкового права закріплено в Цивільному кодексі України, деякі положення також містяться в інших нормативних актах – наприклад, у Законі України “Про нотаріат”. Норми спадкового права регулюють порядок спадкування, складання, засвідчення й скасування заповіту, визначають коло осіб, які є спадкоємцями, тощо.

Спадкування

можливе за двома основними шляхами.

За допомогою витягів із Цивільного кодексу України визначте ви­ди спадкування та коло осіб, які можуть бути спадкоємцями в кож­ному з цих випадків.

Із Цивільного кодексу України

Стаття 1217. Види спадкування

1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Стаття 1222. Спадкоємці

1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а та­кож особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Стаття 1223. Право на спадкування

1. Право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.

2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від II прийняття спадко­ємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

3. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Необхідно зазначити, що спадкування здійснюється передусім відповідно до заповіту й лише у випадку, коли заповіт не виявлений, визнаний недійсним або спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини, спадкування відбувається за законом.

Чи можливі, на вашу думку, ситуації, коли отримання спадщини найближчими родичами й близькими людьми померлої особи суперечитиме нормам моралі? Порівняйте свою відповідь із нормами статті 1224 Цивільного кодексу України.

Із Цивільного кодексу України

Стаття 1224. Усунення від права на спадкування

1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позба­вили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадко­ємців або вчинили замах на їхнє життя.

Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка скоїла такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, усе ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування в них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки в спадщині.

3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спад­кодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд мо­же визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухи­лялася віл надання допомоги спадкодавцеві, який через похи­лий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено запові­дальний відказ.

При спадкуванні за законом діє чіткий порядок спадкування відповідно до черг, установлених Цивільним кодексом України.

При цьому до спадкування закликаються спадкоємці найвіицої черпі, і лише за відсутності спадкоємців певної черги право на спадщину отримують спадкоємці наступної черпі. Якщо спадкоємців певної черпі, яка закликається до спадкування, декілька, усе спадкове майно розподіляють між ними порівну.

Черга спадкування

Спадкоємці, які належать до цієї черги

1

Діти, батьки, той із подружжя, який пережив іншого

2

Повнорідні й неповнорідні брати, сестри, дід, баба

3

Рідні дядько та тітка

4

Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини

5

Інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно

Найдовший у світі заповіт залишила після себе американ­ська домогосподарка Фредернка Евелін Стілуел Куку 1925 р. Він складався з 95 940 слів.

Найкоротшим заповітом уважають останню волю німця Карла Тауша. 19 червня 1967 р. він написав у присутності нотаріуса всього два слова: “Усе – дружині”.

В Ірані заповідач може розпоряджатися лише третиною свого майна, інші ж дні третини мають бути розподілені між родичами померлого. У Франції. Іспанії, на Кіпрі частка спадщини, яка має перейти до родичів, 50 %.

В Ірані й Бельгії заборонено заповідати своє майно соба­ці чи кішці. Однак в інших державах такі заповіти можливі.

Найбагатшою вважається собака Гюнтер IV, який живе в Ні­меччині. В 1991 р. німецька мільйонерша графиня Карлотта фон Лібенштайн залишила 139 млн німецьких марок своєму псу Гюнтеру III. Від нього гроші перейшли його єдиному си­пу й нащадку – Гюнтеру IV.

Жінка з округу Черокі (штат Північна Кароліна) зали­шила все своє майно… Богові. Суд. розглянувши заповіт і не знайшовши підстав дія його скасування, доручив місцевому шерифу знайти спадкоємця й забезпечити передачу йому спадщини. Через декілька днів шериф доповів місцевому судді: “Після ретельних пошуків ми не змогли знайти Бога на території цього округу”.

Кожний із нас майже щодня бере участь у різноманітних цивільно – правових правочинах. Вони можуть бути вчинені усно, письмово, а в де­яких випадках повинні бути засвідчені нотаріально.

Цивільно-правовий правочин діє лише тоді, коли дотримано вимоги щодо рівня дієздатності учасників правочину, форми укладання, його змісту, відповідності змісту правочину дійсній волі учасників.

У разі смерті фізичної особи її права й обов’язки, що залишилися піс­ля смерті, становлять спадщину й передаються спадкоємцям. Спадку­вання здійснюється за законом і за заповітом. За законом спадкування здійснюється відповідно до встановлених черг спадкування.

Для того щоб заповіт був дійсним, він повинен бути складений письмо­во й завірений нотаріусом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Спадкове право - Правознавство


Спадкове право