ІМЕННИК
ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО ЧИСЛА
Співвідношення змісту і форми вираження граматичних категорій іменника
Граматичні категорії – відмінок, рід і число – об’єднуються в один ряд за належністю до категорії іменника. Спільним для них є вираження категоріального значення предметності у морфологічних формах слів, а також принцип структурної організації: категорії відмінка, роду і числа формуються з компонентів, або грамем, які теж виражаються морфологічними засобами.
Називна функція їх складових граматичних одиниць
План змісту граматичної категорії відмінка становить семикомпонентна структура граматичних
Категорія відмінка грунтується на множинних протиставленнях рядів морфологічних форм. Кожен ряд як компонент категорії, у свою чергу, базується на змістових ознаках відмінка, напр.: давальний відмінок може виражати сему адресата, суб’єкта, об’єкта. Кожна словоформа у відмінкові є носієм певного значення, тобто семантично навантажена, через це з-поміж усіх категорій іменника відмінок вважають категорією із семантичною природою граматичних функцій.
Асиметрія структури змісту і форми має подвійний вияв у категорії відмінка. Один її аспект спрямований у сферу семантичних функцій відмінка. Тут зсув між змістом і формою набуває збільшення кількості змістових показників, які відтворюються однією формою слова, наприклад, відмінковою формою орудного можна передати у синтаксичному зв’язку з відповідним типом присудка семантичну функцію знаряддя або засобу дії, функцію суб’єкта, об’єкта, локатива.
Інша система зв’язків простежується на співвідношенні граматичних значень відмінка (а категорія має семикомпонентну структуру) і численних форм слів, які ці значення виражають. Увесь обсяг формальних одиниць іменника поділений на чотири відміни. До першої відміни належать Іменники чоловічого і жіночого роду, які в називному відмінку однини мають закінчення – а, напр.: Хома, дружина, верба, Україна, праця. До другої, відміни належать іменники чоловічого і середнього роду. Іменники чоловічого роду в називному однини закінчуються на приголосний та голосний – о, іменники середнього роду мають закінчення – о, – є, а також – а, крім тих, що при відмінюванні набувають суфіксів – аг – та – єн-, напр.: чоловік, серпень, край, батько, озеро, море, знання. Третю відміну утворюють іменники жіночого роду, які закінчуються на приголосний, та іменник мати, напр.: сіль, радість, подорож, ніч. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, які позначають малих за віком істот, а також іменники, які при відмінюванні набувають суфікса – ен-, напр.: теля, курча, ім’я, плем’я.
Поділ на відміни, крім частково четвертої відміни, семантично не вмотивований, а здійснений за зовнішньою ознакою слова – його формою. Доповнений родовими і числовими показниками, він вказує на існування у категорії відмінка чотирьох формальних класів слів із спільною, але специфічною для кожного класу парадигмою відмінкових форм. Кожна нова лексема, потрапляючи у словниковий фонд мови, автоматично набуває усіх формально-граматичних ознак, які мають члени відповідного класу.
Позамовна дійсність, виражена в іменнику назвами істот та неістот, знаходить своє відтворення у відмінковій парадигмі конкретного слова, зокрема в паралельних закінченнях давального, знахідного та місцевого відмінків.
Ті групи слів, які відрізняються своєю формою від категоріальних форм іменника, залишаються поза структурою класів і входять у категорію відмінка на підставі інших ознак. Такою є група субстантивованих прикметників, які зберегли зовнішні ознаки ад’єктива і його відмінювання, напр.: подорожній, місто Рівне, станція Лозова.
Окремий формальний клас утворюють “невідмінювані” іменники, до яких належать іменники іншомовного походження, що закінчуються на голосний, напр.: депо, метро, бюро, пюре; іменники іншомовного походження – назви осіб жіночої статі, напр.: леді, мадам, міс, місіс; географічні назви іншомовного походження, які закінчуються на голосний, напр.: Баку, Токіо, Осло, Чілі; іншомовні чоловічі імена та прізвища, що закінчуються на голосний, напр.: Гейне, Гюго, Гарібальді, Беранже; імена та прізвища осіб жіночої статі, які закінчуються на приголосний та на – о, напр.: Кармен, Кушнір, Нестеренко; абревіатури ініціального типу, утворені з початкових звуків слів, напр.: ВАК, ЕОМ; утворені з початкових букв слів, напр.: КПІ. Зовнішньою ознакою “невідмінюваних” іменників є парадигма омонімічних відмінкових форм з нульовою флексією.
