Стилістика української мови
Стилістична норма в мові й у мовленні
Важливим, навіть фундаментальним для стилістики є термін “стилістична норма”.
Стилістична норма – усталена й суспільно усвідомлювана функція (функції) мовної одиниці.
Стилістична норма одночасно буває і якоюсь іншою мовною нормою (фонетичною, морфемною тощо). Наприклад, у лексемі завод кінцевий приголосний вимовляється дзвінко, без оглушення. Це одна з норм вимови, а в ширшому осмисленні – фонетична норма. Водночас вона є і нормою стилістичною, отже,
Стилістичне мовлення – це передусім мовлення нормативне, бо не можна дотриматися стилістики морфем, слів, речень, порушуючи при цьому інші мовні норми, насамперед фонетичну. Наприклад, вимовляючи радости, близькости, совісти
Норма в мові – це її узвичаєна, узаконена, загальноприйнята, обов’язкова одиниця – фонетична, морфемна та ін. Нормативність у мовленні виявляється в дотриманні норм мови.
Стилістична норма є функціональним явищем, яке стає мовленнєвою реалією тільки за умов, що мовці:
– добирають і використовують лише такі мовні одиниці, які властиві літературній мові;
– вживають слова і фразеологізми із закріпленою за ними семантикою;
– комунікативні одиниці мови, особливо речення, а також еквіваленти речень (стверджувальні, заперечні, питальні та ін.) формують за усталеними в мові синтаксичними моделями;
– дотримуються вимог певного стилю мови.
Без цього мовлення є неприродним, незвичним, отже, і стилістично ненормативним.
Стилістичні явища мови не мають власної, тільки їм властивої (індивідуальної) природної репрезентації, окремої мовної матеріалізації, як, наприклад, фонетичні, морфологічні та інші засоби. Лінгвостилістичний (а в його межах і експресивний) аналіз є своєрідним продовженням аналізу мовних одиниць за іншими ознаками – фонетичними, лексичними, морфологічними тощо.