Споживна вартість

Споживна вартість – річ (кілька речей) або послуга, яка завдяки своїм корисним властивостям задовольняє різноманітні людські потреби (індивідуальні, колективні, суспільні і наднаціональні). Для виконання цієї функції, будь-який товар чи послуга повинні мати певні властивості: природні (наприклад, м’ясо містить білки та інші корисні речовини) або такі, що виявляються людьми у процесі історичного розвитку. Отже, властивості природних і створених людьми речей і послуг нерозривно пов’язані з їхньою корисністю і якістю продукції. Вперше

категорію “С. в.” виокремив А. Сміт. Водночас він не дійшов висновку, що товар є єдністю С. в. і вартості, тому нерідко ототожнював їх. Д. Рікардо зосередився на відносній вартості товарів – їхній вартості порівняно з іншими речами, або міновій вартості. К. Маркс характеризував товар передусім як річ, яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. Він також розмежовував визначення вартості окремого товару і певної маси суспільних продуктів. Якщо С. в. окремого товару, за Марксом,
залежить від того, чи задовольняє він сам по собі будь-яку потребу, то С. в. певної маси суспільних продуктів від того, чи адекватна вона кількісно визначеній суспільній потребі у продукті кожного особливого Гатунку, а отже, від того, чи пропорційно відповідно до цієї суспільної, кількісно визначеної потреби розподілено працю між різними сферами та галузями виробництва. Більше того, Маркс називав законом той факт, що С. в. товару є передумовою його мінової вартості, а отже, вартості. Таким чином, С. в. – економічна форма суспільної корисності у процесі її історичного розвитку. С. в. набуває особливого самостійного значення, стає певною економічною формою (і окремою економічною категорією) в час економічних криз, за невідповідності певної сукупності С. в. суспільному попиту на них, неспроможності їх реалізації. Характеризуючи співвідношення С. в. і корисності, Маркс зазначав, що корисність речі зумовлена властивостями товарного тіла, не існує без нього і створює С. в. речі, тому, наприклад, пшениця, залізо та інші товарні тіла є С. в., або благами. Отже, корисність виражає відношення внутрішніх властивостей речей до потреб людей, використання людьми цих властивостей. Люди купують товари тому, що вони містять С. в., з метою використання їхніх споживчих властивостей. При цьому здійснюється оцінка С. в.: досліджується їхня якість (подібно до того, як вимірюється, зважується їхня кількість), зіставляється С. в. окремих товарів і на основі цього надається перевага одним сортам товарів перед іншими. Тому у корисності відображається єдність об’єктивного та суб’єктивного аспектів С. в. В концепції граничної корисності вартість товару залежить від корисності та суб’єктивної цінності. При цьому розрізняють абстрактну, або родову, корисність (здатність певного блага задовольняти будь-яку потребу людей) і конкретну корисність (як суб’єктивну оцінку корисності певного екземпляра блага). Своєю чергою, суб’єктивна оцінка корисності залежить від запасів блага і ступеня насиченості потреби в ньому. Водночас поняття корисності та її конкретні форми розглядалися неоднозначно (див. Теорія граничної корисності). Викликає сумнів доцільність трактування С. в. як форми вияву і блага, і витрат. По-перше, саме визначення корисності як вияву блага означає її (корисності) поверхневу характеристику. По-друге, у того чи іншого блага, залежно від його складності, може бути декілька корисних властивостей. По-третє, корисність, як і С. в., є лише однією зі сторін товару і тому може бути водночас виявом лише витрат корисної праці, а не праці загалом. Деякі економісти ототожнюють корисність зі смаками споживачів. Отже, переважна більшість західних економістів не виокремлює категорії “С. в.”, ототожнюючи її з корисністю. Однак С. в. – місткіша економічна категорія. Корисність виражає відношення внутрішніх властивостей, якостей. Річ може також набувати інших властивостей – диспозиційних (тих, що будуть виявлені згодом). Залежно від кількості зв’язків речі з іншими речами розкривається різна сукупність її властивостей, а це означає, що С. в. – місткіша категорія, ніж корисність. Тому одне із значень С. в. – вона є носієм корисності. С. в. може бути втілена в декількох речах, а та сама річ може бути корисною різними властивостями та якостями, задовольняти різноманітні потреби в неоднакових цілях і у різний спосіб. С. в. формують матеріально-речовий зміст національного багатства, існують у формі готових виробів, напівфабрикатів, сировини, послуг. Роль С. в. за умов товарного виробництва полягає в тому, що вона, по-перше, є речовою основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва; по-друге, її слід вивчати як С. в. для інших, як суспільну С. в. За умов суспільного поділу праці продукт виробляється не для споживання самим виробником, а для інших осіб. По-третє, С. в. як суспільна є проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, тому характер С. в. має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства, що, своєю чергою, свідчить про її органічний зв’язок із якістю продукції, а отже, з ефективністю виробництва. Загалом історичний характер С. в. полягає в значному розширенні кількості С. в.; в ускладненні процесу їхнього створення (внаслідок спеціалізації підприємств на виготовленні окремих частин продукту); у зростанні корисних властивостей багатьох традиційних товарів (наприклад, значно розширився спектр використання сталі, алюмінію в минулому столітті й нині); у поліпшенні якості та довговічності товарів; у створенні дедалі більшої кількості С. в. у формі послуг тощо. Суспільною формою С. в. є відносини між людьми у процесі її створення (якщо благо є складним і виготовляється у процесі колективної праці), тобто у процесі активного відношення людей до природи. Водночас розширюються виробництво С. в. для задоволення духовних потреб. Ці зміни відображають динаміку категорій С. в., її наповнення елементами принципово нового (сутнісного) та якісного змісту. За капіталістичного товарного виробництва мета виробництва – виготовлення мінових вартостей. Виробництво С. в. стане метою досконалішого суспільного устрою. У розвинених країнах світу в результаті певної соціалізації економічної системи в останні десятиріччя XX ст. зросла роль С. в., яка посилюватиметься з підривом товарного виробництва та наростанням елементів нового суспільного ладу. Водночас послаблюватиметься роль вартості та мінової вартості. С. в. реалізується в процесі користування продуктами праці або їх споживання. Зростання С. в. товарів і послуг втілюється у підвищенні рівня і ступеня задоволення суспільних, колективних та індивідуальних потреб, що, своєю чергою, виявляється як у зростанні маси таких благ, так і їх якості, причому зростання маси С. в. за умов сучасного регульованого ринку повинна випереджувати суму їх вартостей.




Споживна вартість