Граматична категорія роду не однорідна, її не можна віднести до послідовно навантажених граматичних категорій. Частина форм слів – це лексеми із семантико-граматичним змістом, їхня родова ознака грунтується на природному розрізненні осіб за статтю. Інша група іменників становить формальні класи слів, де грамема роду є формально-граматичною, не виражає ніяких особливостей позначуваних об’єктів і виконує тільки граматичну функцію – служить для зв’язку слів у реченні. Основою категорії є назви істот, розрізнення яких за статтю підтримує існування категорії роду.
Поділ на семантико-граматичні групи і формальні класи диктує неоднаковий план змісту, або структуру граматичних значень. В іменниках семантично вмотивованих назв осіб структура категорії двокомпонентна і виражається у бінарному протиставленні морфологічних форм слів, напр.: килимар – килимарка. До родової парадигми не належать іменники середнього роду, оскільки вони позначають вік істоти і не вказують на стать. Навпаки, у класах слів з граматичною функцією роду наявна трикомпонентна структура граматичних значень, напр.: стіл, парта, вікно.
У категорії роду, особливо в іменниках із семантико – граматичним змістом, способи вираження граматичних значень не однорідні. Вони можуть виявлятися як всередині слова, тобто його формою, так і синтаксично, тобто за межами слова і за морфологічними показниками інших слів, наприклад, закінчень прикметників або дієслів. Зміна граматичного значення фіксується формою слова і простежується на зміні флексії або зрідка суфікса. Проте в категорії роду є групи слів, де зміна значення графічно не передається, це є особливістю омонімічних форм слів, або граматичної омонімії.
Кожен тип вираження родових грамем охоплює певні групи слів, які в сукупності формують обсяг категорії роду. Специфіка виявлення родової віднесеності у кожній групі лексичних одиниць створює систему способів вираження грамем.
Окрему групу лексем утворюють іменники, де вираження граматичного значення відбувається афіксальним способом, це так звані іменники парного роду. У них бінарне протиставлення грамем у вигляді еквіполентної опозиції виявлене на рівні окремого слова, напр.: литовець – литовка, тут суфікс одночасно передає сему особи і родову ознаку, хоча іноді грамема роду передана тільки афіксом, напр.: одесит – одеситка. Явище категоріальної морфології суфіксів свідчить про недостатність флексій для вираження грамем роду.
У групі назв осіб за видом занять (агроном, інженер, економіст) протиставлення грамем не виражене формою слова, оскільки маркованим є один член (привативна опозиція), пор.: агроном – агроном (Ганна Бондаренко). Аналогічна ситуація помітна у групі іменників, які характеризують особу за зовнішніми або внутрішніми ознаками (плакса, говоруха). Встановити родову віднесеність за формою слова тут неможливо, оскільки обидва члени бінарної опозиції є омонімами. “Розщеплення” форми слова відбувається синтаксичним способом – через дієслово – присудок або за допомогою вказівних слів, означень.
У межах категорії роду зрідка трапляються випадки граматикалізації значення слова, коли слово виражає тільки грамему роду, а не лексичне і граматичне значення, напр.: жінка-водій, жінки – бізнесмен. Крім того, родова належність може бути виражена лексичним значенням слова, напр.: чоловік, жінка, хлопець, дівчина.
План змісту граматичної категорії числа становить двокомпонентна структура – грамема однини і грамема множини, які в системі морфологічних форм слів виявляються у зміні флексії слова, напр.: верба – верби. Грамеми числа не впливають на тип синтаксичних конструкцій, оскільки не змінюють схеми речення.
Категорія числа, як і категорія роду, формується на неоднорідних щодо змісту групах і класах слів. Назви рахованих предметів виражають семантико – граматичну числову ознаку, яка, крім узгодження в числі, грунтується на кількісних характеристиках об’єктів позамовної дійсності. Граматичне значення іменників, які називають масу-речовину, опредмечені дію або якість, семантично не вмотивоване і служить для зв’язку слів у реченні.
Парадигма числових форм, на яких фіксується опозиція грамем категорії числа, має неповне вираження у формальних класах слів.
У граматичній категорії числа граматичне значення виражене в межах того самого слова, крім іменників, які мають тільки форму множини, напр.: сани, ножиці, ворота тощо, їхня числова ознака встановлюється синтаксичним способом.
Синтаксичний спосіб вираження граматичного значення мають так звані незмінювані слова, напр.: кулі, шимпанзе, кенгуру, де наявна омонімія граматичних форм однини і множини.